Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр “Це нова хвиля української драматургії”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Знайомтесь – Василь Оренчук

Слово Просвіти, №37 за 2024 рік

Театральний простір Києва поповнила історична драма Богдана Гнатюка “Останній консул”. Прем’єрні покази відбулися в Будинку кіно НСКУ та Центральному будинку офіцерів. Едуард ОВЧАРЕНКО Історична драма “Останній консул” описує Мюнхен 1918 ро" ку. Головний персонаж – Василь Оренчук – консул Української Народної Республіки налагоджує торгові відносини з Німеччиною. Тим часом у Києві вже відбували" ся жорсткі бої з більшовицькою ордою, а в Німеччині зароджу" ються нацистські ідеї. Україн" ський консул стає “ласим шмат" ком” для вербування політични" ми силами. Оренчук постає між двома вогнями, до останнього пропагуючи незалежність україн" ського народу. Сила духу, незлам" ність, боротьба до останнього по" диху – усі ці якості український консул пропагував до кінця. Ва" силь Оренчук – це політична постать, яка сьогодні знаходить своє відродження на сцені та на сторінці нашої історії. – Ідею створення п’єси надав мені народний артист України Олексій Павлович Кужельний, – пригадує автор п’єси Богдан Гна" тюк. – Він порадив прочитати монографію Ірини Борисівни Матяш. Вона українська науко" виця в галузі архівознавства, біо" графістики, джерелознавства, іс" торії дипломатії, доктор історич" них наук, професорка. Звісно, монографія стосувалася Василя Оренчука (1890–1958) – україн" ського дипломата, генерального консула Української Держави з 1918 по 1921 роки. Я побачив у цій постаті повноцінного героя історичної драми. Тож розпочав роботу над п’єсою. Допомогли у роботі численні книги з періоду визвольних змагань та історії УНР. Головна думка та історична правда твору полягає у тому, що Україна існувала завжди, а укра" їнці – це освічена, аристократич" на, буржуазна нація, яка має хо" роший смак та високий інтелект. П’єсою зацікавився театральний продюсерський центр “Голден Таурус”, тож вони взялися за пос" тановку. Я був присутнім на репе" тиційному майданчику як сцена" рист"консультант. Щиро задово" лений результатом і тією реакці" єю, що дав нам глядацький зал. Це викликало у мене азарт напи" сати ще щось історичне. Але на" разі я ставлю містичну комедію. Подивимось. А ось що розповіли творці вис> тави. Петро Ільченко, керівник пос5 тановки, заслужений діяч мис5 тецтв України: “Під час роботи над виставою ми прагнули, аби в ній був при" сутній документальний елемент. Тому що Василь Оренчук – істо" рична постать, а драматург вико" ристовує історичні факти. Зви" чайно, тут також присутній ху" дожній вимисел та авторська фантазія. А ще була потрібна легка форма. Це вистава, яку можна грати на різ" них сценічних майдан" чиках, тому був запропо" нований відповідний ві" зуальний і подієвий фор" мат. Пригадую, свого часу я був на виставі Богдана Гнатюка. Він тоді висло" вив побажання, аби я поставив одну з його п’єс. Відповів, що буду не проти, якщо трапить" ся така нагода. П’єса мені сподоба" лася. Це вже не перший драматичний твір Богдана. Він зумів знайти у цій п’єсі образну структуру. Перевага його твору полягає в тому, що тут відкрива" ється цілий історичний пласт. А можливий недолік, що всі події йдуть в одному порядку. Але пе" реваги художності покривають цей недолік. Було важливо під" тримати нашого талановитого драматурга. Виконавців підбирали разом з Анатолієм Гнатюком. Більшість із них – це актори Національного академічного драматичного теат" ру імені Івана Франка. Люди, які мають рухливу, імпровізаційну природу. На репетиції відводило" ся небагато часу, бо в кожного ак" тора є своя основна робота. Тому вистава робилася в одному складі і виконавці вже були зіграні між собою. Це Лесь Задніпровський, Володимир Ніколаєнко, Анна Осадча, Ірина Сопіт – люди, які зробили не одну виставу не лише в театрі, а й у форматі антрепри" зи. Зараз треба виходити із ситуа" ції. Потрібно ризикувати, імпро" візувати. Тому що театр стає все більш мобільним, динамічним. Вже немає три"чотири місяці на репетиції. Відео у виставі додає доку" ментальне тло. Як я вже згадував, тут всі події документальні, не" має нічого вигаданого. Персона" жі реальні, окрім епізодичних. Музику підбирали всі разом. Це була колективна імпровізація, я брав на себе принципові речі. Робота над виставою тривати" ме й далі. Перед наступними по" казами будуть репетиції, які ми використовуватимемо для смис" лового, художнього та пластич" ного поглиблення вистави. Всі ми сподіваємося, що з часом ця річ увійде до репертуару одного з провідних театрів Києва”. Анатолій Гнатюк, народний артист України, виконавець ролі Василя Оренчука: “Цю п’єсу Богдан написав ще до початку повномасштабної вій" ни. Це історична драма про Васи" ля Оренчука – українського кон" сула. Події відбуваються 1918 ро" ку в Баварії, місті Мюнхені. В Ук" раїні у цей час була Українська Народна Республіка, і він відсто" ював інтереси УНР за кордоном. Вистава вийшла на сьогодні дуже актуальна. Хочу подякувати художньому керівнику Київської академічної майстерні театрального мисте" цтва “Сузір’я”, народному артис" ту України Олексію Кужельному, який подав ідею написати цю іс" торичну драму. Ірина Матяш на" дала Богдану матеріали про цю постать. Художній керівник постанов" ки – заслужений діяч мистецтв України Петро Ільченко, режи" серка вистави Наталія Шаркевич. Ролі виконують народні артисти України Лесь Задніпровський та Володимир Ніколаєнко, а також Анна Осадча та Ірина Сопіт. А мені пощастило зіграти головну роль. Як я вже сказав, мій персонаж – постать історична. Він був лю" диною високоосвіченою, патріо" том України, дуже хоробрим і, ра" зом з тим, надзвичайно винахід" ливим, мав талант дипломата. Грати таку роль не лише почесно, а й цікаво. Вистава вийшла дуже сучас" на. Люди аплодували стоячи, дех" то навіть плакав, коли у фіналі лунав Гімн України. Є у нас цікаві думки щодо ці" єї постановки, про які глядач діз" нається згодом”. Лесь Задніпровський, народ5 ний артист України, виконавець ролі прем’єр"міністра землі Бава5 рія Айстера: “Вперше я граю у виставі за п’єсою Богдана Гнатюка. До цьо" го дивився його вистави у Київ" ській академічній майстерні теат" рального мистецтва “Сузір’я”, на які мене запрошував Анатолій Гнатюк. Мені цікаве його бачен" ня світу, його філософська від" стороненість і сучасна українська мова. Тому коли постало питання про постановку “Останнього консула”, п’єса була написана ще до початку війни, я одразу пого" дився взяти участь в цьому про" єкті. Зараз вистава особливо на часі, бо тут йде мова про станов" лення України, перші кроки на" шої державності. Текст мені дуже сподобався. Я граю у виставі невелику, але дуже важливу роль прем’єр"мі" ністра землі Баварія, який впли" ває на долю українського консу" ла. Це трагічна постать. За погля" дами він був трохи соціалістом, ненавидів більшовицькі та імпер" ські замашки. Щойно закінчилася Перша світова війна. Німецькі війська ще перебували на території України. Німці були союзниками Петлюри і допомагали в боротьбі з більшо" виками. Але через події, що тоді відбувалися в Німеччині, країна змушена була вийти з війни і від" кликати свої війська з України. Мій герой відстоював само" стійність Баварської республіки. Події в Німеччині до певної міри були схожими з тими, що відбува" лися в Україні. Прем’єр"міністр Айстер говорить: “На жаль, існує думка, що Версальський договір – це не мир, а тільки перепочи" нок між двома світовими війна" ми, років на двадцять не більше. Буду боротися з цими думками, але це реальність. Тому що є певні сили, які відстоюють шовіністич" ні та реваншистські ідеї”. Ця роль впливає на сюжет, на характери інших персонажів. Після того, як Айстера вбиває монархіст, на жаль, суттєво погір" шилася ситуація навколо нашого головного героя – консула Украї" ни. Тому що той втратив підтрим" ку з боку баварського уряду і за" лишився сам на сам у боротьбі з ворогами у Мюнхені. Як я вже зазначив, без таких ролей немож" ливий розвиток сюжету, тому ме" ні було цікаво. Ми працювали швидко, мо" більно. Моя роль зайняла в мене буквально кілька репетицій. Та" кож був присутній при творчому процесі колег, мені сподобалося, як вони працюють. Приємно, що у виставі грають франківці Ана" толій Гнатюк, Володимир Ніко" лаєнко, Анна Осадча, ваш покір" ний слуга, а ще талановита дівчи" на Ірина Сопіт. Сподіваюся, що ця вистава викличе інтерес в українського глядача. Тим більше, що це нова хвиля української драматургії. Ми вже зацікавили певні україн" ські діаспорні організації і, мож" ливо, поїдемо до Німеччини. Генеральний директор"ху" дожній керівник Національного академічного драматичного теат" ру імені Івана Франка Євген Ни" щук висловив план, що стосуєть" ся камерної сцени театру. Зокре" ма сказав, що у цьому театраль" ному сезоні тут буде віддана пе" ревага молодій українській дра" матургії. Ведуться перемовини з нашими драматургами. Хотілося б, аби вистава “Останній кон" сул”, що була поставлена за п’єсою сучасного українського драматурга, увійшла до репертуа" ру Театру Франка. Театр розпочав свій 105"й се" зон. Було б добре, аби він був оз" наменований приходом нових українських імен, нових драма" тургів”. Володимир Ніколаєнко, на5 родний артист України, викона5 вець ролі Петрика: “Мій персонаж – щирий друг головного героя. Вболіває за до" лю консула і долю України, за до" лю тих українців, які виїхали зі своєї рідної землі. Це суголосно з тими подіями, які відбуваються зараз. Історія циклічна. Можна провести багато паралелей між сьогоденням і тим, що було сто років тому. Взяти участь у цьому проєкті мені запропонував Анатолій Гна" тюк. По суті він організував всю нашу команду на чолі з керівни" ком постановки Петром Іль" ченком. Постало питання – хто б міг створити образ Петрика, аби ця роль була одночасно трагічною і ко" мічною, безпосередньою і зворушливою. Зателефону" вали мені, погодився спро" бувати. Зізнаюся, що зіграти цю роль було неважко, бо персонаж мені близький. А як вийшло – судити гляда" чеві. Мій герой був секретарем консула, обізнаним в усіх йо" го справах. Такий трагічний образ, коли персонаж гине на сцені, втілюю вперше. Не соромно брати участь у таких

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин