«Просвіта» сьогодні · “Незавершеність грошової реформи, розпочатої на зорі нашої відновленої Незалежности, торкається національного і державного Суверенітету”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Правда історії чи “єздєц із копійом”
Слово Просвіти, №37 за 2024 рік
Для декого контраверсійно. Одначе… “Копійка” – елемент русифікації та колонізації українства. Під таким кутом відбувалася цього тижня дискусія на “круглому столі” в Центральній “Просвіті” на Хрещатику, зібравши воєдино письменників і політиків, художників і музикантів, істориків, педагогів та журналістів. Це були незбайдужілі до національної справи люди, зі своїм власним баченням шляхів, засобів, пріоритетів захисту української ідентичності, державності, політичної і духовної суверенності. Тому тема розмінної грошової одиниці (копійки) радше розглядалася лише як одна з багаточисельних складових на усталеній матриці проблем, що потребують вирішення. Однак їхня багатоманітність має спільний знаменник розуміння.
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України
Воююча за свободу Нація ризикує втратити її, якщо дозволить собі розкіш і надалі зберігати в будь"якому форматі нас" лідки багатостолітнього підневільного ста" ну України в різних життєсферах, інфор" маційному просторі, в ментальному світо" баченні, якщо не позбудеться повного визволення з пут “рузькомірства”. Екзистенційний клич"заповіт “Геть москву!” мусить стати для кожного сущого українця національним “Отче-нашем”, щоби “визволити нас від лукавого” (мос" ковита). Саме тому Павло Мовчан на по" чатку дискусії запропонував, щоби вона вийшла за межі озвученої теми, торкнув" шись багатьох чутливих сторін національ" ного життєпростору, аж ніяк не примен" шуючи актуальності озвученої теми. Бо лише на перший погляд може зда" тися, що поняття “копійка” і “Шаг”, “руб" лева зона” і “Гривня” стосуються фінансо" вої системи, банкірів, торговців, бізнесме" нів. Очевидно, ні. Це – загальносуспільна візія, стосується кожного – від громади до держави. Варто визнати, що незавершеність гро" шової реформи, розпочатої на зорі нашої відновленої Незалежности, безпосередньо торкається національного і державного Суверенітету. Монетарного! А значить, по" літичного, історичного, мовного, світо" глядного. Бо сама (не)українська монета є просто символом московської окупації, хоча давно вже назріла нагальна затребува" ність, щоби вона відображала власну Іден" тичність. З огляду на “стратегію” рашист" ської московії, що полягає в абсолютному знищенні українськості, ліквідації України (як Держави), Українців (як Нації), то присутність на рівні нашої толерації будь" якого елементу, символу чи “вартості”, які уособлюють “рузькомірство”, слід розці" нювати як ворожі знаряддя, зброю, руй" нівні засоби, спрямовані на реалізацію цього ординського задуму. Якщо опиратись на універсальне й ак" сіоматичне ствердження, що гроші є од" ним із найважливіших символів держав" ності, то природньо виникає запитання, а чому й досі Україна послуговується тим колоніальним грошовим знаком, який презентується “копійкою”. Принагідно нагадати кілька фактів, що змусять пере" конати “нічтоже сумняшеся” в абсурднос" ті такої позанаціональної тяглості. Адже цією розмінною монетою користуються тільки наші недруги – росіянці та їхні са" теліти білоруси, а ще – режим у придніс" тровському анклаві. Тому, коли українці мають свою монетарну національну тра" дицію, не гоже продовжувати тягнутись в охвісті обозу московської “реформатор" ки” княгині глинської, що спричинилась у 30"их роках 16 століття до появи копійки, чи “копійчаної” реформи (1704 р.) пєтра вєлікого, яку успадкували всі наступні цар" ські, лєнінсько"сталінські, брєжнєво"пу" тінські колоніально"диктаторські режи" ми. І ось ця дрібна монета, що виплодила" ся на московських болотах в образі як “єз" дєц з копійом”, не покидає український простір упродовж багатьох століть. Однак такий стан ще якось корелюється з реаль" ністю, коли ти знаходишся в стані підне" вільного, але аж ніяк у період незалежнос" ти й суверенности України, що бореться проти московії за право жити, якій прив’язали на шию імперську розмінну монету – “копєйку”.
Важливо, що одразу ж після прийняття Конституції України Указом Президента “Про грошову реформу в Україні” від 25 сер" пня 1996 року (респект також Віктору Ющенку!) нашою національною грошо" вою одиницею стала гривня, ствердивши історичну справедливість, що гривня кня" жого (київського) роду. Логічно було б та" кож у той же час, тим же державним актом утвердити (замість копійки) й інший (уже козацького роду) грошовий символ – “шаг”, шлях до якого пролягав через не" прямі персько"турецькі, польсько"литов" ські, козацько"гетьманські дороги. Але не сталося… Хоча за оцінками науковців академіч" них інститутів історії та мовознавства ім. О. Потебні, а також музею грошей НБУ, “шаг” (не крок!) був водночас і давньою іс" торичною та мовно"лексичною традицій" ною цінністю, починаючи з 16 століття. Для Козаччини і Гетьманщини це містке слово та гріш “шаг” було традиційно вжи" ваним. А тому колоніальна лінгвокульту" ра, історичне “копійчане” надбання мос" ковії, яка є агресором і терористом щодо України, не може нині займати таке чільне місце в сучасному українському суспіль" ному просторі, мусить бути викинуте з ор" біти національного буття. Подібний гіб" ридний “компроміс” (копійко"гривне" вий), намагаючись поєднати “непоєднува" не”, швидко перетворився протягом трьох десятиліть на явний анахронізм (пережи" ток), коли за ним постійно відчувався хо" лод приходу і злодійської присутності но" мадів"москвинів. Звісно, після референдуму 1 грудня 1991 року одразу ж спробували прийняти свідоме рішення й розпочалася реалізація завдання про карбування на Луганському верстатобудівному заводі монети шаг. Од" наче вже 2 березня 1992"го постановою Президії ВР України саме “копійка” унор" мовувалася єдиною розмінною монетою в Україні, а пізніше утверджена Законом, тим самим успадковуючи своє колоніаль" не минуле. Отже, нині саме державним завданням у політико"правовій сфері має стати втра" та чинності актів вищого законодавчого органу України періоду 1991–1992 років та внесення змін до закону “Про Національ" ний банк України” (1999 р.) стосовно фун" кціонування саме національної грошової одиниці – шагу. Цим самим відновлюється національ" на традиція в грошовому обігу, здійснивши пряму дію дерусифікації, підтримавши впровадження шагу, про який свого часу писали І. Котляревський, Т. Шевченко, Ле" ся Українка, Панас Мирний, називаючи його “шаг”, “шажок”. Фахівці доводять, що в Шевченкових творах цей словотвір зустрічається 11 ра" зів. Адже слово “сяг”, перейшовши в “шаг”, містило і свій український корінь від “сягнути”. Сягати, досягати, дійти пев" ної межі… Він був мірою лічби і свого часу “вимірював” 2 російські копійки, чи пів копійки. Іван Котляревський в “Енеїді” пи" ше про шаг так: Но у троянського народу За шаг алтина не проси. А через якихось чотири десятиліття вже в Шевченковій “Катерині” зустрічає" мо: …Христа ради, Дайте на дорогу!
Бере шага, аж труситься: Тяжко його брати!.. Отже, шаг є елементом нашої культур" ної, літературної, народної традиції. Тому надзвичайно посутнім для втілен" ня в життя цієї лише на перший погляд ні" бито незначимої ідеї має стати підхід, який підкреслюватиме неперервність націо" нальної тяглості та живучість історичної традиції стосовно цього грошового номі" налу. Адже і період українських національ" но"визвольних змагань та державного бу" дівництва 1917–1921 років засвідчує, що після Гетьманщини в ці часи знову відбу" вається ренесанс шагу, підтримуваний та" кож і керівником Центральної Ради М. Грушевським з кінця 1917 року, роздру" ковуючи (паперовий варіант у зв’язку з технічними проблемами карбування на металі) трохи пізніше номінали в 10, 20, 30, 40 і 50 шагів. Символічно, що одиницю в 30 шагів (розмінні марки"гроші), друковану в УНР у 1918–1919 роках, відображувала молода жінка, як образ молодої української нації. Тобто шаг для українців не був лише суто фінансовим елементом, а вже тоді віддзер" калював мету, візію та місію української державності. Саме цей функціонал ідеоло" гічного, націєтворчого характеру варто презентувати, аргументуючи закономір" ність такої трансформації переходу на шаг, що є певним виявом боротьби з московією за власне “Я”. Певен, що появиться чимало скепти" ків, зокрема й “маститих” диванних екс" пертів із так званою прагматичною позиці" єю, відомою за сленгом “не на часі”. Наві" що? Лишні витрати. Незвично. А хіба всі більш значущі проблеми вже вирішені? Вичерпну відповідь на ці “зауваги” на" дають фахівці, які зазначають, що нині в обігу знаходиться понад мільярд копійок" монет, а сотні мільйонів необхідно постій" но докарбовувати. Тому логічним видаєть" ся рішення – замість копійки в 2025 році карбувати і впроваджувати шаг, безболіс" но, невитратно для практики, витісняючи “московську” монету, що продовжує гні" тити національний простір і наші душі так, як російський підручник та книга, чи так звані українські “ютуб"блогери” зі своєю гидкою москвощелепністю, утверджуючи на підсвідомому (і свідомому!) рівні чу" жинські наративи та “цінності”. Згадаймо, коли московські криваві багнети в 1919 році нищили українську державність, то “совєти” першими своїми декретами заборонили в Україні обіг грив" ні та шагу. Очевидно, що і на цей раз путі" но"мєдвєдєви, шойгу"лаврови з набіуліни" ми та зі своїми опричниками стікатимуть жовчю від ненависті до наших україноцен" тричних кроків і в даній сфері. Однак все це “не варте ламаного шага”, говориться в народі. Оскільки нам своє робити. “Щоб жить – ні в кого права не питаюсь”. Ця стверджуюча теза П. Тичини, яку згадував у цьому контексті народний артист України К. Стеценко, рефреном звучала впродовж усього діалогічного дійства. Бо ми живемо! Боремося! І торуємо власний, націє"державницький шлях до Храму. Українці зобов’язані, особливо в умо" вах страшної війни, попри всі злотворні московитські, “лібералістичні” та “все" ленські” наративи, які насаджуються в наш культурно"освітній, науковий, інфор" маційний простір, вибудовувати власну іс"
торичну концепцію. Бо тільки правдива й об’єктивна українська історія спроможна знищити російську пропаганду, “лжеісто" рію”, всеосяжну брехню “рузькомірства”. Слід зважити, що і сьогодні просуван" ня україноцентричного бачення світу на" віть на європейському континенті є доволі гострою і слабовирішуваною проблемою. Адже напередодні (2021 р.) повномас" штабної війни росії проти України профе" сори та студенти Берлінського університету все ще сприймали Україну не інакше як “творіння” радянського союзу 20"их років минулого століття. Відомий історик Єльського універси" тету Тімоті Снайдер у нещодавньому ін" терв’ю зазначив, що історія Східної Євро" пи, зокрема України, здебільшого базуєть" ся на російському імперському конструкті. Від Каліфорнії до Німеччини викладається історія згідно з поняттями, коли те, що від" бувалося в Києві та Русі 1000 років тому, то це нібито чомусь сьогоднішня росія. Необхід" но звільнитися від цього, стверджує знаний дослідник, заповнюючи простір позитив" ною версією української історії. Варто виокремити з озвученої позиції науковця ще одну визначальну оцінку, важливу для нас та світу. Адже Снайдер майже імперативно заявляє, що україн" ська історія, насправді, набагато ширша за сучасну Україну, набагато ширша за росію, оскільки пов’язана практично з усім важ" ливим у європейській та світовій історії, а тому треба залучати дедалі більше людей до значно багатшої й цікавішої правди про Україну. Так, напівправда, “компроміси” з мос" квином завжди отруювали душі і мізки ук" раїнців. Своєрідне угодовство, капітулянт" ство, а то й колаборантство перед москвою проявлялося скрізь і всюди впродовж усього незалежницького періоду. Пригаду" ється, що напередодні грошової реформи перші гривневі банкноти видруковувалися з вусатими київськими князями Володими" ром та Ярославом Мудрим. Однак упро" довж десятиліття вони вже чомусь “зарос" ли” московськими бородами. На щастя, вдалося вберегти від цього мос(к)винства на українських грошах хоча б образ прав" дивого Івана Мазепи, залишивши його з автентичними безбородими вусами. Прикро, але не зуміли (не захотіли на догоду москалеві) захистити на грошових знаках зображення кримського Херсонесу, які розроблялися ще в 1992"1995 роках, хо" ча у безперервних гібридних війнах з мос" ковією ця річ містить надзвичайно вагому ідеологічну й державотворчу функцію. Ніби забувши Шевченкове застере" ження: “москалі – чужі люде, роблять лихо з вами”, нав’язувалася ординська візія “єдінородства” навіть там, де, здавалося, цього не могло бути. Хоча, даруйте за таке порівняння, але як рідна (українська) державна Мова є оберегом нашої Державності, Ідентичнос" ті, Суверенності, значно ваговитішою цін" ністю, аніж засіб комунікації, бо визнач" ний мовознавець О. Потебня вважав її не тільки головним елементом Нації, а її най" повнішим відображенням, так і національна валюта є не лише засобом грошового обігу, а й символом Української державності. То" му варто берегти її не тільки від катакліз" мів емісії, але й інфляції безпам’ятства, поціновуючи своє рідне, не послуговую" чись надалі “єздєцом з копійом”. Коли нині безперестану “реформуємо” освіту, зліквідовуємо (інтегруючи!) такий націє"державотворчий предмет як “Історія України”, подібно як зруйнували нещодав" но Інститут українознавства, донедавна носивши назву “Національний”, то вини" кає запитання, а чи знайдеться зараз місце (вже в “інтегрованій”, а не в “Історії Укра" їни”) таким надважливим темам як: істо" рія Українського війська; історія Україн" ської мови; історія Української книги; іс" торія Української пісні; історія Україн" ської гривні… Цінності, поза якими не"
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
