Духовний простір · “Не змогли задушити розбурхану Українською революцією жагу українців відродити віру пращурів і національну церкву”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Повернення правди про апостола українського релігійно"національного відродження
Слово Просвіти, №37 за 2024 рік
У Києві, на місці останнього, перед розстрілом, помешкання митрополита Київського і всієї України Василя Липківського, урочисто і величаво, за здвигу киян, священників, єпископів та митрополитів ПЦУ освячено та відкрито пам’ятник на честь цього великомученика за Віру та Українську державу.
Микола ТИМОШИК Світлини Георгія ЛУК’ЯНЧУКА
Зроблено ще один рішучий крок з по" вернення, хоч і запізнілого, історичної справедливості, розвіювання міфів “рус" ского міра” про “вєру нашіх родітєлєй” та витіснення на узбіччя новочасної україн" ської історії церкви відвічного ворога ук" раїнства – так званої УПЦ МП.
Оживлюємо в пам’яті знакову подію Дещо з передісторії цього направду хвилюючого і пам’ятного дійства. Днем народження УАПЦ прийнято вважати 22 травня 1919 року. Саме тоді, на
Фундатори пам’ятника Надія та Геннадій Вовки під час покладання квітів свято літнього Миколи, у збудованому ще гетьманом Іваном Мазепою Миколаїв" ському військовому соборі, що на Печер" ську, відбулося перше урочисте богослу" жіння першої української громади, яка фактично відбила у влади цю святиню для своїх потреб. Не випадково згодом, аби витравити з пам’яті українців цю подію, комуно"більшовицька влада, повернув" шись до Києва з Харкова, дощенту зруй" нує цей дивовижний Мазепин витвір і не залишить для майбутніх поколінь україн" ців по ньому жодного сліду. 1921 р. в жовтні у храмі Св. Софії в Ки" єві відбувся перший Всеукраїнський Пра" вославний Собор, на якому було ствер" джено Автокефалію УПЦ й покладено по" чаток її розбудови по всій Україні. Собор цей історичний, бо на ньому був висвячений перший митрополит відрод" женої УАПЦ Василь Липківський. Із волі всього собору одержав титул Митрополита Київського і всієї України. Відтоді Софія Київська – серце україн" ської столиці – знову стала символом ду" ховного і національного відродження всього українства. За влучним висловом цього діяча, “Українська церква, пролежавши в ро" сійській домовині понад двісті років, ко" ли встала і відкрила очі, побачила довко" ла себе інших українців й іншу Україну”.
Масштаби призабутої хвилі відродження нації та дзвонарі Ось цифри, які переконливо засвід" чують, що автокефальний рух в Україні не роздмухувався кимсь штучно, не зосе" реджувався лише в столиці, а набував щомісяця все потужнішого розвитку усіх краях, зосібно в провінції. За два роки, що проминули від першого собору, до УАПЦ перейшло понад 2000 парафій; церква вже мала понад 2500 священників та 26 єпископів. Лише на Чернігівщині від початку її формування ця церква мала 150 парафій і двох єпископів. Згодом був висвячений і третій єпископ – для парафій Конотопщини. Фактаж цей наводжу із забороненої до" недавна в нас і досі ще не прочитаної на" віть фахівцями, не кажучи вже про непере" січних українців, книги спогадів В. Лип" ківського “Відродження церкви в Україні: 1917–1930”. Вона побачила світ 1959 року в канадському Торонто й досі чекає на пе" ревидання в Україні. До слова: однією з перших приєднала" ся до УАПЦ після постання її в Ніжині громада мого рідного села Данина. А за ним – сусідні Шатура, Володькова Дівиця, Кропивна, Талалаївка, Рівчак" Степанівка, Лосинівка. Парадок" сом і наругою над історичною пам’яттю є те, що в цих селах мо" го знекровленого краю нині на" хабно, за поранням (чи боязні) місцевої влади, орудують москов" ські батюшки. Маніпуляціями і страхами тримають і досі зневіре" них селян у тупій безмовній поко" рі та духовній неволі. Важлива деталь. Підтриманий народними масами рух за автоке" фалію Української церкви набрав найбільшої потуги й масштабів на початок 20"х років. Це був період, коли послані москвою в Україну більшовицькі й білогвардійські війська остаточно потопили в крові Українську Народну Рес" публіку. Однак так і не змогли на початку задушити розбурхану Ук" раїнською революцією жагу укра" їнців відродити віру пращурів і на" ціональну церкву. Про все це та багато іншого згадували і наголошували на цьому дійстві, ведучим і організатором якого був відомий історик, громадсько"політичний діяч отець Андрій Ковальов, низка виступаючих. Зокрема: митрополит Олександр Драбинко, єпископ Воло" димир Черпак, внук митр. Василя Липків" ського Костянтин Лип" ківський, історик Ігор Ги" рич, архівіст Oлег Бабен" ко, депутатка Київради, а нині в. о. ректора Київ" ського авіаційного інсти" туту Ксенія Семенова, ак" тивіст Другого відрод" ження УАПЦ отець Сер" гій Ткачук (приїхав на по" дію з фронту), голова ко" мітету з відродження УАПЦ 1989 року Людми" ла Лохвицька, професор Микола Тимошик.
Невипадкове місце для пам’ятника Мотивацію вибору місця для пам’ят" ника пояснюватиме перехожим пам’ятний напис на лицьовій частині пам’ятника: “У цьому будинку 22 жовтня 1937 року митро" полит"мученик Василь Липківський був заарештований московсько"большевиць" кими катами та посаджений до Лук’янів" ської в’язниці, де розстріляний російськи" ми катами за Христа і Україну 27 листопа" да 1937 року”. Коли й чому потрапив митрополит Липківський до цього останнього місця свого земного життя – зовсім чужого йому дому на робітничій околиці – Олексан" дрівській Слобідці? (Будинок той на то" дішній Дачній, 8, належав родині Бирюлі" них). Адже доти упродовж 20 років він мешкав з родиною у центрі Києва на вули" ці Мстиславській, 46. Пояснення на поверхні. Нечуване зростання по всій Україні сили УАПЦ та авторитету її воістину всенародного лідера на початку 30"х років серйозно занепокої" ло верхівку тоталітарної держави. У серпні 1934"го москва дає вказівку своїм оприч" никам у Києві фактично ізолювати невпо"
кореного митрополита. Його, разом із рід" ною сестрою (до речі, тоді вона була тяжко хвора – фактично прикута до ліжка) пере" селяють подалі від центру Києва, в одну з кімнат чужого будинку. Знущання, морен" ня голодом, страхами і приниженням, які незабаром завершилися розстрілом. Сам цей будинок також був зруйнований...
Про меценатів та добродійників, без яких подія б не відбулася На виготовлення і встановлення пам’ятника не потрачено жодної копійки з бюджету міста. Історична подія стала мож" ливою завдяки меценатам, на адресу яких було сказано під час дійства немало добрих слів. Ними стало, зокрема, подружжя На" дії та Геннадія Вовків. До речі, пані Надія родом з Луганська, а пан Геннадій – із Він" ниччини, але тривалий час успішно пра" цював у Бахмуті. Це вони, молоді й патріо" тичні, нині продовжили життя знаменитій фразі Євгена Чикаленка про необхідність любити Україну в цей складний час “до глибини власної кишені”. З власної кише" ні додав кошти на ці потреби внук митро" полита, пенсіонер Костянтин Липків" ський. Також долучилося проукра" їнське керівництво “Оболоні”. Дійство скрасив і наснажив ле" гендарний Тарас Компаніченко зі своєю “Козацькою хореєю”.
Нагороди достойникам Несподіванка церемонії – на" городження достойників справи митрополита Липківського. По" дячні грамоти отримали меценати. А родзинкою стали започатковані громадським рухом “Історія УАПЦ” медалі Василя Липківсько" го “За збереження пам’яті про ук" раїнський православний церков" но"визвольний рух”. Медалями Василя Липківсько" го нагороджені: активні учасники третього відродження УАПЦ на" родний артист України Тарас Ком" паніченко, Олександр Ткачук, Олександр Михайлик та дослідник історії УАПЦ, автор цих рядків. У грамоті до моєї медалі зазна" чено таке: “За багаторічне і сис" темне дослідження українського православного церковно"визволь" ного руху, а також життя та твор" чості митрополита Іларіона (Огі" єнка) і повернення його спадщини українському народу”. Нагороди вручав диякон Анд" рій Ковальов. Для мене ця нагорода особливо дорога. Нагорода не випрошена на самоподання, праця не афішована, а помічена збоку. Тому й пишаюся нею.
Внук митрополита Василя Липківського Костянтин біля щойно відкритого пам’ятника, поруч із ним – митрополит Олександр Драбинко
Лавреати медалі митр. В. Липківського Олександр Ткачук, Микола Тимошик та Тарас Компаніченко
Перед актом освячення пам’ятника, ліворуч – організатор і ведучий церемонії Андрій Ковальов
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
