Гаряча тема · “Націоналізм – це внутрішній ідеологічний стрижень українців”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Хто гальмує розворот українців від московської церкви
Слово Просвіти, №37 за 2025 рік
Другий момент – моральнопсихологічний. Це змінює в людей ставлення до того, що відбувається в країні, хто вони в цій країні і що вони мають робити. Тобто після закінчення курсу людині вже не треба пояснювати, що в країні війна, що треба її захищати, людина це вже розуміє. І майже з кожного випуску після цих курсів люди свідомо долучаються до війська. Вони знаходять для себе відповіді і підтвердження того, що вони на правильному шляху. Якби в нас відбулася повна мілітаризація суспільства, то кожен, хто поруч із тобою, в необхідний момент зміг би надати тобі допомогу або собі допомогу, якщо в цьому буде потреба, бо мив таких реаліях живемо. Також цим людям уже не треба буде пояснювати, чому не варто читати російські новини і їм довіряти. Їм не треба буде пояснювати, чому українській армії треба допомагати. Тобто це надзвичайно важливо, бо це змінює світогляд суспільства, і в цьому лежить майбутнє нашої країни. Якщо ми на цей шлях не станемо, то, на жаль, нам буде надзвичайно складно. – Чи багато у вас в бригаді іноземців? Як вони до вас потрапляють, хто ці люди? – Насправді іноземців в українській армії трохи менше, ніж про це розповідають у російських ЗМІ, але, тим не менше, вони є. Показують себе непогано. На початку повномасштабної війни вони були сконцентровані в окремих підрозділах, переважно – в Головному управлінні розвідки. Але з часом цей контракт став доступний і для Збройних Сил
Такий вигляд мав збудований 1883 року заходами прот. Петра Скорини Данинський Свято0Троїцький п’ятикупольний храм
Микола ТИМОШИК
2 квітня ц. р. у моїй рідній Данині коло Ніжина стався давно очікуваний сход із несподіваним для самих організаторів результатом: із 98 зареєстрованих у залі на зборах у сільбуді – всі “за”. Ціна питання: виведення знаменитого Свято-Троїцького храму з-під лабет московських попів. Те було незабаром опісля, як помер данинський батюшка. Мешканці зі звезених насильно владою ще в 30-х роках із колишніх данинських хуторів у показове радянське Шлях Ілліча (нині Яблунівка), де покійний отець Микола додатково мав прихід, зініцювали цей перехід. І цю ініціативу одразу масово підтримали данинці. Відтоді минуло майже пів року. За цей час я оприлюднив кілька матеріалів на цю тему, причому на різних мережевих платформах та в друкованих виданнях. Зосібно: в чернігівській “Сіверщині”, “Енциклопедії Носівщини”. Зміст заголовків цих публікацій кажуть самі за себе: “Як і чому носівська Яблунівка позбулася “опіки” московських батюшок”, “Сенсація з рідної Данини: знаменитий Свято- Троїцький храм тепер знову український”, “Свято- Троїцький храм Данини втретє став українським”, “Чому Данина стала “бомбою” для відмосковлення церкви в чернігівському краї?” І що ж? Як кажуть старожили – а віз і нині там… Данинці вже й житло для нового священника підшукали. Місцева півча не раз збиралася на переучування супроводу піснеспівів, як було за автокефальних часів, – із московського на український. І в тому не виявилося проблеми: своє, генетичне, повертається до серця і стверджується швидко. Новий священник ПЦУ отець Олександр постійно приїздить у штурмова? – Ми намагаємося мінімізувати частку саме державного забезпечення в підрозділах. Більшість нашого забезпечення – це допомога місцевих громад з різних куточків України, починаючи від західного кордону і закінчуючи східними регіонами. Є офіційна процедура, коли громада передає на фінансову частину підрозділу під конкретну потребу кошти. Умовно, ми пишемо лист на якусь громаду у Львівській області, що нам треба купити броньовану машину М113 у Британії. Вони виділяють кошти на це, конкретно під цей кейс. Міністерство оборони України підписує тристоронній договір з тими, хто продає цю машину, і ми за кошти цієї громади під контролем Міністерства оборони закуповуємо необхідне нам озброєння, боєприпаси, забезпечення, амуніцію. Навіть харчування ми додатково закуповуємо за ті кошти, які нам надають в допомогу. Також нам допомагає середній, малий бізнес. Хтось безпосередньо закуповує і передає по актах передачі, а хтось, якщо потрібно, передає під конкретний кейс кошти. – Чи готова держава до вирішення проблем ветеранів? – Поки що більшість із нас ще не ветерани, а військовослужбовці. Але ветерани потроху з’являються. У цю категорію здебільшого потрапляють люди, які за станом здоров’я не можуть виконувати бойові завдання. Відверто кажучи, я не бачу повної готовності держави на сьогоднішній день вирішувати проблеми ветеранів. Ба більше,
Данину на свята. Але служби проводить… під церквою. Бо ключі від храму й досі… в руках московитів. Конкретно – у представника рпц із сусідньої Шатури батюшки Василя. Він також стало приїздить у Данину, демонстративно відчиняє храм, не приховуючи свою зневажливу посмішку в бік місцевих “патріотів”. Одностайний вихід знакового в історії Чернігівського краю села Данини на правдиву дорогу до віри своїх пращурів не став “бомбою”, як мені на початку здавалося, – ні для сусідів, ні для інших українських теренів. Консервативне українське село, навчене історією, зайняло очікувальну позицію: мовляв, побачимо, що з того буде. А вийшло те, чого ніхто не очікував. На 35-му році Української державності державний апарат на місцях працює, як за старих совєтських часів: крючкотворство, видимість реформ, зневага до інтересів громади, від-мені не зовсім зрозуміло, чому ветеранською політикою часто займаються не ветерани, принаймні на деяких керівних посадах. Очевидно, що не ветеран не зрозуміє глибини і всієї проблематики, з якою стикається ветеран після повернення. Сьогодні ми, як Третя штурмова – і цей досвід теж буде масштабуватися на Третій армійський корпус – не перекладаємо відповідальність на державу, а просто цим питанням займаємось самі. У нас, якщо людина зазнала поранення, вона не випадає з підрозділу, а потрапляє в руки патронатної служби, яка повністю супроводжує весь процес лікування. Якщо, на жаль, так сталося, що військовослужбовець загинув, то патронатна служба бере на себе всі проблеми, з якими стикнулась родина загиблого. У нас найвищий відсоток повернення після поранень назад до служби. Навіть коли військовослужбовці втрачають кінцівки або можливість виконання бойових завдань, безпосередньо пов’язаних з ЛБЗ, ми знаходимо їм посади, де вони можуть далі продовжувати службу і бути корисними. Але якщо так вже сталося, що за станом здоров’я людина не може жодного завдання виконувати, то навіть у цьому випадку вона не випадає, а залишається в орбіті підрозділу, в орбіті патронатної служби, наших цивільних проєктів. Ми шукаємо можливості для працевлаштування, вирішуємо проблеми з житлом тощо. Тобто людина не залишається сама, вона залишається в бойовій родині. І так має працю-сутність патріотизму і волі до реформ. Причіпки, і то по кілька разів, до будь-чого: не так оформлені списки учасників зборів, не такий протокол, не такі бюлетені. Причіпки й до комплекту документів: не ті витяги, не ті копії. І це – упродовж шести місяців?! Цікаво, що коли за часів президенства Кучми місцеві храми масово і швидко передавали в підпорядкування москви, ніхто до подібних документів не чіплявся. Про прямий і прихований спротив українському відродженню, прагненню мільйонів простих українців жити у справедливій країні, будувати правдиву державу – написано й озвучено немало. Бракує головного: рішучих, зважених і професійних дій державного проводу, бракує політичної волі. Особливо на місцях. А це провокує в суспільстві посилення зневіри, розчарування, апатії, нездатності чи небажання влади на місцях вирішувати нагальні питання громад. Аналіз проблеми щодо гальмування проходження документів у владних коридорах від громад, де на законних підставах були прийняті рішення про переходи храмів з-під московського підпорядкування, гадаю, на часі. А поки що з цієї публікації випливають запитання, на які давно очікує відповідь громада. Оскільки цей текст буде поширено публічно, в тому числі надіслано в ЗМІ та до Чернігівської крайової влади, виділяю лише три запитання: 1. Чи відома керівництву області кількамісячна історія із свівати всюди, тому що це дуже важливо. Це мінімізує наслідки того, коли військовослужбовець не може соціалізуватися і адаптуватися після повернення зі служби. А із цією проблемою ми ще стикнемось, хоч на сьогодні вона ще не так гостро стоїть. – Як показав себе під час широкомасштабної війни правий та націоналістичний рух та яке його місце в Україні майбутнього? – Мені здається, що відповідь на це питання абсолютно очевидна. Український націоналізм показав себе як єдиний ідеологічно спрямований рух, який повністю відповідав тим засадам, про які він говорив, і робив те, що обіцяв. Тобто слова українських націоналістів повністю збіглися з їхніми діями. Націоналізм – це внутрішній ідеологічний стрижень українців. Українські націоналісти – це ті, хто безпосередньо взяв у руки зброю і захищає сьогодні Україну не тільки в Третій штурмовій, а в абсолютно різних підрозділах. Вони і серед десантників, і в морській піхоті, і в ТрО, і в Силах спеціальних операцій, і в Головному управлінні розвідки. Це ті люди, які ще до початку війни внутрішньо були готові до того, що цей момент настане. І завдяки тому, що цей прошарок в Україні існував, ми витримали перші складні часи, коли у нас була певна криза управління і реагування. Саме в цей час українські націоналісти очолили підрозділи, очолили Сили територіальної оборони, ДФТГ на місцевому рівні. І все це спрацювало.
Спілкувався Євген БУКЕТ
Нинішній опікун храму в Данині від ПЦУ – колишній ченець Києво0Пе0 черської лаври, а нині настоятель храму Іоана Богослова в Ніжині ієромонах Петро Цюра з автором тексту домим затягування реєстрації документів нової громади ПЦУ Данинського Свято-Троїцького храму, що в Ніжинському районі? 2. З яких причин мешканці села упродовж пів року не можуть отримати законне право входу до свого храму, щоб молитися своєю рідною мовою, за умов, що всі документи були подані до державного органу у відповідні зі встановленим порядком? 3. Чи можна довідатися публічно прізвища конкретних виконавців, які за службовим становищем покликані були своєчасно розглянути справу та прийняти відповідне рішення?
Знову про невидиму й не названу в публічному просторі силу, яка зводить нанівець пролиту кров борців за українську Україну в минулому і тепер
Такий вигляд має храм у Данині сьогодні. Куполи знищені за вказівкою вла0 ди 1962 року заради перетворення його на радянський колбуд
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
