Спадщина · “Юнаки і юнки гордилися, що вони – козаки, часто називали себе січовиками й січовичками”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Вічно живі й нездоланні козацько-лицарські ідеї До 125-річчя заснування Кирилом Трильовським першої “Січі”
Слово Просвіти, №37 за 2025 рік
Юрій РУДЕНКО, доктор педагогічних наук, професор, завідувач лабораторії козацької педагогіки НДІ козацтва Інституту історії України НАНУ Василь РУДЕНКО, відповідальний секретар Енциклопедичного проєкту “Український світ” Університету “Україна”
Відзначення історичних дат, ювілеїв – це не звичайні події суспільного життя, а велика необхідність, ознака європейської цивілізованости, поступу народу, трансформації його у Націю. Глибинне осмислення минулого, переживання й роздуми нових поколінь рідного народу над важливими, доленосними фактами, подіями, явищами етнонаціонального буття сприяють вдосконаленню життя, розвою його на вищому рівні, залученню молоді до розв’язання найактуальніших завдань і проблем, досягненню нових цілей. Відзначення 125-річчя заснування відомим політиком, ідеологом, просвітником, соратником М. Драгоманова та І. Франка Кирилом Трильовським 5 травня 1900 р. першої “Січі” у с. Завалля Снятинського повіту в Галичині є надзвичайною подією. Адже через кілька років “Січі” як добровільні молодіжні руханково-протипожежні товариства стали швидко поширюватися не лише в Галичині й Буковині, а й у багатьох інших регіонах України і за кордоном, де проживали українці. Невдовзі вже нараховувалося близько 1500 “Січей” (за іншими даними, на 1914 р. – 1056, вони створювалися й діяли, в основному, в першій половині ХХ ст.), головним завданням яких фактично було на козацько-лицарських ідеях, традиціях готувати зростаючі покоління до національновизвольної боротьби з чужинськими окупаційними режимами, побудови незалежної Української Держави. В умовах кровопролитної війни рф проти волелюбної України, підступно розпочатої ще в 2014 р., кожен наш громадянин, зокрема учень-старшокласник і студент має глибоко знати, що на основі “Січей” Кирила Трильовського, які нараховували в своїх лавах сотні тисяч юнаків та дівчат, у переддень і в роки Першої світової війни (1914-1918) було створено з ініціативи їх засновника 96 бойових військових товариств “Українські Січові Стрільці” (УСС) – предтеча майбутньої Української Армії. З дозволу влади було сформовано Леґіон Українських Січових Стрільців у складі 2500 воїнів, хоч заяви подали близько 30 тис. стрільців. Леґіон УСС героїчно воював на фронтах війни із загарбницькими московськоросійськими військами. Згодом була створена в розпалі революційних подій Українська Галицька Армія (УГА), під захистом якої виникла Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). 22 січня 1919 р. в Києві об’єдналися Українська Народна Республіка і Західно-Українська Народна Республіка в єдину демократичну соборну Українську Державу. Корпус січових стрільців на чолі з визначним полковником Є. Коновальцем, дислокуючись у Фастові, забезпечував охорону Центральної Ради, якою керував М. Грушевський. Січові стрільці брали найактивнішу участь у боях із московсько-більшовицькими та іншими ворогами в Українській національно-визвольній революції 1917-1921рр. Вихованці “Січей” брали активну участь у створенні самостійної України, були міністрами, генералами, на інших керівних посадах. Частина з них була у лавах УПА. Яскраво видно із наведених історичних фактів, саме на “Січі” К. Трильовського випали такі грандіозні успіхи в гартуванні вітчизняних військ, українському державотворенні на початку ХХ ст. Глибоко вивчаючи історію створення й діяльності молодіжних організацій “Січей”, сучасна молодь, дорослі громадяни ґрунтовніше усвідомлять ідеологію, духовні цінності українського козацтва, нашої національної лицарської еліти, які успішно формували в січовиків та січовичок К. Трильовський, його політичні соратники, однодумці, прибічники масового січового руху із практичним повсякденним застосуванням ідей і настанов Т. Шевченка й М. Драгоманова. К. Трильовський усе життя вважав себе послідовником великих ідей Т. Шевченка і М. Драгоманова, якого С. Русова, класик української педагогіки (вона знала 10 європейських мов), називала “Шевченко в політиці”. К. Трильовський з перших років навчання в польській гімназії (українських ще не було) відчував силу й вагомість національного чинника в житті, розвитку кожної особистости. Пізнаючи науки і право в університеті Чернівців, потім у Львові, переконався, що рідний український народ перебуває під гнітом австрійських і польських окупантів. Глибоко ввібравши в себе народний дух, він оволодів українським світосприйманням, тому легко, невимушено спілкувався, знаходив спільну мову з представниками різних регіонів України. Керуючись синівською любов’ю до рідної землі, свого народу, К. Трильовський працює адвокатом у Коломиї, активно включається в культурну, політичну і громадську діяльність.
Надаючи пріоритет у боротьбі з чужим народові ладом, він бере найактивнішу участь в організації однієї з перших прогресивних партій – радикальної, діяльність якої схвалював М. Драгоманов. Її членами були І. Франко, Ю. Бачинський (автор знаменитого політичного маніфесту “Україна уярмлена”), М. Павлик, М. Ганкевич, інші відомі пасіонарні діячі Західної України. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., як підкреслюють дослідники, поняття “радикал”, “радикальна партія” означали “свідомий українець”, “стійкий патріот України”. К. Трильовський, знаючи про глибоку любов українців до козаків, які героїчно, по-лицарському боролися кілька століть з ворогами свободи українського народу і збудували дві форми національної державності – Землі вольностей Війська Запорізького, тобто Запорізьку Січ і Гетьманщину, вирішив ідейно й духовно гартувати молодь, формувати їхню готовність обстоювати національні інтереси демократичними шляхами, у разі потреби – із зброєю в руках. Органи влади Австро- Угорської імперії, реакційне чиновництво, польські дідичі (поміщики) і шовіністи займалися інтригами, наклепами й на самого К. Трильовського, і на кошових отаманів, інших членів “Січей”. Статут Товариства “Січ” вимагав, щоб його членами ставали юнаки і дівчата української національности, що сприяло тісному згуртуванню, єдності української молоді, розвитку її політичної свідомости, формуванню національних інтересів національно-державницького світогляду. На чолі кожної “Січі” стояв кошовий отаман, який мав свого заступника – осавула. Крім них, до “Січі” входили писар, хорунжий, обозний, скарбник, сурмач, довбиш, чотири четарі (охоронці), інші члени. Селянам, міським жителям, інтеліґеції та ін. подобалися красиві кольорові козацькі однострої, відзнаки членів Товариства. Юнаки і юнки гордилися, що вони – козаки, часто називали себе січовиками й січовичками. Кожна “Січ” мала свій січовий прапор, спершу малиновий, згодом синьо-жовтий. Кожен член “Січі” носив на грудях широку стрічку (вони називали “лєнта”) малинового чи синьо-жовтого кольору. На прапорі “Січі” була написана її назва (за назвою населеного пункту), а з другого боку прапора був портрет або видатних гетьманів (Сагайдачного, Хмельницького, Дорошенка, Мазепи, Полуботка та ін.), козаків-героїв чи великих українців (Т. Шевченка, М. Драгоманова, І. Франка, Лесі Українки та ін.). На капелюсі чи шапці членів “Січей” прикріплювалося красивою металевою восьмикутною зорею кольорове павине перо. Із проблем самоорганізації молоді “Січей” у місцях проживання чи навчання допомагали патріотично налаштовані представники інтеліґенції, громадськости (вчителі, професори ґімназій, інших навчальних закладів, лікарі, юристи, політики, громадські діячі тощо). Вони допомагали січовикам і січовичкам діставати наукову, художню й політичну літературу для поширення серед народу, інші засоби з метою проведення просвітницької, культурно-масової роботи, національновизвольної аґітації. Члени “Січей” провадили наполегливу боротьбу з неписьменністю, шкідливими звичками куріння, надмірного вживання алкоголю, підвищували мораль, культуру побуту й поведінки в родині, публічних місцях. Відкривали читальні, книгозбірні, організовували каси взаємодопомоги, Народні доми (центри культури, самоосвіти), розвивали художню самодіяльність, економічні відносини на селі, короткотривалі курси тощо. Велику увагу приділяли проведенню мітинґів, демонстрацій, страйків, походів, вишколів, організовували протести проти порушень законів, злочинних дій цісарської влади, влаштовували крамниці тощо. Важливо, що розвивалися творча праця, діяльність членів “Січей”, їхніх прибічників, бо це сприяло підвищенню історичної, національної свідомости, активности в політичних заходах – народних вічах, мітингах, походах, страйках, масових протестах супроти несправедливих дій місцевої влади, суддів, розширенню сфер застосування української мови, створенню умов для розвитку рідної культури. Члени “Січей”, їхні симпатики, ідейні послідовники з душевним піднесенням створювали власні вірші, складали пісні на суспільно-політичні, громадські теми, в яких утверджували народну правду, українські ідеали людини – козака, лицаря, борця за волю та свободу рідного народу, стверджували практичні дії з метою досягнення демократичними, конституційними засобами і шляхами встановити справедливий лад, збудувати самостійну Україну. Великою популярністю, любов’ю багатьох українців, насамперед членів “Січей”, користувалися вірші, пісні самодіяльних поетів Івана Петришина, Віри Лебедової, Сильвестра Яричевського, Дмитра Макогона, Івана Сандуляка, Павла Думки та ін. Понині гордістю пісенної спадщини січовиків, українських січових стрільців та їхніх керівників, є пісні на слова К. Трильовського “Гей, там на горі Січ іде!”, “Про Січ славну – Запоріжжя”, І. Франка “Гей, Січ іде!”, прославлена пісня-гімн січових стрільців “Ой, у лузі червона калина похилилася” (сл. С. Чарнецького, муз. М. Гайворонського) та ін. Січовики й січовички, їхні прихильники і симпатики, які готували себе до вступу в “Січі”, цілеспрямовано виховувалися К. Трильовським, його сподвижниками на героїчних традиціях українського козацтва, на ідеях Т. Шевченка і М. Драгоманова. Значна частина сучасної молоді, недостатньо ідейно й морально вихована, має багато чому повчитися з національно-духовної спадщини січового руху. За сучасних суворих умов аґресії рф проти України дуже повчальними є такі ідеї, принципи “Січей”: “Воля народу – найвищий закон!”, “Один – за всіх, і всі – за одного”, “Єднаймося, в єдності – сила!”, “Любімо, захищаймо Матір-Україну, будьмо їй вірні до загину!”, “Козацька слава і звитяга – наша гордість!” та ін. Із метою підвищення національної і політичної свідомости учасників січового руху, зміцнення єдности “Січей”, формування у січовиків та січовичок, їхніх послідовників ідейно-політичного, національно-патріотичного, державницького світогляду вже через 2 роки після заснування першої “Січі”, коли налічувалося сотні осередків, були повіти, де діяли “Січі” майже у кожному селі. К. Трильовський вирішив проводити здвиги, січові свята, які проходили на високому ідейному, політичному піднесенні. Члени багатьох “Січей” красивими організованими колонами, в чудових одностроях, під національними прапорами, із бойовими піснями, музикою оркестрів та співом хорів проходили вулицями й майданами міст, містечок і сіл. При цьому організовували демонстрації, мітинґи, спортивні вправи, змаги. На таких святах, фестинах, інших урочистостях із запальними, пристрасними промовами виступали відомі українські політичні й культурні діячі, депутати Австро-Угорського парламенту, Галицького сейму К. Трильовський, В. Стефаник, Є. Олесницький, М. Лагодинський, М. Левитський, інші запрошені високі гості. Напередодні Першої світової війни К. Трильовський домігся від австро-угорської та польської
Товариство “Січ”. Кирило Трильовський у центрі. Коломия, 1910 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
