З роси і води! · “Художник пропускає пласти чеснот через чуттєву емоцію серця та критерії високості національної Ідеї”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Жайворонкові небеса
Слово Просвіти, №37 за 2025 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка, м. Київ
10 вересня Україна вітала з 75-літтям одного з найкращих своїх синів – Народного художника України, лавреата Національної Шевченківської премії Валерія Олександровича Франчука. Побіля Лаврської святині в ошатній і древній залі Музею книги та друкарства він почув про себе найправдивіші вітальні слова. Казали – Антей, закорінений в рідну землю! Людина- Усміх! Будівничий України, який заклав у її новітній Храм найміцніший камінь. Найвірніший Друг, з яким знатися щастя. Лагідний і погідний, але кремінь, коли обстоює українські інтереси. Переможець, бо у тривалій боротьбі домігся відкриття на Лівому березі Муніципальної картинної галереї. Дзвонар, що голосить правду про Голодомори-геноциди. Автор 280 картин на тему репресованої пам’яті “Розгойдані дзвони...”, 70 з яких подаровані Музеєві. Подвижник, який створив понад 3000 картин. Медіатор між минулими і нинішніми поколіннями – наводить і зв’язує мости. Дарувальник, яких досі світ не бачив. Тому його подаровані картини, як скарб у багатьох-багатьох домівках і музеях. Художник, чиї картини – Голос Кобзаря. Його
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
