Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Святині · “Чи дослухаєтеся ви до голосу землі, якою взялися опікуватись?” · с. 9сторінка оригіналу ↗

Національному заповідникові “Хортиця” – 60

Слово Просвіти, №37 за 2025 рік

Цій даті передували 60 епізодів із життя славетного осередку, які автор виставляв у Фейсбуці. На жаль, в останні майже два десятиліття доля заповідника стала розгортатися так, що втішного з приводу дати сказати нічого. Про це свідчить зміст останнього епізоду із серії, а надто – додаток до нього. Костянтин СУШКО, Прифронтове Запоріжжя Спершу – зміст епізоду, який починається авторською реплікою: “Шановні друзі, я розумію, що під таким повідомленням незручно ставити “вподобайки”, тоя й не розраховую на рясноту відгуків, просто прошу дочитати до кінця. Можливо, комусь відгонить суб’єктивізмом автора (мовляв, мстить, що свого часу...) Але це не так. Жодні рахунки я не зводжу – із ким треба, їх неодмінно зведе сам Господь. Гляньте на світлини, стовідсоткові докази нехлюйства. На них не відблиски чиєїсь мсти, а жахливі свідчення нахабного знущання над Національною Святинею на очах усіх нас. Наше невтручання, наша малодушна обачливість ще дорого нам усім обійдуться. Поживете – побачите. Провидіння не сприяє нації, яка не вміє (часом і не хоче!) берегти й захищати свої святині”. Мій роман-застереження “Бентежна Хортиця” (2008 р.) завершується так: “Природне середовище цього унікального острова (в мініатюрі тут представлені зразки усіх ландшафтних зон України) – могутній індикатор Життя. Відтак лишень одна сотка відновленого степу чи лісу Хортиці важить незрівнянно більше армади “чайок-качок”, сукупно з цілим мікрорайоном новобуду, штибу “музеїв”, “залог”, “подвір’їв”, “театрів і т. д. Не облаштувавши Хортицю по-українськи, ми ніколи не піднімемо самої України. Слідкуйте за розвитком подій, дорогі співвітчизники, і ви побачите, що я правий. Час пішов. Він працює. На кого? 7 червня 2008 року, 17 година 31 хвилина”. Спливло 17 років. Що змінилося в Україні на краще? Подивімося, до якого стану доведено Хортицю, і в цьому знайдемо відповідь на запитання. А ось підстави для цих відповідей (я їх цитую у своєму романі), з боку колишнього Головного спеціаліста Державної служби заповідної справи Міністерства природи України, нині викладача Києво-Могилянської академії Володимира Гетьмана: “Розвиток нації визначається енергетичним потенціалом, який вона отримує генетично від природи”. “Єдність етносу й природного середовища – фундаментальна властивість біосфери”. “…зіпсоване, глухоніме навколишнє середовище вносить корективи і в національний менталітет”. “Наш талан, наш Дух землі ще живі у збережених, природних і культурних скарбах, національному ландшафті. Вони ще кличуть про порятунок. Тільки не всі, що ходять по українській праземлі, прикладають до неї своє вухо, чують її…” Агов, працівники Національного заповідника “Хортиця”, на чолі зі своїм керівництвом, чи дослухаєтеся ви до голосу землі, якою взялися опікуватись? Чи чуєте, про що ця земля волає, надто упродовж останнього півтора десятиліття? Якщо не чуєте, то подивіться, організувавши собі екскурсію, для початку, бодай північним куточком Острова, оточеного Дніпром і трасою “на Бабурку”… Побачене стане особистим подарунком кожному з вас, із нагоди “славного ювілею заповідника”. Звісно, упритул до “визначної дати” (18.09) Хортицький заповідник може й причепуритися, але 11.09. національна святиня традиційно позиціонувала-репрезентувала себе переважно ось таким… Усі знімки говорять самі за себе, надто отам, де цьогоріч знов відновилися (!) заїзди до самого Дніпра в балці Громушиній (навіть у будень ми там застали більше десятка автомобілів), а на степову ділянку, що прилягає до балки Наумової, вони тягнуться з усіх боків. Така ситуація – по всій Хортиці, аж до Протовчого. (Наслідки пожеж не чіпали – то окремий сюжет). Жахливим символом безладдя виступають обдерті, необлаштовані, покинуті копії козацьких бекетів, які скелетоподібно бовваніють у семи куточках Острова.Таким же символом може бути гора землі, яка минулого року з’явилася на ділянці, де відновлюється Степ. Походження і призначення земляної скирди невідоме. Така вона сьогодні Хортиця – і легендарна, і співуча, і, звичайно ж, героїчна! Отож, на цьому тлі солодкоголосі теревені наукових співробітників заповідника про духовний вплив Дніпрових порогів на формування козацтва (!!!) та навколо все тих же “козацьких човнів”, за якими стоять плавзасоби західноєвропейського походження, зокрема, бригантини, прами, дубель-шлюпки, кончебаси, плашкоути, галери, венеціанські боти, ластові судна і прочая, і прочая із залишків московської флотилії першої половии 18 століття, якими захаращене дно Дніпра біля Хортиці, невтримно викликають незнищенний патріотичний захват. Водночас охоплює підступне сторопіння, що працівники Хортицького заповідника просто не знають, відтак і не усвідомлюють, за рахунок якої землі кожен із них заробляє собі на хліб насущний. А жаль. Не тільки Хортиці, а й самих цих людей. Епілог 5 квітня 2005 року, на п’ятий день мого директорства, Хортицю відвідала тодішній міністр культури України, відома співачка Оксана Білозір. Після кількагодинної екскурсії по Острову сіли обідати. Оксана Володимирівна раптом вигукує, та ще й так пристрасно: – Костю Івановичу, і як ви наважилися очолити такий заповідник? Це ж руїна! Ви хоча б знаєте, з чого починатимете? – Знаю, – відповів я. Повторись та наша екскурсія 20-літньої давнини сьогодні, розмова була б такою ж. “Чайка” повертається. А за нею й качка… Відповідна служба Національного заповідника “Хортиця” днями розповсюдила повідомлення: “У старому руслі Дніпра біля острова Хортиця перебувають сотні кораблів. Під водою та шарами піску зберігається півтори тисячі років нашої історії будування річкових та морських човнів, якими наші пращури долали торгові шляхи і тих, якими прославилися військових походах з часів України-Русі. А у 1730-х роках на острові Байда, або Мала Хортиця існувала Запорозька верф. Для будування кораблів тут використовувалася більш ніж 200-літня традиція козацького суднобудування та мореплавства. Сьогодні, досліджуючи ці кораблі, ми не лише відновлюємо історичну правду. Значення знайдених пам’яток виходить за межі археології. Вони спростовують імперські міфи та свідчать, що Україна має глибоку морську історію. яка постає перед нами у матеріальних знахідках”. Не звертаймо увагу на стиль та фактологічну наповненість тексту, головно, що серед 1,8 тисячі відгукувачів – Г. Шаповалов, екс-директор Запорізького обласного краєзнавчого музею і ледь не головний засновник дайверського руху на Запоріжжі. Ось як він оцінив повідомлення інформслужби заповідника: “Гарний і дуже потрібний сьогодні допис!” Гляньмо ж і ми, що ж то воно є. 1. Так звана Запорозька верф існувала біля острова Мала Хортиця та Наумової балки (Велика Хортиця) в межах московсько-турецької кампанії 1735-1739 і зумовлена саме нею. Не кораблі (!), а невеликі судна тут не будувалися з “нуля”, а складались із готових деталей, зроблених на Брянській і Тавровській верфях (Московія). Який статус мала верф, видно ось із цієї цитати з книжки двох cамих організаторів та активних учасників дослідження човнів “козацького покрою” Д. Кобалії та В. Нефьодова “Запорозька чайка” (Дике Поле, 2005 р.): “У війні 1735–1739 рр. Запорозькій корабельні так і не вдалося відіграти вирішальну роль. Її будівництво і початок діяльності випали на другу половину кампанії, час злиднів і плачевного стану армії”. 2. Що саме з “традицій козацького суднобудування”, які буцімто використовувались при створенні “кораблів”, зафіксовано у видах самих суден, представлених московським “Табелем нижесписаных судов”: 3 галери, 3 прама, 12 бригантин, 27 ластових суден, 134 дубель-шлюпки, 16 плашкоутів, 13 венеціанських ботів, 21 кончебас, 92 малих веслових судна. У чому особливість названих видів суден? По-перше, усі вони західноєвропейського (технологія виготовлення) походження. По-друге, плавзасобів якого типу немає у наведеному списку? Правильно, ні козацьких “чайок”, ні навіть козацьких човнів. І не дивно, бо все робилося під контролем фельдмаршала Мініха, за безпосереднім керівництвом виключно московських майстрів Броуна, Дмитрієва, Мамонова, Харламова, Толбухіна, Зибіна, Алатчаніна. Були й січовики кошового отамана Івана Малашевича, але як робоча сила, бо на той час інших рук довкіл не було (позаяк не існувало ще ні Алєксандровской крєпості, ні самого Алєксандровска). А Запорозька Січ (називалася Підпільненською) на той час (з 1734 року і до року 1775-го, до її скасування) перебувала під жорстким, навіть жорстоким контролем Московії та на її фінансовому утриманні. …Навесні 1739 року, внаслідок сильного льодоходу, уся так звана москальська флотилія (як сказано “сотні кораблів”) опинилась на Дніпровому. Сотні! Звідси й унікальність кожного прама, кончебаса, бригантини чи венеціанського бота, адже унікальність визначається не множиною, мовби з конвеєра, а ви-нятко-ві-стю, неповторністю, о-ригі-наль-ні-стю! То ж чим займаються нині дайвери Хортицького заповідника? Серйозну і зважену дослідницьку роботу супроводжують черговою піар-акцією, через використання “неоціненної” спадщини державного угруповання, керівні спадкоємці якого здійснюють сьогодні “акцію” на знищення України. Наостанок одна з промовистих цитат із книжки Д. Кобалії та В. Нефьодова “Запорозька чайка”: “В той же час подібні експерименти (в питаннях суднобудування. – К. С.) допомагали втілювати і розвивати прогресивні суднобудівні ідеї, які стали основою для подальшого розвитку річкового флоту Російської Імперії”. А повелося з жовтня 1999 року, коли наші дайвери, діставши з дна Старого Дніпра московське судно часів усе тієї ж війни 1735–1739 рр., тривалий час безапеляційно подавали її суспільству під маркою запорозької “чайки”. Бо так і патріотично, й престижно, й узагалі круто. Усі були в захваті, і я в тому числі. Та згодом з’ясувалося, що все геть не так! З цього приводу я видав об’ємну статтю “Скільки в “чайці” від качки?” Не знаю, через неї чи спрацювали й інші тверезо уточнюючі фактори, невдовзі “запорозька чайка” зникла з суспільних обріїв, перетворившись на “козацький човен”. Начебто м’якше, але теж далеке від істини, бо насправді то виявився експериментальний варіант дубельшлюпки. Та навіть, якщо припустити, що до виготовлення суден так званої Запорізької верфі й доклали рук запорожці Івана Малашевича (спершу слід довести, що на Січі були суднових справ майстри!), то в результаті вийшли, все ж таки не козацькі човни, а плавзасоби московської флотилії! Справжні запорозькі суденечка – а) виготовлені запорозькими майстрами (за умови, що такі на Січі справді були!); б) за запорозькою технологією; в) для використання запорожцями у своїх незалежних походах – треба шукати. Примітка. У коментарі використано факти з названої статті, що увійшла до моєї книжки “Бентежна Хортиця” (2008). Крім того, стаття “Скільки в “чайці” від качки?” друкувалася також у тижневиках “Дзеркало тижня “ й “Українська літературна газета”. Підсумовуючи обидва повідомлення, яке запитання напрошується? Одне-єдине і простепростісіньке: що відбувається? У різних кінцях України проводимо усілякі “фести” (на здоров’я!), у цей час палає від спровокованих пожеж уся Хортиця, і ніхто навіть словом публічного співчуття не прохопиться. Не кажучи вже про відсутність необхідного громадського втручання у згубний процес. Мої дописи-схлипи розповсюджує Фейсбук, їх активно (по кілька сторінок ув одному числі та ще й кількома заходами!) друкує “Українська літературна газета”, пишу листи міністрові культури – і жодної реакції! Хіба не доходить: Хортиця в небезпеці! Кам’яну Могилу наприкінці лютого 2022-го здали без єдиного пострілу, а бідолашний Дніпровий материк добиваємо самі. На фото: Така вона, сьогоднішня Хортиця

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин