Арт-калейдоскоп · “Кожен з нас все життя шукає свою унікальність і власну місію”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Як знайти себе?
Слово Просвіти, №37 за 2025 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото надано театром
Звичайний день маленької Соломійки раптом перетворюється на справжню казкову пригоду! Вона потрапляє у дивовижний світ фантазії – Країну Загублених Ґудзиків! Там на Соломійку чекають несподівані знайомства, веселі випробування й важливі відкриття. Ця тепла лялькова історія про доброту, дружбу та віру у власні сили. У виставі оживають герої з улюбленої книги, яка надихає дітей бути сміливими, уважними до інших і не боятися мріяти. Вистава стане чудовою театральною пригодою для найменших глядачів і незабутнім спогадом для всієї родини. – Цей текст з’явився спонтанно і був першим моїм твором, написаним для дітей, – розповідає Ольга Птаха (Андріяшко), авторка казки “Соломійка в Країні Загублених Ґудзиків”. – Народився він, коли моя старша донька була ще зовсім маленькою. Одного вечора ми йшли додому з дитячого садочка і вона загубила ґудзик. Після цього ми всю дорогу щось згадували, фантазували, розмірковували, куди можуть подітися всі ґудзики, які гублять люди. А ввечері, коли донечка заснула, мені щось не давало спокою. Я сіла за комп’ютер і до ранку написала цю історію. Відтоді минуло 14 років. Тоді я зовсім не позиціонувала себе як письменниця. Була викладачкою, мала свою творчу студію, завжди вчила інших. Допомагала повірити в себе, аби люди від душі писали вірші, казки. При цьому сама ніколи не виходила зі своїми. Після того, як написала цю історію, на багато років залишила її в комп’ютері. А повернулася до неї випадково. Кілька років тому побачила оголошення про міжнародний літературний конкурс “Дитяча коронація” і згадала про цю казку. Віднайшла її і відправила на цей конкурс. Була дуже здивована, що моє єдине на той час дитяче оповідання стало найкращим оповіданням 2021 року. Потім було видання окремою книжкою, а пізніше – вистава. Коли героїня Соломійка (до речі, так звати і мою доньку) опиняється у Країні Загублених Ґудзиків, то бачить, що ці ґудзики відчувають себе нікому не потрібними, загубленими, що від них немає ніякої користі. Я дуже хоті-
Т. в. о. міністра культури та стратегічних комунікацій України Тетяна Бережна у своєму виступі наголосила: “Кінематограф в Україні – це значно більше, ніж мистецтво. Це спосіб донести правду світу. Ми хотіли б, щоб війни не було і фільми про війну ніколи не з’являлися в Україні. Але якщо ми можемо через кіно показати правду, то робимо це. Саме так фільми стають голосом країни. Стрічку створено у співпраці з бельгійськими, французькими та німецькими продюсерами – і це також спосіб, як наші партнери та друзі допомагають Україні”. Перша заступниця міністра культури та стратегічних комунікацій Галина Григоренко зазначила: “Довженко-Центр – це великий архів українських фільмів. Люди, які тут працюють, не тільки зберігають кінематографічну спадщину України, а й поширюють знання про неї. Команда співпрацює зі своїми колегами в інших країнах, щоб показати украла донести сенс, що часто діти бувають найбільш вразливими. Є різні життєві обставини, трапляються моменти, коли дітей не розуміють, вони стикаються з булінгом, жорстокістю. А коли дорослішають, то бачать, що їм немає місця, вони не можуть себе знайти, відчувають себе непотрібними. Ідея книги — дати відчуття, що якщо ми тут, то все має сенс і точно всі ми для чогось потрібні. Дуже важливо знайти відчуття причетності до життя – як я можу допомагати іншим, як я можу себе проявляти, в цьому моя цінність, унікальність. Так само як ґудзики шукали свою цінність і Соломійка їм допомагала вирватися з цієї країни та стати потрібними; так і кожен з нас все життя шукає свою унікальність і життєву місію. Молода режисерка Ольга Пінаєва знайшла мою книжку у Національній бібліотеці України для дітей. Зв’язалася зі мною через соціальні мережі і сказала, що хоче поставити виставу за цією казкою. Це також трапилося випадково. Я ніколи не думала, що з цього матеріалу можна зробити лялькову виставу. Мені дуже приємно і хвилююче. Ще не побувала на цій виставі, мрію її побачити. Поки це перший і єдиний такий досвід у моєму житті. Ми мали також можливість поспілкуватися з людьми, безпосередньо причетними до створення вистави. Ольга Пінаєва, акторка та режисерка: “Я обрала для постановки твір Ольги Птахи, бо це, на мою думку, небанальна дитяча казка, яка вчить допомагати іншим. Спершу ми робили ляльок, а коли вони вже були готові, почали репетиції. За освітою всі учасники вистави лялькарі, і ми добре знаємо, що історія кожної ляльки по-своєму особлива. Разом шукали, як робити сцени, діалоги. Все мало бути саме в ляльковому ключі. Я вже була давно знайома з директором-художнім керівником Нового українського театру Віталієм Кіно і разом з Оленою Аль Юсеф запропонувала зробити у цьому театрі нашу виставу. До речі, спершу ідея поставити її саме в Новому українському театрі виникла в Олени. До того ж, всі задіяні актори грають в інших виставах цього театру. Віталій Анатолійович пішов нам на зустріч. Звісно, непросто бути водночас режисеркою і грати у виставі. Ми знімали все на відео, аби потім подивитися на процес нашої роботи. Це допомагало. Давали одне одному підказки, що і як краще зробити. У мене у виставі кілька невеликих ролей. Спершу це Мама-
Олена Аль Юсеф, акторка: “Дві свої вищі освіти я здобула у Харківському національному університеті мистецтв, обидві вони пов’язані з ляльками: актриса театру ляльок і режисура сценічної анімації. Першу свою київську виставу я поставила у Київському муніципальному академічному театрі ляльок на лівому березі Дніпра за п’єсою “За щучим велінням”, яку я написала разом з Сергієм Брижанем. Це була моя дипломна робота перед закінченням магістратури. Художницею вистави була головна художниця Харківського академічного театру ляльок Наталія Денисова. Вважаю її своєю творчою мамою. Потім ставила драматичні вистави – “Ліфт вгору” (Київська академічна майстерня театрального мистецтва “Сузір’я”) та “Не сідайте за кермо, якщо випили вино” (Новий український театр), а ще були мої постановки в Театрі Драматургів, крім цього, як акторка маю чимало робіт у київських театрах. Але ів кожній драматичній виставі у мене є ляльки, це частина мого життя. У новій виставі граю Соломійку, дуже її люблю. Спершу думали, що цю роль гратиме Ольга Пінаєва. Та врешті вирішили, що Соломійкою буду я, бо Олі як режисерці було б складно грати головну героїню і водночас керувати виставою. Вважаю, що мені вдалося створити образ героїні, який наближений до дитини. З досвіду знаю, що діти не захочуть дивитися виставу, відірвану від дитячої природи. На сцені має бути така ж дитина. Дітлахи кумедні, добрі, можуть бути чесними, відкритими, щиро ображаються, дивуються теж щиро. Хотіла, щоб Соломійка була хорошою, здоровою дитиною. Аби діти асоціювали себе з нею, співпереживали цій історії. Намагалися зробити так, щоб декорації викликали приємні асоціації, створювали затишок. У жодному разі ми не хотіли загравати з дітьми, нашим завданням було, щоб діти бачили, що на сцені дорослі актори, які тут і зараз вигадують цю історію. Ми читаємо книгу, називаємо себе читариками. Цим заохочуємо дітей, щоб вони читали і щось вигадували. Коли вистава починає жити на сцені, ми відпускаємо технічні моменти – і з’являються справжні живі стосунки між персонажами”.
росії проти України, автор фокусує увагу на подіях фронту та людях – військових і цивільних, які попри втрати зберігають здатність відчувати, діяти й бути разом. Виставка триватиме до 2 листопада 2025 року.
За інформацією МКСК
У театрі “Сонечко”, що діє при Центрі мистецтв “Новий український театр”, відбулася прем’єра вистави “Соломійка в Країні Загублених Ґудзиків” за твором Ольги Птахи (Андріяшко). Жанр вистави визначили як лялькова пригода для дітей від 3-х років.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
