Суспільство · “Цей дім української культури зберігатиме в своїх стінах християнські скарби українського народу”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Глобальні святині України
Слово Просвіти, №37 за 2025 рік
У роки найбільших випробувань, в часи смертельної загрози кожен народ, кожна спільнота гуртується навколо рідних символів, знаків, ідей та образів, які не просто єднають мільйони людських душ, а й наснажують їх непереможною енергією віри у власні сили, радістю причетності до прийдешньої спільної та омріяної Перемоги. У Конституції України вказано, що нашими національними символами є небесно-золотистий прапор, одвічно-сакральний герб трисуття, а також могутній і водночас ніжно-щемний славень, у якому для нас закодована пророча заповідь: “Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці”. Саме для цього наші найкращі сини та доньки знову ізнову “здобувають рідну державу”.
Зберегти націю Хочемо ми того чи ні, але майбутнє вже настало. Збережуться лиш ті нації та спільноти, які встигнуть перетворитися на “глобальні”. Цьому може сприяти (або перешкоджати) світова інформаційна павутина. Усе залежить від нашого спільного наставлення, від заповзятливої креативності, активності та здатності до співпраці. Через величезні втрати й трагедії сам Бог підводить українців до такого розуміння майбутнього та наступальних дій. Регулярні хвилі нашої еміграції та перетворення України на світового гуманітарного донора можуть призвести до того, що нас, “не в Україні сущих”, виявиться більше, ніж лишатиметься на Батьківщині. Головні запитання: “Чи ми спроможемося зберігати в собі та поширювати у світі нашу національну культурну ідентичність? Чи будемо далі сприймати власну мову, традиції, мистецтва і духовні цінності як щось нам життєво необхідне? Чи захочуть наші нащадки й ми надалі лишатися українцями, куди б нас не закидала доля?”. Філософія виживання лише заради фізичного ім а т е р і а л ь н о г о процвітання змушує до збайдужіння, соціальної мімікрії, духовного самооскоплення та, зрештою, до моральної деградації. Саме такі невтішні висновки приходять, коли замислюєшся над імовірними мотивами організаторів операції з відчуження (руйнації, зонування, перепрофілювання) Українського культурного центру та землі під ним.
Культурний центр
Український Єрусалим на чужині Саме так говорив про Бавнд- Брук Патріярх УАПЦ Мстислав, який особисто вимріяв, вистраждав, об’єднав вірян і вклав чималі кошти, щоб викупити землю, упорядкувати старий військовий цвинтар та протягом 1950-1980-х років побудувати тут найбільший духовний і культурно-меморіальний комплекс українців у Північній Америці, перетворити кладовище на національну легенду – на найповажніший у Західній півкулі некрополь українського народу. Аналізуючи інформацію про цей унікальний заповідний комплекс українського православ’я, я зауважив, що, крім легендарного цвинтаря, до нього належить не менше 12 споруд та інституцій освітнього, духовного, наукового і культурного призначення. Нижче подаю перелік найважливіших об’єктів. Отже, архітектурною і духовною домінантою комплексу є Собор Святого Андрія Первозванного – катедральний собор та символ УПЦ у США, зведений (протягом 1955–1965 рр.) у пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 рр. У Крипті (підвальному приміщенні), під вівтарем Храму розташований Мавзолей Св. Воскресіння Христового, де міститься поховальний склеп і музей Патріярха Мстислава, а також 276 склепів видатних українців. Неподалік від Храму розташовано Консисторію (управу УПЦ), Семінарію Св. Софії, Музей церковних святощів, Українську бібліотеку, Науковий архів, Друкарню та Готель для літніх людей. Завдяки жертовності української громади та з благословення Патріярха Мстислава тут у 1987 р. було збудовано капітальну споруду Українського культурного православного центру. Ось що написано на меморіальній дошці на фасаді Центру: “З ініціативи Блаженнійшого
“Любому Кирилові Стеценку на добрий спогад про єдину зустріч в Українському Єрусалимі на чужині”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
