Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Заповіти Тараса Шевченка – це “рекомендації”, яких треба дотримуватися народу і людині, щоб жити по правді, щоб чинилася воля Божа”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

“В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля” – заповіт Пророка

Слово Просвіти, №37 за 2026 рік

Іван ЗАЄЦЬ, м. Київ Пророк у системі релігійних уявлень – це людина, яка покликана сповіщати волю богів. Пророк у християнській філософії – це посередник між Богом і людьми, котрий відкриває людям божественну волю, яка стосується теперішнього моменту, минулого або майбутнього. Образ Пророка як носія Божого слова і Божої волі Тарас Шевченко подає у вірші “Пророк”: Неначе праведних дітей, Господь, любя отих людей, Послав на землю їм пророка – Свою любов благовістить! Святую правду возвістить! [5, с. 384]. Якщо спростити цю філософію, то пророк – це людина такої сили провидіння, що його слово, його настанови є правдивими для співвітчизників у минулих, теперішніх та майбутніх часах. Слово Пророка завжди – сьогодення. Слово пророка наділене особливою силою. Слово пророка – це код, який впорядковує буття народу. Слово пророка духовно пов’язує буття багатьох поколінь народу. Слово пророка – позачасове, тому воно є актуальним для будь-якого покоління народу. Вже багато поколінь українців сприймають Тараса Шевченка як Пророка. І тут немає перебільшень. Лише в одній книзі “Останнім шляхом Кобзаря”, виданій за результатами походу-реквієму від Петербурга до Канева, який відбувся у травні 1991 року, десятки авторів дописів називають Тараса Шевченка Пророком [4]. Т. Шевченко у свідомості українців став Пророком не із волі книжних мужів, аз відчуття ними його правдивого животворящого слова та з його правдивих діянь. З відчуття його місії як людини покликаної. Пророк в нових часах, як і в давніх, є одиницею національною, але це не заперечує універсальності його слова, його пророцтв та заповітів. Слово Шевченкове завжди спрямоване до таких суспільних духовних цінностей, як Бог, добро, правда, справедливість, доля, воля, мати, Вітчизна тощо, на яких тримається цивілізований світ [3, с. 615]. Яких тільки епітетів-прикметників та символічних конструкцій не припасовує Тарас Шевченко до цих лексем, щоб їх наповнити новими смисловими відтінками, сакралізувати і перетворити в животворяще слово, яке породжує в людині життєву потребу сповідувати ці цінності, жити ними і боротися за них. Ці лексеми в устах Тараса Шевченка постають ограненими алмазами – діамантами – і набувають нових смислів та вартостей, постають змістовно оновленими, збагаченими. Концепти “воля” та “правда” є ключовими морально-етичними ідеалами для Тараса Шевченка. Воля в Тараса Шевченка буває козацькою, нашою, вольною, ясною, братерською, святою тощо, що підкреслює її сакральність та найвищу цінність. Правда буває чистая, щира, живая, наша, святая, Божа, що так само її сакралізує і наділяє універсальною вартістю. Іноді Тарас Шевченко поєднує концепти волі та правди в одній символічній конструкції, яка посилює універсальність його слова (“За святую правду-волю розбойник не стане” – вірш “Холодний Яр”, “Встане правда! Встане воля!” – поема “Кавказ”). Не тільки епітети, сталі образи та символічні конструкції, але й вражаюча метафоричність універсалізує Шевченкове слово (“Кайдани порвіте”, “Вражою злою кров’ю волю окропіте” – “Заповіт”, “Село на нашій Україні – неначе писанка село” – поема “Княжна”, “А правда наша п’яна спить” – поема “Кавказ”, “Реве та стогне Дніпр широкий” – балада “Причинна”). Вже назва поеми Тараса Шевченка “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнє посланіє” показує, що його слово охоплює все буття Українського народу як в часі, так і просторі. Нічого національного не залишається поза його словом. Вся творчість Тараса Шевченка пронизана пророцтвами. Цілі покоління українців надихалися на боротьбу за волю такими словами Тараса Шевченка з вірша “І Архімед, і Галілей”: …Умруть Ще незачатиє царята… І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі [5, с. 573]. Віками не забувають українці і таких слів Тараса Шевченка із вірша “Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)”: Оживуть степи, озера, І не верстовії, А вольнії, широкії, Крізь шляхи святії Простеляться [5, с. 520]. Згадаймо ще одне пророцтво Тараса Шевченка з вірша “Холодний Яр”: І повіє огонь новий З Холодного Яру [5, с. 272]. І повіяв цей праведний огонь з Холодного Яру на початку 20-х рр. ХХ ст. в образі Холодноярівської республіки, повстанську звитягу якої красномовно описано Василем Шкляром в романі “Чорний ворон” [6] та Юрієм Горліс-Горським в романі “Холодний Яр” [2]. Значна частина Шевченкових пророцтв – це застереження про неминучість лиха, якщо жити не по правді, всупереч Божій волі, якщо не дотримуватися традицій і звичаїв свого народу, не розмовляти мовою свого народу. В поемі “І мертвим, і живим, і ненарожденним …” читаємо: Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде! Розкуються незабаром Заковані люди. Настане суд, заговорять І Дніпро і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших… І не буде Кому помагати: Одцурається брат брата І дитини мати. І дим хмарою заступить Сонце перед вами, І навіки прокленетесь Своїми синами! [5, с. 265]. “Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде”, – універсальне пророцтво-застереження. Не один раз це пророцтво стверджувалося, коли люди жили не по правді, коли переступали через справедливість, коли не думали про загальне добро народу, а тільки про свої особисті вигоди, коли знущалися над слабшими, коли зневажали самого Бога. Щоб переконатися в цьому, варто пригадати 20-ті – 30-ті рр. ХХ ст., коли комуністичні демони (Ленін, Троцький, Сталін, Каганович, Дзержинський та інші) утверджували на місці російської царської імперії російську комуністичну імперію – Радянський Союз (СРСР). Актуальним це пророцтво є і в наш час, коли спостерігається масова духовно-моральна деградація людства, коли добро і зло намагаються помінятися місцями, коли, за Миколою Вінграновським: Могил нема. Могили повтікали! Дніпро утік – лишилася вода. І вовчі небеса над вовчими віками Снують свою ходу – печальна та хода. І нипає помазаником Божим Півправда, півсвобода, півжиття [1, с. 176]. Тарас Шевченко застерігає і від зневаги до покликаних людей, за якими видніється постать Бога. За таку зневагу люди були (і будуть) страшно покарані Богом – покарані приходом царів. Кара царями – універсальне зло, бо царі – тирани. Т. Шевченко завершує вірша “Пророк” такими словами: Омерзились! І мужа свята … горе вам! На стогнах каменем побили. І праведно Господь великий, Мов на звірей тих лютих, диких. Кайдани повелів кувать, Глибокі тюрми покопать. І, роде лютий і жестокий! Вомісто краткого пророка… Царя вам повелів надать! [5, с. 384–385]. Оскільки важливою формою сприйняття Т. Шевченка є пророцтво, нам ще належить скласти список (Древо) пророцтв Тараса Шевченка і вияснити їх суть. Життєдайними для українців по всіх світах і в усіх часах є заповіти Тараса Шевченка. А для нас – теперішніх українців, які вже тринадцятий рік перебувають у війні з московитами і ведуть жертовну боротьбу за своє подальше існування, і поготів. Якщо пророцтво – це те, що має збутися, то що таке “заповіт”? Якщо ми обернемо свої погляди до Святого письма, то переконаємося, що українська мовна практика еволюціонує вбік більш широкого використання терміна “Заповіт”, а не “Завіт”, особливо щодо другої частини Біблії – Нового Заповіту, який є сукупністю чотирьох Євангелій та книг – Дії Апостолів, Послання Апостолів та Апокаліпсис (Об’явлення). Так, обидві частини Біблії в перекладах Митрополита Іларіона (Івана Огієнка) називаються “Старий Заповіт” та “Новий Заповіт”. Якщо ж будемо послуговуватися тлумачною літературою, то переважна більшість тлумачень слова “заповіт” не виходить за рамки розуміння цього поняття як особистого розпорядження людини (фізичної особи) щодо належного їй майна на випадок її смерті. Отже, поняття “заповіт” є багатовимірним і описується широкою лінійкою категорій – від категорій юридичного характеру до категорій, що описують духовну субстанцію. Заповіти Тараса Шевченка – це поняття світу духовного буття народу. Заповіти Тараса Шевченка виражають духовний зв’язок багатьох поколінь українців минулих, теперішніх та майбутніх часів. Заповіти Тараса Шевченка – це “рекомендації”, яких треба дотримуватися народу і людині, щоб жити по правді, щоб чинилася воля Божа. Щоб гарантувати майбутнє нації. І саме так треба сприймати заповіти Тараса Шевченка, бо це заповіти Пророка. Важливо з цього погляду протрактувати словосполучення “Шевченків заповіт”. Перше, що спадає на думку, коли натрапляєш на таке словосполучення — це вірш Тараса Шевченка “Як умру, то поховайте…”. Хоча на базі цього одного вірша можна провести окрему велику дискусію, така проекція, попри її виняткову важливість, є все-таки неповною щодо Тараса Шевченка як Пророка. Стосовно Тараса Шевченка словосполучення “Шевченків заповіт” насправді охоплює безліч його настанов та “рекомендацій”. Це – концепт, який орієнтує на ціле Древо Шевченкових Заповітів. “Шевченків Заповіт” – це поняття, яке найповніше характеризує дух Шевченкового “Кобзаря”. Дехто може застерегти, що тут проглядається пряма аналогія із Святим письмом. Нехай і так, але в такій проекції не має нічого недопустимого. Саме такий підхід вбирає в себе назва даної статті: “В своїй хаті й своя правда, І сила, і воля – Заповіт Пророка” (поема “І мертвим, і живим, і ненарожденним …”). На мою думку, саме ці слова Тараса Шевченка є кореневим заповітом Тараса Шевченка в Древі його заповітів. Не дарма цей клич Тарас Шевченко помістив в своє “Послання”. Безумовно, слова Тараса Шевченка “В своїй хаті й своя правда, І сила, і воля” були прямим закликом до українців шукати свого майбутнього у власній державності. Саме за це його було покарано засланням в солдати із забороною писати та малювати, а не за “образу” цариці, як нас вчили у школах, коли Україна була колонією комуністичної російської імперії під назвою СРСР. Щоб осягнути всю силу цих слів треба зануритися в ті часи, коли вони писалися Тарасом Шевченком. І подивитися, де вони писалися. Поема “І мертвим, і живим, і ненарожденним …” творилася у селі В’юнище на Переяславщині. Датовано цю поему 14 грудня 1845 р., тобто написана вона була 180 років тому. 18 листопада 2025 р. виповнилося 180 років, як була написана в Переяславі поема “Кавказ”. На жаль, ці дві дати пройшли майже непомітними в теперішньому соціо-культурному просторі України. Пропустили ми ці ювілеї. А це два надзвичайно важливі для нації програмові твори нашого Пророка Тараса Шевченка. У 2013 р. громадськість Києва та Київщини відзначала в Березані 170-річчя написання Тарасом Шевченком вірша “Розрита могила”. Тоді прозвучала ідея, щоб відзначати якщо не кожну річницю поетичних творів Тараса Шевченка з прив’язкою до місця їх написання – села чи міста, то бодай ювілейні дати їх створення. Особливий акцент тоді пропонувалося зробити на творах з рукописної збірки Тараса Шевченка “Три літа”, зокрема створених на Переяславщині. Актуальність цього задуму очевидна, особливо з огляду на війну, яку розв’язала Росія проти України в 2014 р., і яка вже триває тринадцятий рік. Реалізація такого проєкту на практиці стане потужним засобом популяризації пророцтв та заповітів Тараса Шевченка. Такі заходи стали б важливими всеукраїнськими подіями, спрямованими на поглиблення національної пам’яті та зміцнення національної ідентичності українців. Неважко уявити, як чудово вплинуть на нашу молодь відповідні уроки в школах тих населених пунктів, де писалися Тарасом Шевченком конкретні вірші та поеми. По віршах Тараса Шевченка можна пізнати багато чого з нашої історії. А як щемно відгукнулися б ці заходи в серцях мешканців та їхніх нащадків тих сіл, які затоплені Канівським водосховищем? На території теперішньої Переяславщини Тарас Шевченко написав десять творів, зокрема, у Переяславі в листопаді-грудні 1845 року були створені: поема “Наймичка” (13 листопада), поема “Кавказ” (18 листопада), вступ до поеми “Єретик” (22 листопада), вірш “Як умру, то поховайте…” (25 грудня), а у В’юнищах у грудні 1845 року такі твори: поема “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” (14 грудня), вірші “Холодний Яр” (17 грудня), “Давидові псалми” (19 грудня), “Маленькій Мар’яні” (20 грудня). “Минають дні, минають ночі” (21 грудня), “Три літа” (22 грудня). Принаймні, цього року можна було б провести три заходи – два в Переяславі (з нагоди написання поеми “Кавказ” – 18 листопада) та вірша “Як умру, то поховайте…” (25 грудня), один у Циблях (з нагоди написання поеми “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” – 14 грудня), куди було переселено більшу частину жителів затоплених В’юнищ. Якщо повернутися до місця написання поеми “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”, то це не просто Переяславщина із її княжим славним Переяславом, це – ойкумена Дніпра, який завжди відігравав роль особливого ресурсу і особливого символу Українського народу, символу осьової ріки для українців, навколо якої крутиться вся наша історія. У цій поемі Тарас Шевченко стверджує, як цвяхи вбиває: “Нема на світі України, / Немає другого Дніпра…”. Мусимо усвідомлювати, що московити у війні проти України прагнуть не тільки відхопити якомога більше прилеглого до Азовського та Чорного морів суходолу і позбавити нас статусу та великих можливостей морської держави, але й забрати у нас Дніпро. Це диявольське бажання рашистів проникло навіть у так званий мирний план Трампа з 28 пунктів. У пункті 23 цього псевдомирного плану міститься ось такий поблажливо-знущальний запис: “Росія не перешкоджатиме Україні використовувати річку Дніпро в комерційних цілях…”, тобто тільки для транспортування вантажів. Як бачимо, суверенітет України над Дніпром цим документом повністю відкидається. Поема “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” писалася на колись славній українській землі, що вже стогнала під Другим Переяславом – після так званої Переяславської ради в 1654 р., яка привела в Україну московського поневолювача, і який вже панував в нашому краю два століття без дев’яти років. Тарас Шевченко творив свої заповіти в умовах конкретних смертельних загроз для

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин