На перехрестях історії · “Кожна наша листівка – це далекобійний снаряд, вистрілений у глибокий тил ворога”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Боротьба друкованим словом До 84)ї річниці Української Повстанської Армії
Слово Просвіти, №37 за 2026 рік
Нестор МИЗАК, доктор історичних наук, професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Визвольний рух УПА-“Захід” складався з багатьох допоміжних структур, які забезпечували йому довготривалість існування. Серед них референтура пропаганди. Ця структура займалася координацією пропагандистської діяльності та основними елементами ідейно-політичного виховання визвольних кадрів і мас. Референтура поділялася на відділи: організаційно-технічний, пресово-інформаційної служби, вишкільний, масової пропаганди, політичного виховання. При референтурі пропаганди функціонував Головний осередок пропаганди (ГОСП) з відповідними осередками на крайовому, обласному, окружному та повітовому рівнях. Зазначимо, що комплексних досліджень з організації пропаганди і агітації в УПА на сьогоднішній день ще немає, за винятком статей окремих дослідників, що характеризують деякі аспекти пропаганди визвольних сил. Дана проблематика залишається актуальною, яка з позицій нинішнього дня висвітлює програмні засади і мотиви визвольного руху ОУН, УПА, боротьбу радянської влади з активною пропагандистською діяльністю повстанців. У зв’язку з відкритим доступом до державних архівів, дослідники можуть вивчати трофейні матеріали ОУН і УПА, серед них листівки, фотографії, щоденники, малюнки, ілюстрації, бофони (грошові знаки. – Н. М.) тощо. Якщо зібрати усю друковану продукцію ОУН, УПА, можна було б написати історію визвольної боротьби українців лише засобами друкованого слова. Провід ОУН надавав важливого значення друкованому слову, яким мобілізував народ до боротьби з окупантами та розвінчував німецьку і російську грабіжницькі політики. Ідеолог збройного підпілля ОУН Петро Федун “Петро Полтава” з цього приводу особливо наголошував: “Кожна наша листівка (...) – це далекобійний снаряд, вистрілений нами в глибокий тил ворога. Дія цього снаряду в пропагандивному відношенні не менш ефективна від дії справжнього, динамічного стрільна, кожне наше революційне видання (...) знищує, так би мовити, “живу силу” противника – відбирає йому людей (...) запалює або зміцнює революційний пожар всередині ворожого табору, в глибокому тилу противника”. З початком Другої світової війни Провід ОУН оперативно організував у Західній Україні випуск вищезгаданої націоналістичної преси, завданням якої було об’єднувати визвольні сили для боротьби за незалежність. Це були газети: “Українські щоденні вісті” (Львів), “Самостійна Україна” (Станиславів), “Вільне слово” (Дрогобич), “Стрийські вісті” (Стрий), “Тризуб” (Чортків), “Золотий тризуб” (Калуш), “Воля” (Копичинці), “У бій” (Косів), “Боєвик” (Тернопіль), які виступали з визвольних позицій й пропагували національні ідеї. Але 17 липня 1941 р. всі націоналістичні видання в Галичині були заборонені гестапо і на них запроваджено цензуру. Із серпня 1941 р. націоналісти замість заборонених почали друкувати вже нові підпільні видання, але для цього потрібна була велика поліграфічна база. З відступом німецьких окупантів із Західної України Провід ОУН звернувся до низових клітин із закликом формувати матеріальну базу з друкарських машин і приладдя: “По містах у німецьких панів є досить багато майна: пишучих машинок, великих друкарських машин, циклостилів, паперу, фарби, радійові апарати (...). Вже сьогодні повести належну в тім напрямі розвідку. Мати список цього всього, де находиться (по урядах і приватних мешканнях). Наші завдання: в хвилині відступу німців опанувати на певний час міста і все те вивезти”. Виконуючи наказ, члени ОУН у Станіславській обл. вивезли три друкарні, 12 друкарських машинок, 7 радіостанцій. У результаті цілеспрямованої спільної діяльності командирів ВО УПА-“Захід” та крайових проводів ОУН на теренах Західно-українських земель створено розгалужену систему підпільних друкарень на основі діючої практики ОУН ще з довоєнних часів. Така друкарня, наприклад, з 1931 р. діяла у с. Конюхів Стрийського п-ту на Львівщині під керівництвом повітового провідника Лева Ребета. Під час німецької окупації з 1942 р. запрацювала друкарня ОУН с. Олесин Бережанського п-ту, яка випускала часопис “Юнак” для молоді. У с. Новосілка Підгаєцького повіту працювало т. зв. “технічне звено” (редакційна група. – Н. М.) під керівництвом окружного і повітового провідників юнацтва Миколи Фіголя “Зеро” і Василя Кардаша, які володіли циклостилевим апаратом і п’ятьма друкарськими машинками. У друкарні співпрацювало п’ятеро підпільників: П. Пушка “Жук” із с. Лиса, він же обласний референт організації “Юнак” та крайовий оргреферент, “Бистрий” – окружний оргреферент, Кудря – підрайонова референтка юначок, друкарка і “Друкар” – студент, підпільник. У цій друкарні друкувалися місячник “Юнак”, “Катехизм ОУН”, “Санітарні вказівки”, “Ідеологічно-політичний вишкіл”, підручник “Топографія”. Після арешту в кінці серпня 1943 р. В. Кардаша підпільники з метою конспірації перевезли друкарське приладдя до с. Мужилів. Але в дорозі їх перестріла німецька поліція й захопили майно. Пізніше редакцію “Юнака” перенесли у ліси на межі Підгаєцького і Бережанського р-нів, де був створений просторий осередок. Тут працювали провідні ідеологи ОУН Й. Позичанюк, О. Дяків, К. Цмоць та інші. У 1945 р. друкарню енкаведисти розконспірували. Наступна друкарня “Прага” під час німецької окупації діяла ус. Мокротин Жовківського п-ту. Звідти її перенесено до Щирця поблизу Львова. Друкарню організували в типового галицького нуждаря, який не цікавився політикою. Її побудували у сараї під січкарнею розміром 6х10 м. Тут друкувався орган Проводу ОУН часопис “Ідея і Чин”. Цинк для друкарні діставали з Львівської друкарні “Атлас”. Папір привозили зі Львова, Станиславова, Золочева, Коломиї. Фарбу купували у Кракові. “Прага” існувала два роки і була розкрита чисто випадково, коли до господаря зайшли два поліцаї. У 1940-1943 рр. оперативно працювали підпільні антинімецькі друкарні у с. Залісся Коропецьке Бучацького п-ту, Стара Ягільниця на Чортківщині, на одному з хуторів біля м. Козови на Тернопільщині, у Ходорові на Львівщині та інших місцях. Найбільшою в УПА-“Захід” була друкарня у Миколаєві над Дністром. Вона виконувала друкарські роботи у трьох кольорах, за її діяльність відповідав Микола Палідович “Карпатський”. Підпільники вкопали друкарню в природний пагорб і зробили з неї три довгих підземних виходи. Друкарня діяла до половини 1945 р. й видавала часописи “Ідея і Чин”, “Перець”, “За вільну Україну”. У 1945–1946 рр. окрему велику друкарню ОУН засновано у с. Бишки Бережанського п-ту, яке було центром визвольного руху не тільки УПА-“Захід”, але всієї України. Це був новий видавничий осередок. Друкарня проіснувала цілий 1946 рік і не була розкрита. До речі, у червні 1946 р. до Бишок прибув Роман Шухевич і два тижні квартирував там та провів інспекцію 3-ї ВО “Лисоня” між селами Бишки і Жуків. Його супроводжували командир округи майор “Бондаренко”, сотенний “Рен”, провідник Григорій Голяш “Бей” та інші. Відповідними друкарнями розпоряджалась 4-та ВО “Говерля”. У тактичному відтинку “Чорний Ліс” виходив журнал під однойменною назвою, де описувалися бойові дії куренів “Підкарпатський”, “Скажені”, “Дзвони”, “Месники”, “Смертоносці” та інших. Головним редактором у “Чорному Лісі” працював визначний повстанський поет Михайло Дяченко “Марко Боєслав”. Видання друкувались циклостилевим методом і в січні-лютому 1945 р. мали логотип “З друкарні ім. С. Петлюри” в Станиславові. На терені ТВ “Маківка” у с. Уличне діяла друкарня Івана Климіва “Легенда”, на Коломийщині – “Смерть Сталіну”. Там видавалась газета “Шлях перемоги”. У Чернихівському лісі біля с. Серет працювала друкарня ОУН ім. Якова Бусола “Київський” під керівництвом крайового проводу ОУН “Поділля”. Багатим на видання характеризувався видавничий осередок у с. Бряза Болехівського р-ну та інші. Декілька друкарень Провід ОУН організував на Закерзонні. У с. Війське Сяніцького п-ту біля Перемишля її змонтували, привізши устаткування з Дрогобича. За друкарню відповідав провідник ОУН Перемишльщини Семен Левицький із с. Бишки Бережанського п-ту. Після його арешту гестапівцями – Василь Галаса “Орлан”, референт пропаганди проводу ОУН Закерзонського краю та заступник Ярослава Старуха “Стяг”. Потім друкарню, коли їй загрожувала розконспірація, перенесли до с. Тисова. У друкарні було надруковано багато листівок, що розповсюджувались серед червоноармійців, поляків та під час рейдів. Найбільша підпільна друкарня на Закерзонні розташовувалась на місці постою Голови Проводу ОУН Ярослава Старуха “Стяг” на Томашівщині, де головним редактором був поет Петро Волош-Василенко (“Гетьманець”, “Полтавець”) з Яготинського р-ну на Полтавщині. Друкарня належала крайовому проводу ОУН. Тут були надруковані спомини учасників боротьби на Закерзонні “Під бойовими прапорами УПА в боротьбі за волю”, вірші Петра Волош-Василенка під назвою “Мої повстанські марші”, перевидано поему “Гуцульський курінь” Олеся Бабія. “Технічне звено” впало разом з криївкою крайового проводу ОУН Закерзонського краю Ярослава Старуха “Стяг” 17 вересня 1947 р., коли було виявлено його постій. Наступного дня Я. Старуха витягнули неживим і з ним трьох членів технічного осередку “Вулкан”, до якого входило вісім осіб. Друкарня діяла також у надрайоні “Бескид” на Лемківщині в околиці с. Бук під керівництвом надрайонного провідника ОУН Степана Голяша “Мар”, малюнки у ній виконував Михайло Черешньовський (“Петро”). “Технічне звено” виконало “Звернення до чехів і словаків”, посвідки селянам на отримані харчі, які повстанці зобов’язувалися повернути після проголошення незалежної України. Прибувши восени 1945 р. на Лемківщину, члени Проводу ОУН Д. Маївський “Тарас” із шефом штабу УПА Д. Грицаєм “Перебийніс” взяли з собою по одному примірнику видань і відправились на Альпійську конференцію ОУН. Але 19 грудня 1945 р. під час переходу кордону Д. Маївський загинув, а Д. Грицай покінчив з життям у празькій в’язниці. На Закерзонні діяли також пересувні “технічні звена” у різних селах, лісових криївках і навіть при сотнях УПА. На Ярославщині “технічні звена” називалися “З друкарні ОУН”, “З друкарні ОУН ім. Сурмача”, “З друкарні УПА ім. Петра Волош- Василенка” та інші. Два “технічні звена” діяли в
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
