Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Запас міцності не безмежний
Слово Просвіти, №37 за 2026 рік
Манана АБАШИДЗЕ, журналістка, кандидатка юридичних наук, м. Київ
Президент України Володимир Зеленський попередив про “катастрофічні проблеми з дронами взимку через дефіциту $28 мільярдів”. “Я закликав Єврокомісію прискорити надання другого траншу з пакета на 90 млрд доларів”. Ці заяви накладаються на виснажливі реалії останніх місяців у столиці, країни загалом. У політичному театрі розігрується класичний сюжет: перенесення відповідальності на зовнішнє поле. Ця ситуація накладається на виснажливу реальність українських міст вже зараз. Київ, який живе в режимі перманентного повітряного терору, перетворився на простір, де люди відчувають себе мішенями. І саме на цьому тлі виникає головне філософське/практичне питання: чому влада, чітко усвідомлюючи масштаби зимової катастрофи, що насувається, демонструє не максимальну мобілізацію внутрішніх ресурсів, а дивовижну нездатність провести державницьку роботу?
Найстрашніший розрив сьогодні пролягає не між Києвом та Заходом, а між українським громадянином та державним апаратом. Житель столиці чи будьякого іншого міста стикається з глибоким когнітивним дисонансом. Суспільство виконує свою частину негласного договору: платить податки, донатить, терпить побутові злидні та віддає життя на фронті. Натомість воно очікує від влади тотальної управлінської гіперконцентрації. Криза вимагає кризових менеджерів, здатних говорити неприємну правду і приймати дієві рішення. Натомість система продукує лише медійні заспокійливі або агресивний захист у відповідь на критику. Україна підходить до зими в точці найвищої психологічної та системної напруги. Небезпека полягає в тому, що запас міцності українського суспільства – як моральний, так і фізичний – не безмежний. Люди не можуть нескінченно довго бути живими мішенями, спостерігаючи, як їхнє майбутнє стає предметом політичного торгу та внутрішнього пограбування. Якщо влада терміново не перейде від “вимагання та звинувачення” до “тотальної внутрішньої самоорганізації”, країна ризикує зіткнутися з кризами(!), яку не перекриє жоден закордонний транш. P. S. Я випадково стала свідком бомбардування офісного центру на Шулявці, живу поруч, поверталась додому з вокзалу. Все сталось дуже швидко! Накрила вибухова хвиля і уламки будівлі, падали вбиті й поранені… Автівки палали і вибухали, а розгублені люди намагались врятуватись. …Переді мною наче постали кадри з високобюджетного блокбастера, але за ним стоїть абсолютно реальна, неекранна трагедія. Мозок просто відмовлявся вірити, що цей понівечений фасад, вбиті люди – це тут і зараз, а не комп’ютерна графіка. На що сподівається і в що вірить наша влада?!
14–15
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
