Арт4калейдоскоп · “Хотілося показати Христа як живу, звичайну людину, як і всі ми. Показати його особисті переживання”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Культурна спадщина – наш оберіг
Слово Просвіти, №37 за 2026 рік
Мрії здійснюються і завдяки очільнику Київської опери Петру Качанову, який також працював над цією виставою. Я вдячний Господу Богу, що нас звела доля, і я працюю з цим театром вже багато років. Тут завжди цікаві музичні вистави – опери, балети, мюзикли, яких немає в жодному іншому театрі України”. Олександр Киреєв, заслуже2 ний артист України, виконавець ролі Понтія Пілата: – Особливість репетиційного процесу роботи над рок-оперою “Ісус Христос – Суперзірка” полягала в тому, що все було зрозумілим вже з першої репетиції. Постановчою групою все було продумано від початку до кінця. Лише у кожній наступній репетиції додавалися якісь нюанси. Поставили оперу швидко і, як на мене, дуже якісно. Це моя перша роль у рок-опері. Але до цього грав у мюзиклах. Це не дуже відрізняється від того, що я робив у “Тигроловах” чи “Піноккії”. Звичайно, були моменти зі звучанням, різним виділенням звуків. Хотів би зазначити, що режисер вистави Віталій Пальчиков надає акторам свободу у побудові образів. Він дає основу, сітку мізансцен. І вже сам думаєш, що ти хочеш висловити в образі. Режисер лише дещо корегує – чого б він хотів більше, а чого менше. Мій персонаж – це великий християнський егрегор, який ставиться до всього з дуже великою відповідальністю. Цей образ не містить у собі добра чи зла. Це людина з постійними сумнівами. Іноді грає на публіку, а іноді має казати тільки правду. Грати таку роль – велика відповідальність. Сподіваюся, що в героєві є щось і від мене – мої відчуття, мої переживання. Залежно від того, хто твій партнер, ти трохи інакше вибудовуєш свою роль. Співпереживаю виконавцю ролі Христа Арсенію Журавлю. Це дуже крутий співак і актор, сподобалося з ним працювати. А з Юрієм Годо працюємо разом давно. Грали з ним у “Школі року”. У “Піноккії” ми на одній ролі. Він не тільки крутий співак, а ще й дуже відповідальна людина. Над виставою працювала команда справжніх професіоналів. Так склалося, що у мене було небагато репетиційного часу, адже на початку процесу я був на гастролях і долучився трішки пізніше. Коли повернувся через тиждень, вистава вже була майже поставлена. Учасники постановки її корегували, додавали щось нове, щось забирали. Це люди, які дійсно знали, що роблять. Велика заслуга очільника театру Петра Качанова в тому, що ця рок-опера з’явилася в Україні. Хотів би відмітити і переклад українською мовою, який здійснив Дмитро Тодорюк. Текст вивірений і надзвичайно поетичний. Добре впоралася зі своїм завданням і балетмейстерка. Було видно, що їй в радість працювати над цим матеріалом. Зіграв роль Понтія Пілата лише один раз. Сподіваюся, що робота над образом триватиме, а попереду буде ще багато вистав ія братиму у них участь.
Наталія КОВАЛЬСЬКА, членкиня НСПУ, модераторка Клубу вихідного дня НМЛУ
Ця фраза якнайкраще відповідає концепції фотовиставки про унікальні артефакти нашої історії. Минулого року ми вже писали про її перше представлення в залах Національного музею літератури України. Інтерес до експонатів виставки надихнув організаторів на нові зустрічі, і вже цього року новими локаціями в Києві стали бібліотека імені Івана Котляревського, будинокмузей Максима Рильського, бібліотека імені Миколи Руденка. Організатори виставок, серед яких Клуб вихідного дня при Національному музеї літератури, щиро дякують керівництву названих установ культури за надану можливість наочно представити результати 11-річної дослідницької роботи колективу кафедри вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського інституту іноземних мов Донбаського державного педагогічного університету під керівництвом доктора історичних наук, професора Віктора Докашенка. Це був науково-освітній проєкт “Історикокультурні пам’ятки української провінції”, який виконувався з 2008 до 2019 р., а його учасники здійснили подорожі по всіх областях України. На виставку пропонуються 25 кольорових авторських фото розміром А4, об’єднаних тематикою історії української державності від часів катакомбної культури, яка є ровесницею єгипетських пірамід, до арт-об’єкту “Серце України”, зведеного в рік 30-річчя нашої незалежності. Представлені також фото, які ілюструють події княжої та козацької доби, здобутки і втрати економічного розвитку в ХІХ ст., елементи української державності минулого століття. Важливою особливістю є представлення історико-культурних пам’яток міст, містечок, сіл (відсутні фото навіть з обласних центрів), тобто так званої провінції, що підкреслює наявність величезного скарбу культурної спадщини в усіх куточках країни. Всі представлені фото виконані Віктором Миколайовичем Докашенком (29.10.1948 – 28.07.2025). У 2001–2012 рр. він ректор Горлівського інституту іноземних мов, у 2012–2014 рр. – директор Горлівського інституту іноземних мов Донбаського державного педагогічного університету. Ініціатор та організатор переміщення навчального закладу в 2014 р. на територію, підконтрольну уряду України. Виховав кілька поколінь студентів інституту, завжди займав активну проукраїнську позицію. До останнього працював професором кафедри вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського інституту іноземних мов, яка сьогодні носить його ім’я. Виставку представляла учасниця всіх експедицій, доктор історичних наук, професорка Галина Докашенко, яка визначила її значення для нашого сьогодення як важливого пізнавального, виховного та інформаційного заходу. Значущість посилюється тим фактом, що частина представлених на фото об’єктів вже реально не існують, вони знищені в результаті воєнних дій. В той же час існуючі об’єкти не завжди знаходяться у відповідному стані. Це підтверджує необхідність спеціальної уваги до них. Частина експонатів певний час була втрачена ментально, бо ці артефакти приписували то польській, то російській, то австрійській історії або, навпаки, повністю замовчувалися, як, наприклад, Конотопська битва 1659 р. Виставка виконує ще одну важливу роль в умовах сучасної гібридної війни – вона розвінчує низку міфів, створених росією. Виставка експонується в бібліотеці імені Миколи Руденка (Київ, вул. Ревуцького, 6). Запрошуємо відвідати!
можливість розуміти природу рідної України. Починала з невеликих малюнків, а згодом самотужки освоїла техніку писання олійними фарбами картин більших розмірів. З-під її пензля вийшло понад сто картин і малюнків. З 2014 року після переїзду до Києва Оксана Федорівна почала працювати на громадських засадах у територіальному центрі при Управлінні соціального захисту населення Дніпровського району. Там вона створила і очолила гурток малювання для студентів Університету третього віку, яких навчала Петриківському та Самчиківському розпису дерев’яних виробів. Щороку бере участь у виставках “Осінній вернісаж”, де неодноразово отримувала нагороди та призи. Окрім цього, Оксана Мельник займається благодійною та волонтерською діяльністю, збираючи речі та продукти харчування для внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю. Кошти від деяких проданих картин вона перераховує на потреби ЗСУ. Хай щастить вам, пані Оксано, у вашій творчості!
Анатолій ВЛАСЕНКО, м. Київ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
