Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №38 за 1997 рік
Слово Просвіти, №38 за 1997 рік
здреніи ; ; те - - сччйчи Я
и ша нн ан юю Р
| (мое ПРОСТИ | | лостято 00
- --- ни - є ее її ще ча -ії нн її
Хто не зазнав туги на чужині,
хто г Батьківщині пестився дополі Доволі
Хто не Олукав в блудному колі Чужих, знелюблених думок, -- Той не пізнає, ні, о ци!
Що то все думати дарма,
ІДо туга --: смок,
Туга -- тюрма"
Хто не знав досі, що таке душа, Задума штивна, сум гяжкий, Меланхолійний, а жорстокий, Як море вглиб 1 вкруг, широкий | як отруя, ОХ, гидкий
Неспокій Знай кожен: все це є угріома, Самотня, зловорожка,
Як тінь, ЯК СНИ, --
Туга,
Туга,
Туга
До Вітчини,
До Вітчини
А Вітчина,
Ось там вона,
Закована в кайдани, стогне тяжко, -- Важко -- від стін ворожих!
Та ще тяжче від власних виродків, Що рожі терням опутали, зім яли красу, Козацьку честь стоптали,
Всю святість ворогам віддали, Продали
І скрізь бушують з наганами
Не до них тужно є мені, --
Бодай самі себе стріляли!
Я тужу за красою,
За святою,
Іо стоптана ворожою стопою
За слідом вірного повстанця,
За грудкою землі із його шанця, Засохлою від його крови
За всім, що сковане в окови,
Я тужу днесь на чужині
Борці там кров свою пролляли Ох, як тужно,
Щоб ви знали!
Як тужно, тужно тут мені
Штум, 1951
СВЯТ-ВЕЧЕРЯ В'ЯЗНЯ
Чом не відчиняються двері до Бога?
Де слова «Просіть -- дасться вам»" П'ятий рік я вже стукаю дарма, небога -- Й навіть еха не чути з-за брам.
Нерви, тіло гниє 1 шлунок не травить,
В шпиталі в'язничнім лежу
У Свят-вечір самий. Ах, чому вмісто страви
У руках медицину держу"?
П'ятий рік в свята Божі Богом забутий
Не питайте, чом серце квилить,
Хіба кожний відчує, де рветься днесь бути,
І чому у сей день так тяжко болить
Болить матір стареньку 1 рідну сестричку,
Ї в сльозах погружена хата,
Третє місце пусте, а вони цілу нічку
Молять Бога за сина і брата
Ї таких матерів бачить серце без ліку, Ї синів, що вже Бог «відкупив!
НИ Нащо ж кораміни! Нема уже ліку, Щоб цю болість ще чимсь заступив
"Бог рождається» -- нині радіють
Моє ж серце холодне, як сталь,
ни ЕР Пі РО ЕР РЕЖ. но ній
і
пью ом А Й "б Че Зо б Чь и з
«ЗАСВІТИТЬ ТРИЗУБ
НАД ЛАНАМИ»
Володимир Винниченко писав, що історію України без брому читати не можна Таксамоне можначитати й тюремну,бабільше -- шибеничну поезтю вояка УПА, редактора тадтильної газети «Лісовик» Петра Дороша (псевдо «Чумак») Скільки ж треба було мати душевних сил, яким треба було бути переконаним у правоти своєї справи, щоб в останні години життя (а для нього, засудженого польським військовим судом на карусмерти, кожна година впродовж п'яти невільничит літ могла бути останньою) писати оці вогненні строфи. Не звертаймо уваги на подекуди неправильні наголоси, діалектизми Петро Дорош був, які Богдан-Ігор Антонич, лемко. Але Антонич гранив свою поетичну мову в тити львівськиг читалень, а в Петра Дороша замастьь словників був завжди тід руками, напохвати лише автоматі. Його втрий -- се необроблене, невідшліфоване коштовне камання. Вони вражають не поетичною досконалістю, а кришталевою чистотою вкладеного в них почуття Читаючи вірш Петра Дороша, мимоволі згадуєш безсмертні Кобзареві рядки:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю..
Петро Дорош також у хвилини праведного гніву проклинає Бога за море пролитої невинної української крові, а в надзвичайно рідкісні хвилини просвітлення, душевної злагоди освідчується Гостоду в неложняій синівськти любові
В партийному гімні ОУН є такі рядки.
Батьківщині будь вірним до загину,
Нам Україна вища понад все!
Петрові Дорошу Україна воістину була вища тонад усе. Навіть над життя.
Нині в Польщі, ії в державних колагт, 1 в громадськиг, все гучніше лунають голоси, що треба осудити операцію виселення українців зі свої правічнит земель (кодова назва отерації «Вісла») як злочинну стосовно українського народу. А та поляки, які все ще намагаються виправдати перед історію цію операцію 1 називають укратнців бандитами, нехай почитають вірша Петра Дороша. Бандиті 1з зашморгом на шил не буде проклинати свої убивць, а, ставши навколішки, клянчитиме в них помилування. Бандит 13 зашморгом наши неблагатиме в Бога життя лише для того, щоб знову зізоросюврукат боротися за волю України
Негай почитають вірші Петра Дороша 1 наші народні обранці, які не точуть визнавати вояків УПА воюючою стороною, всіляко противляться офіційному вшатуванню цих стражодальців як борців за незалежність України, як солдатів свободи із усьма належними політичними юридичними наслідками
Повстанець Петро Дорош не дочекався вільної України, він стийть вічним! сном у селі Раковці на Ельблонгещині (Польща).
Поет Петро Дорош із повстанського строну, з камери смертників прийшов на вільну Україну свотми полум'ятими віршами. Привітаймо ж його!
Микола ЛИТВИН
чи, и ни - чу чи ч Я, і а б че - ч. -'ч Я т "о - лм . , - б чи ям , - . М г - збо - і. чі й Ти и ота ч ва счіь днів чи ть -' і, - Р ' он м засн п очні поч Ма ячайєтю я пяїи рогасноо Ко з " я
Кам -- нудьга лиш. Неволя. Печаль.
Не тудою дорога до нашого Бога, -- Другий світ ми лишім для панів!
Шам о власних раменах до бою нового, І нових нам героїів-синів
Іи)в -- наш Вифлеєм, наш Спаситель -- то воля,
Зірка наша -- се єдності дух!
Ще Свят-вечір наш прийде й скінчиться неволя.
Та страшний буде пімсти окрух!
Днесь Свят-вечір, для многих щаслива годинка,
Для Вкраїни -- протеза штучна.
А для в'язня-повстанця тернова ялинка
І відсвіжена рана скрізна.
У сей вечір нам Бог народився, Спаситель. Щоб спасти нас, терпіння прибрав.
Та для мене він доти не буде Збавитель,
Аж Україну верне до прав.
Штум, 1951
КОЛИ БИ..
Коли би так настала воля, Коли би України доля Діждалася своєї зорі --
Я б не був хворий.
Коли би так сади вишневі,
Степи прекрасні полудневі, ій Верхи карпатські Чорногори Зі
Зляла щаслива та квітуча Радісна воля! Так жадуча! -- Я б не був хворий.
Коли б до кожного віконця Потеряного так народу,
Що віки боресь за свободу
І що віки не бачить сонця, -- Зиркнув промінчик, хоч встидливий. Ох, як би чувся я щасливий!
Я б серцем взнісся ген в простори, -- Я б не був хворий.
Навіть без ніг 1 без печінки,
Без жовчі і без селезінки, --
Щоб очі лиш могли глядіти,
Щоб серце лиш могло радіти,
Щоб ум лише міг розумати --
Я б був щасливий над щасливих.
Все решта б дав для нажерливих Вовків московських ..
Щоб лиш знати,
Що Україна-ненька, мати Вільна, щаслива, самостійна
Що кожна мати вже спокійна -- Бо діточки ростуть здорові
Для щастя, не пролиття крові Що хлібороб, робітник, вчитель На своїм роблять і для свого
І|о показався Покровитель.
Я 6 не хотів вже більше нічого! Було б адоров'я, сили були 6, Були б нащадки -- спом'янули 0.
Щезни, туго, в безкреснім полі! Пропадьте, всі хвороби скриті Я маю силу, силу волі!
Я вже здоровий, буду жити! Нема неправди так сильної, Щоб нас з поверхні світу стерла Ще пімстимо вс) кривди свої
І заспіваєм: «Ще не вмерла»! Засвітить Тризуб над ланами
ПП шениці нашої святої
І впадуть враги перед нами, Складуть покліиї Вкраїнській зброї
Ш/тум, 1953
На світлитюі; Петро Дорош. Автопортрет. Штум, 1951 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
