Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №38 за 1997 рік

Слово Просвіти, №38 за 1997 рік

«ПРОСВОЧІ Й»: 1868-1997 | ГАСЛА, Й стяг ДІДІВ Цеслова нашого земляки, письменника Андрія Івановича Хименка ( лтературний псевдонім -- Андрій Химко) Митець належить до когорти героїв, які своєю творчістю 1: життям довели вірність Україні, ідеям її свободи 1 незалежності Таких людей не змогли аламати т ГУЛАГИи, ні пожиттєва, ні навіть посмертна «опіка» органів КДБ. Андрій Хименко народився в с Адамівка (тепер с. Рацеве) на Чигиринщині 27 липня 1919 р вселянській родині Разом із сім'єю пережив усі злигодні колективізації, розкуркулення. Голодомор 33-го адесяти членів родини Хименків, серед яких восьмеро дітей, у живих залишив тільки двох -- 14-річного Андрія та його молодшу сестру Наталю Паталя Іванівна, яка тепер проживає в Черкасах, згадує «Тоді вжебагато людей мерло. - За місяць померли й усі наші. Мама -- останньою Батька поховала тітка, а ВСІХ інших хоронив чотирнадцятирічний Андрій. Копав отут же в лісі яму, викочував труті на возика, відвозив, загортав, а в самого вже паморочилася голова». Страшні картини геноциду укра їнської нації, влаштованого тоталітарним режимом «великої імперії», на все життя закарбувались у свідомості Андрія Івановича, тому так часто звучить у його віршах та прозі тема голодомору Від 1935 р. юнак навчається в Черкасах У 1939 р, закінчивши медичний технікум й отримавши спеціальність медфельшера, вступає на заочне відділення літературного факультету Дніпропетровського університету, два курси якого встит закінчити. А потім -- війна. У червні 1941-го, перебуваючи в Полтаві на становищі стаціонарного хворого, Хименко потрапив під окупацію. Працював у черкаській націоналістичній ОоУНІВСЬКІЙ газеті «Українська думка», де друкував свої вірші й оповідання під псевдонімом Андрій Чорний В окупованому Києві діяла Спілка письменників, до якої входили Олег Ольжич, Олена Теліга та інип. Молодий літератор звертався до Спілки за консультаціями, був знайомий з Оленою Телігою. В одному ізЗ3 листів згадує про зустріч з нею, присвячує їй вірш у збірці Реліквії» У січні 1942 р поета уперше заарештовує гестапо. Фашисти ув'язнювали його як націоналіста 5 разів, їз це менше ніж за два роки. Підчас останнього арешту, коли вже був засуджений до смертної кари, вткіз Уманської тюрми. Пішки добирався додому ночами. У Ташлику Смілянського району три доби лежав пд колодами, переховувався. Від німців урятував відступ останніх, але після визволення Черкас уже слідчі НКВС 1 «Смершу: взяли під приціл письменника як націоналіста 12 серпня 1944 р за доносом він був засуджений військовим трибуналом до десяти років виправно-трудових таборів 1 п'яти -- заслання. Андрій Химко потрапив спочатку на Печору, а потм -- в інтинські табори Працював і на лісоповалі, ібудівельником, і: різноробочим, ії -- завдяки медични освіті -- санітаром, лікарем, фельдшером У неволі не полишає літературної праці -- багато пише Все написане доводиться ретельно ховати, щоби не потрапило до рук наглядачів. Дотепер із творів Андрія Химка табірного періоду мало що збереглося, бобільшлсть начерків, новел, повістей, романів, поем 1 віршів були вилучені 1 додані до матеріалів слідства З кожного рядка тих творів, які вдалося переховати чи передати на волю, струменить любов до України, ненависть до поневолювачівзабородів Моя батьківщино! Я б потовзом ліз, Щоб лиш подивитись, яка є тетер ти Люблю Україну до крові, до сліз, Для неї волію і жити, 1 вмерти! У північних таборах Андрій Химко зустрічався з багатьма відомими людьми, бо тоді там перебував майже весь цвіт Я НІС, ЯК МІГ, РОКИ... Все життя я в борні, мій народе, Твою й долю борю, 1 біду... нашої нації. Серед друзів і знайомих були тут письменник-перекладач Г. Кочур, посети Д Паламарчук, Ю. Шкрумеляк, письменники Л. Рябченко, І. Гришин-Грищук, відомий політолог фон Ванштейн, професор зі Львова М. Івасюк (батько композитора Володимира Твасюка), народний артист України О. Гринько, композитор В Барвінський і тисячі, тисячі інших Десять років страхітливого напівжиттянатвживотіння, коли до фізичних мух додаються ще й моральні, коли заборонено писати, думати, говорити не так, як того зимагає влада, коли крає серце усвідомлення того, що земля, за яку віддав би життя, стогне в невільничих путах. Та ось ці десять років таборів позаду. Влітку 1964 р. сім'я Хименків (Андрій Іванович там же, в Їнті, зустрів свою долю -- майбутню дружину Ірину Миколаївну) повертається до Черкас. Митець багато пише. Всі думи, вистраждані в таборах, всі лтературні плани, нереалізовані там, виливаються на папір: понад тисячу віршів, поеми «Анти», «Ірод», «У жорнах», переклади, оповідання, статті, історична трилогія про Івана Сірка, автобіографічна -- «У пазурах вампіра» -- все це писалося для того, щоби потім зарити в землю (в «закоп») або передати комусь на збереження Пильне і всюдисуще око КДБ недремно стежило за кожним кроком колишнього політв'язня. Постійні перевірки, виклики, обшуки, що супроводжувалися конфіска-цією написаного, -- все це продовжувалося майже до кінця життя. У 1983 р. був останній трус у помешканн Хименків. Вилучили тоді історичну трилогію, поетичну збірку «Ключі 1 кличі», поему «Анти» та інші рукописи, які повернули авторові 1989 р., коли вже дозволялося любити свій народ, його мову, історію. Андрій Іванович готує до друку свій роман. Перша книга трилогії про Івана Сірка «Засвіти» побачила світ 1991 р, за життя автора, для якого це було великим вистражданим щастям Леонід Рябченко згадує свою останню зустріч із Андрієм Химком: «Уже побачив світ перший роман «Засвіти», на черзі відредаговані й готові до друку романи «Між орлами і півмісяцем», «Під Савур-могилою», -- хвалився Андрій, а очі світилися з радощів». Та, на жаль, не судилося письменникові побачити друту 1 третю книти трилогії -- вони вийшли вже гисля його смерті. 1995 р. Андрія Івановича Хименка посмертно прийняли до Спілки письменників України. Поетичні твори Андрія Химка майже не друкувалися, за винятком кількох вірипв у журналі «Апостроф» 1 збірці черкаських поетів «Толока», але то -- дещиця написаного кров'ю серця Про творчість Андрія Івановича Хименка говорити можна 1 треба багато, бо вона є цікавою, вельми злободенною, але, на жаль, твори, досі майже не видані, а, отже, й не вивчені. Маємо зробити все, щоб не відОМІ ще твори письменника дійшли до читача бодай зі сторінок періодики Черкаський міськвиконком уже давно ухвалив рішення про перейменування вулиці Пролетарської, де проживав письменник усі післяконцтабірні роки, на вулиціо імені Андрія Химка. Але дотепер воно не виконується Заради щастя бачити вільною, квітучою свою Батьківщину Андрій Химко проишов тяжкий шлях на Голгофу І з її висот звертається до нас У закличних словах достойного поета 1 патріота проступає наивища мудрість, що допоможе усім нам успішно подолати тяжкі випробування сьогодення Отож, єднайтеся! Трубіть ї дітям а горна! Як мову втотпчете, то знищити їй себе, -- Мета -- держава вам! І лиш своя -- соборна! Лариса ПОСТРИГАНЬ, учителька української мови та літератури Рацівської середньої школи Чигиринського району Нещодавно у київському видавництві «Арфа» пийшла у світ книга відомого українського поета-пісняра Смекси /Ощенка «Хоружівка - село моє» |спонсори видання: президент корпорації інтергаз, народний депутат України ігор Бакай та голова Сумської обласної держадміністрації Анатолій Єпіфанов). З великої і тривалої в часі (у серпні О. Ющенку виповнюється вісімдесят) міобові автора до рідного села, до свого пракоріння творилася ця книга. З сивої давнини, коли, як співається в народній думі, «Козацька слава неприятеля під ноги топтала, себе на поталу недавала», бере свій початок славний Ющенківський рід. Виявляється, пращур нашого поета також був Олекса, і про нього є запис у реєстрі Війська Запорозького, складеного 16 жовтня 1649 року: «ІОщенки, -- пише автор, -- були досить кмітливими козаками, а тому особисто Богдан Хмельницький доручав їм відповідальні завдання при таємному листуванні з Олексієм Михайловичем Романо- ВИМ», Та вже згодом, коли цариця Катерина знищила Запорозьку Січ, козаки Ющенки, оселившись понад річкою Х) гссю, стали гречкосіями. Всього мали вони по зав'язку -- Ї кривавих січей, і роботи біля землі до сьомого поту. Але ніколи Ющенки не були перезерлидмо и, ніколи не ховалися за спину товариша від ворожої кулі чи шаблі. Ро ЖЕ РЕЛЕ: пики они 0 тн ДР - цію ДМ уд зуддудь кдд ЗУ СУА КАМ А РА «ІДЕ НЕ БУДУ -- НЕ ЗАБУДУ ХОРУЖІВКИ -- СВОГОСЕЛА...» удлудьх УДУД ДЕ ДУ РАИЖОЯ 7. У ЗА У у З А Танелише своєму роду співає осанну Олекса Ющенко. Для кожного з односельців (і тих й що померли від більшовицьких голодоморів, репресій чи склали голови на фронтах правих і неправих воєн, і тих, хто сьогодні чесною працею «голосує» за українськудержавність) знаходить автор щире, проникливе, виважене багатолІтніми роздумами слово. А ще ви знайдете у цій мудрій і добрій книзі спогади про найвідоміших українських письменників-класиків, серцяяких були зігріті свого часухоружівською гостинністю, які ступали на поріг батьківської хати Олекси Ющенка. Батько автора брав активну участь у просвітянському сільському Араматичному | гуртку, був одним із його організаторів. Не лише батькові, а й всім хоружівським просвітянам присвячує О. Ющенко вірша «ГПросвіті» рідного села», який м. У і и публікуємо нижче. Я ж хочу закінчити свою розповідь про книгу шановного | ювіляра побажанням: нехай кожен український поет, прозаїк, критик, журналіє напише отаку книту-розвід ку, книгу-дослідження про свій рід, про своє рідне село | чи місто, І вийде незвичайна серія, значення якої для патріотичного виховання нашої молоді годі переоцінити. Микола ЛИТВИН «ПРОСВІТІ» РІДНОГО СЕЛА Я згадую вас, просвітяни села, Були й співаки при сільбуді тому, І слово священне для мене «ПРОСВІТА», | Журнали, газети в малій книгозбірні. Я згадую стежку, яка привела Даровано нам і «Червону зиму», Ло хати сільської далекого літа. Й мандрівки далекі заморські, загірні... На сцені маленькій -- життя, а не гра - І навіть до нас усміхався Мамай, Там жадані гості Грінченка Бориса, За нас гайдамаки рушали у битви... | ми -- босонога Сільська дітвора -- Збагни чужину та люби рідний край, Зі сцени почули: -- За правду борися! | Рушай у життя зі словами молитви. За правду, за Волю, за краще життя.. Мої просвітяни, я згадуло вас І ми вболівали за долю героя, | сцетгу, клечанням зеленим обвиту, І доброго серця гаряче биття До наших ввійшло ото порото І як того вечора вічний Тарас Приходив із словом свого «Заповіту» -- Гдводились з місць земляки мої всі -- Герої оті, що на сцені були, -- Батьки, вчителі, хлібороби врочисто, Тож наші батьки, вчителі, хлібороби Замислені, мужні І грім гаківниці, і посвист стріли... А вечір в росі Чарівна, ти, сцено, -- без шовку-оздоби, Пагадував: -- Завтра у поле, артисти! Бідненька, з малюнком -- дуб, хата за ним | неба шматок -- наче визріла слива.. | Тебе зпеважали недоуки злі, стори клекіт, минувшини дим '. Світанок -- «Просвіту» -- ганьбили роками, година тривоги, сумна і щаслива | А ти промінцем нам світила в селі, А після вистави схвильовані ми А ти піклувалась 1 тішилась нами. Верталися пізно з батьками додому "Просвіто селянська! Вітання прийми! Готовий про тебе сказать всьому світу: Ти світ відкривала хлопчині малому. -- Гей, Світе! Дізнайся про нашу «Просвіту»! Олекса ГТОЩЕНКО Лі 2 Р -

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин