Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Борітеся — поборете”. Тарас Шевченко · с. 9сторінка оригіналу ↗

НАЧИСТОТУ

Слово Просвіти, №38 за 2009 рік

сяч митців — не зібравши нас і не запитавши, чи справді ми засуджуємо помаранчевий рух. Приїхали. Те, з чим боролися, що намагалися викорінювати майже 20 років, повертається! Корумпованість, кумівство в творчих спілках як складова комуністичної ідеології. Знову віддаємо право визначати істину кільком чиновникам, які втратили будь-яке відчуття творчості й реального зв’язку з народом, рядовими членами Спілки! Щоб не склалося враження, що цією сповіддю наголошую на особистих образах і претензіях до конкретних осіб, підкреслюю: намагаюся захистити не лише власне реноме і гідність художника, а й честь і гідність громадянина України. Бо рух часу, історії вносить великі корективи в мислення кожного з нас. Розриваються пута неоконформізму, який був часткою кожного з нас. Переконаний: якби міг у повному обсязі показати громадськості свої твори, тисячі людей подивилися б на світ, Україну іншими очима, і багато з них стали б іншими: правдивішими, сміливішими. Бо я не випадковий митець в Україні, у світі, не хочу мовчати! Таких стає дедалі більше. Тому і звертаюся до багатьох колег: перестаньте малювати на полотнах кожухи, папахи і гетьманські булави. Українське суспільство воліє бачити полотна своїх художників глибоко філософськими, знаковими, символічного змісту — я в цьому переконаний. І якщо вони з’являються, держава повинна ставитися до них по-державному. Гурт художників-ентузіастів на чолі з О. Мельником уже кілька разів організовував Всеукраїнську виставку “Від Трипілля до сьогодення”. Президент держави, деякі міністри й депутати відвідували виставку, висловлювали захоплення. Навіть ішлося про закупівлю картин для державних музеїв України. Художники, дехто на останні кошти, привозили великі полотна до Києва, сподіваючись на об’єктивність, щирість, правду й обіцянку високопосадовців… Минуло два роки після виставки. Міністерство культури і туризму України, Спілка художників України не знайшли коштів не тільки на обіцяну закупівлю творів, а й навіть на видання каталогу. Всього якихось 20—25 тисяч гривень! І це тоді, коли чиновники роз-ла”, підтримати ініціативу Президента. Звернулись по допомогу до адміністрації Національного музею Т. Шевченка — про надання виставкових залів. Виявилося, маємо платити за них (адміністрація мотивувала тим, що в них немає за що купити тканину для вітрин музею тощо). Довелося розрахуватися з музеєм картинами. Це ще не найгірший варіант. 2008 року я як номінант на Шевченківську відзнаку, знаний не тільки тим, що ілюстрував “Кобзаря”, названого критиками “Кобзарем” третього тисячоліття, а журі книжкових форумів відзначило дипломом за краще художнє і дизайнерське втілення. Знов адміністратори назвали круглу суму, яку мав би заплатити за показ своїх творів у музеї Тараса Шевченка. Про Шевченка, шевченківської тематики, ще й платник податків. Парадокс? Та ні, щось інше. І тут на перший план виводять гроші, бо такі настанови Міністерства культури і туризму України. Як не згадати поетичні слова геніальної Ліни Костенко: Земле моя рідна, нема на тобі притулку. Поети твої, і ті тобі чужі… Вустами Ліни Василівни промовляє Тарас Шевченко, з Дніпрових пагорбів споглядаючи українську землю. Тим часом Національний музей літератури із вдячністю і безплатно запропонував виставковий зал для моїх творів. Одна прикрість: тих, на кого я чекав як автор — експертів, членів комісії Шевченківського комітету, — прийшло тільки троє. Чомусь уже п’ять років мого номінування ті, кому випадає вирішувати мою долю, вважають зайвим ознайомитися з моїми творами. Принизливо й неетично з боку членів комітету для мене як номінанта. Ось вам і два боки однієї медалі під назвою “українство”. Для багатьох державних службовців та й митців-художників декоративність, показовість і навіть послуговування українською мовою — лише засіб для заробляння грошей. З відомих нам історично-політичних причин, внаслідок безкінечних експериментів сформувалась, виплодилась така собі особина як малорос, недоукраїнець, який активно й наполегливо нині у нашій — не своїй державі допомагає облаштовувати той міфічний причал для такого самого міфічного ковче- Стає зрозуміло, навіщо потрібний у Донецьку Центр штучного інтелекту і всілякі інші схожі розробки, які нівелювали б даний Богом людський розум. Зрозуміло, що боротьба за землю України ще попереду, попри те, що нині майже половина сільськогосподарської землі через підставних осіб чужоземним капіталом, всілякими центрами уже прибрана до рук чужинців. Зрозуміло, навіщо. Не тільки для вирощування городини… Моя художня уява малює новітній Ноїв ковчег із золотою головою і рогами бика на кормі. Він у прийдешнім часі пришвартується до берегів Дніпра і з нього зійдуть на нашу землю будівничі новітньої цивілізації, де не буде місця душі людській, замість неї впроваджуватимуть штучний інтелект для виведення нової — штучної людини… Без історії, традицій, національної ментальності, духовної спадкоємності. …Подивіться на скульптуру, яка зустрічає на вході до Українського дому. Образ Андрія Первозванного із хрестом у руках. Хай мене простить Господь за богохульство, якби в цієї бронзової постаті прибрати з правиці хрест, аз обличчя — бороду, ця постать більше скидається на вагітну жінку з виставленою вперед оголеною ногою… Чим не третя стать? Кажуть, що виготовив скульптуру відомий митець для народного депутата України Петра Ющенка, знавця всіляких традиційних і модерних напрямів у мистецтві. Ось уже понад рік в Українському домі експонують виставку, ним зорганізовану: “Видатні українці”. Художники поспіхом, за 500—700 гривень

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин