Шевченкіана · “Україно, янголе з трубою! Будь сьогодні нам за сурмача”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Шахтарське свято До 120*ї річниці від дня наро* дження поета Миколи Бажана
Слово Просвіти, №38 за 2024 рік
Д. Павличко і В. Мельниченко в редакції тижневика “Слово Просвіти”. 3 грудня 2019 року
У хрестоматії української літератури та літературної критики XX століття “Українське слово” перші збірки поезій М. Бажана позначені необароковими рисами. Пізніші книги визнані кращими зразками літератури модернізму, залишився в історії літератури як видатний майстер художнього перекладу. Мова піде про реалістичну поему М. Бажана “Нічні роздуми старого майстра”, створену ним у 1975 р. За рік до написання поеми в інтерв’ю з М. Бажаном журналіст запитав його про найближчі творчі плани. Микола Платонович відповів: “Ви знаєте, як багато років я підтримую тісні зв’язки з Луганщиною, от і хочу написати про людей цього краю.
“совєршєнно нєдопустімо і очєнь опасно пропагандіровать в двух шагах от Кремля” поезії Дмитра Павличка. Між іншим, якщо комусь здається неймовірною, чи ще гірше – надуманою, така наша діяльність на московському Арбаті, пропоную відкрити мою книгу “Москва у творчій долі Тараса Шевченка”, що вийшла в російській столиці на початку 2015 року українською мовою (!), котру закінчую цитацією Павличкового вірша “Молитва” зі зверненням до Господа, який поет виголосив наприкінці 2013 року на київському Євромайдані: Тож яви нам всі майбутні дати, Відповідь на запит наш яви: Скільки ще разів нам помирати Й воскресати на хрестах Москви? Так от, я сприймав “російскіє предостєрєженія” як унікальну позитивну оцінку нашої роботи. Нагадував у відповідь, що на початку цього століття у нещадному до московітів вірші “Пам’ять” (2002) Дмитро Павличко мирно й зважено виклав теоретичну позицію вже незалежного українського народу: Ми вас не любимо, та жити Потрібно так, щоб ворожда Нас не спалила… Росія не почула, не захотіла почути… Вже в умовах гібридної війни Московщини проти України Дмитро Павличко пошевченківськи жорстко сформулював імператив української відповіді: Нас живих і мертвих бити буде Братньо так – смертельно, з-за плеча, Доки ти не встромиш їй у груди Кованого, братнього меча. Це значно грізніше Шевченкової фіксації того, що ми “скородили списами московські ребра”. Та й і загроза з боку Москви зросла незмірно…
“Геть від Москви! Там сплять царі криваві…” В огромі Павличкових поезій Шевченко духовно наявний, але, зверніть увагу, варто було Дмитру Васильовичу назвати його прізвище, безпосередня присутність
Справа в тому, що з Ровеньками, невеликим шахтарським містечком, в мене знайомство давно. Я побачив його вперше у важкі воєнні часи 1942 року, коли над Ровеньками вили бомби і все навкруги палало страшним вогнем. Я часто бував тут в депутатських справах, зустрічався з багатьма людьми. І після кожної зустрічі я відчуваю бажання написати про життя гірників”. І написав поет філософську поему – пам’ять про день сьогоднішній, що став майбутнім, і присвятив її своїм ровеньківськім друзям. Праця шахтарів почесна, шанована і ризикована. У радянські часи шахтарів порівнювали до військових, бо від їхньої праці залежала безпека країни. В них форма одежі була спеціальна. В поемі шахтарі – це люди “незмірного вмісту, вселюдського змісту, високого гарту”. Шахтарі віддані своїй професії – “Хай стукіт і грюкіт навколо, / а ти ж роби діло звісне -
Шевченка, здається, містично множиться й історична правота поетового слова постає ще більш непорушною… Це стосується й Івана Франка, безприкладно глибоке осмислення якого Павличком потребує окремої розвідки. Ось у вірші “Три слова” (2018) висловлено невідпорну поетичну інвективу: А ти повинен бути наготові Розбить Москву, що йде з-за Перекопу; Ти на самій межі своєї крові Клади фундамент рідної держави На сповідях Шевченкові й Франкові. Назавжди запам’ятав, як геніальний поет і трибун читав мені з автографа свої вірші, принесені в редакцію. Скажімо, у грудні 2018 року почув од Дмитра Павличка його вогненний вірш “Геть від Москви!”, близький духом Шевченковим пристрастям. У вустах українського патріарха визвольної поезії пронизливі рядки запеклись історичною інвективою: “Геть від Москви! Там сплять царі криваві; / І сниться їм, що нас женуть вони в Сибір…” Національний і світовий класик Дмитро Павличко ще на початку 2015 року залишив українцям історичну настанову: Ми з москалями не один закон, Ми на своїй землі, вони – заброди, Вони – катуші, вбивства і полон, А ми – повстанці й прапори свободи.
Україно, янголе з трубою! Будь сьогодні нам за сурмача! Україно, ми йдемо до бою – Дай нам смертоносного меча! У просторіні видатної Павличкової творчості розчинено, розлито Шевченкову духовну присутність, і вона не дає схибити в сучасній боротьбі за Україну. В цьому немає жодного пафосу чи перебільшення. Спадкоємна творчість Дмитра Павличка виступає надійним гарантом захисту й збереження української духовності.
P. S. Що стосується другої частини Павличкового листа, то вона фактично містить концентроване пророцтво й історичну засторогу…
/ лупай, видовбуй, ріж, пильнуй”. Поет дуже гостро відчував бажання кожного шахтаря, коли писав до болю пронизливі чистосердечні рядки: Та на спочинку в тісноті задушного забою, Коли на втоптаннім грудді Лежав я горілиць І бачив чорні небеса, що звислись наді мною, Про синє небо думав я. Був у шахтарів один щасливий день – остання неділя серпня – День шахтаря. В цей день на стадіоні в центрі міста на околиці Гримучого лісу відбувався футбольний матч з улюбленою командою “Шахтар”. Стадіон майорів білими сорочками на гірниках – свято! Час від часу місто наповнювалося громовими оплесками натруджених шахтарських рук – “наші б’ють”. В цьому громі танули оплески рук і мого батька. І небо було таке чисте і голубе.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
