Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Колишній університетський професор ухитрявся приймати у пастушій колибі та на полонині гостей/друзів”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Невтомний трудар на ниві українознавства

Слово Просвіти, №38 за 2024 рік

Його ім’я вже вписано в історію. Це ім’я – Микола Мушинка. Фольклорист, етнолог, славіст, культуролог, мистецтвознавець, літературознавець, бібліограф… Доктор філологічних наук, професор, іноземний член Національної академії наук України, дійсний член НТШ. Президент НТШ у Словаччині, голова Асоціації українців Словаччини… І головне – найавторитетніший дослідник культури Закарпаття, якого ще за життя називали охоронцем родової пам’яті русинів-українців, будителем національної свідомості й історичної пам’яті органічної частки українського етносу – єдинокровних русинів, карпаторосів. Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України І ось в ніч проти 12 вересня цього року у віці 88 років перестало крутитися колесо його трудолюбної долі. А народився цей невтомний трудар на ниві українознавства 20 лютого 1936 р. в українському селі Курів у Східній Словаччині, якому він присвятив перші свої фольклористичні праці “Замовляння і календарна обрядовість с. Курів” та “Сімейно-побутові обряди с. Курів”. Ці свої дослідження обрядових свят, традиційної народної культури взагалі Микола Мушинка проводив ще в студентські роки. Він брав участь у кількох фольклорно-діалектологічних експедиціях на Пряшівщині, успішно захистив курсову і дипломну роботи про фольклор рідного села Курів. Далі – улюблена праця в науководослідному кабінеті народної словесності університету імені П. Й. Шафарика в Пряшеві, звідки отримав направлення на стажування до Києві. У Києві молодий аспірант занурився в духовну атмосферу громадсько-літературного і мистецького життя “шістдесятників”; він спілкується з відомими українськими дисидентами Іваном Світличним, Іваном Гончарем, Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Богданом і Михайлом Горинями, Лесем Танюком, Борисом Антоненком-Давидовичем, Михайлиною Коцюбинською, Григорієм Кочуром… Микола Мушинка, користуючись тим, що в нього був службовий паспорт, тому його багаж не підлягав обов’язковій перевірці, перевозив через радянсько-чехословацький кордон не тільки матеріали українського “самвидаву”, а й літературні твори В. Симоненка, І. Драча, Ліни Костенко, Д. Павличка, М. Вінграновського, І. Калинця, В. Голобородька, І. Світличного, І. Дзюби… В Україну Микола Мушинка доставляв найновіші випуски україномовної преси Чехословаччини – журнали і газети “Дукля”, “Нове життя”, “Дружно вперед”, “Веселка”, твори Б.-І. Антонича, О. Олеся, В. Гренджі-Донського… Однак у грудні 1965 року стажування аспіранта Миколи Мушинки було передчасно зупинено. Органи радянського КДБ, діючи під личиною бригади митників, вилучили в аспіранта Миколи Мушинки, який був зарахований до аспірантури Київського державного університету імені Тараса Шевченка і мав пройти трирічне стажування в Києві (1964–1966), рукопис праці Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?” та добрий десяток інших праць “самвидаву”. Це не вперше цей допитливий аспірант, дивуючись і сам зі своєї безоглядної сміливості, перевозив-передавав самвидаву літературу до Чехословаччини та далі в Європу. За аспірантом Мушинкою здійснювався в Україні постійний контроль із боку КДБ, його прізвище було внесено до “чорного списку” авторів, яких заборонено друкувати, цитувати, згадувати в публікаціях. Після затримки Миколи Мушинки органами КДБ УРСР у Чопі з рукописом Івана Дзюби та тривалих допитів і настирних погрожувань він був видворений із СРСР і переданий в руки вже чехословацьких органів безпеки. І знову ті самі погрози засадити в тюрму та заманювання в пастку співпраці в ім’я викриття “зловісної діяльності українських націоналістів”. Але впертий Мушинка ніяк не бажав викривати “ворогів соціалістичного ладу”, хоча на словах визнавав свої помилки, що послужило для крайкому компартії в Кошицях, якому празькі органи безпеки передали справу не впокореного молодого науковця, підставою для винесення лише догани і “суворого попередження”. Наближалася “празька весна”, на її хвилях Миколі Мушинці вдалося “виплисти” – виправдати себе і навіть захистити в жовтні 1967 року кандидатську дисертацію в Карловому університеті Праги та повернутися на роботу в університету імені П. Й. Шафарика. В основі його дисертаційного дослідження була історіографічна праця про видатного вченого-фольклориста: “Володимир Гнатюк – дослідник фольклору Закарпаття та його зв’язки з чехами і словаками”. Дослідник уважно і прискіпливо “порився” в архівах Києва, Львова, Москви та в приватних архівах, де повідшукував багато невідомих, неоприлюднених матеріалів із творчої спадщини Володимира Гнатюка. Згодом виявлені Мушинкою оригінальні документи, фотографії, меморіальні речі дозволили створити повноцінний меморіальний музей видатного вченого-фольклориста в його рідному селі Велесневі на Тернопільщині. Після захисту кандидатської дисертації вчений особливо інтенсивно розгорнув науково-дослідницьку діяльність. Прийшло й заслужене визнання: філософський факультет університету ім. Шафарика в Пряшеві удостоїв його звання доктора філософії за цикл праць, присвячених історії фольклористики українців Пряшівщини. На той час Микола Мушинка вже був автором монографії “З українського фольклору Східної Словаччини” (1963), “Антології усної народної творчості українців Східної Словаччини. З глибини віків” (1967), у Парижі з’явилася друком його кандидатська дисертація “Володимир Гнатюк і Закарпаття”… Вчений-фольклорист, працюючи в дослідному кабінеті україністики Університету ім. Шафарика, налагоджує співпрацю з українознавчими науково-дослідними, навчальними і культурними центрами Західної Європи, США, Канади і України шляхом обміну монографіями, збірниками, журналами, довідниками, енциклопедичними виданнями. Завдяки притаманному доктору Мушинці дару організатора науки, координатора наукових досліджень йому вдалося привернути увагу фольклористів, етнографів, краєзнавців, мистецтвознавців, славістів Чехословаччини, тодішньої Югославії, України, а також Канади і США до історичної долі русинів-українців, до народної культури українців, поселених в ареалі Карпат та Балкан, до українців у різних країнах світу. Микола Мушинка виступає ініціатором та організатором міжнародного наукового семінару в Пряшеві, на якому було обрано підготовчий комітет Міжнародної асоціації українців. Планувалося проведення в серпні 1969 року в Празі Міжнародного з’їзду славістів, на якому передбачалося організаційно оформити створення Міжнародної асоціації українців, та це здійснити не вдалося через нерішучу позицію членів української радянської делегації. Цей процес єднання україністів світу загальмувала окупація радянськими військами Чехословаччини в серпні 1968 року. Микола Мушинка був серед тих, хто рішуче протестував проти радянської агресії і хто підписав маніфест “2000 слів”. За це та передусім за поширення української самвидавної літератури нова прорадянська влада Чехословаччини в 1972 році належно “віддячила” університетському професору, відомому в слов’янському світі фольклористу з дипломом доктора філософії. Миколу Мушинку було звільнено з роботи в Пряшівському університеті за те, що він шкодив “дружньому Радянському Союзові”, спілкувався з “найтемнішими силами антирадянської української еміграції” і підривав “основи соціалістичного суспільства”. Завершилися ці звинувачення в “антирадянській діяльності” звільненням з роботи в університеті та суворою забороною працювати в органах освіти, науки і культури, і публікуватися. Та для вченого робота таки знайшлася – пастухом в рідному селі Курів, де відомий фольклорист, доктор філософії і кандидат наук цілих п’ять років опікувався артільними ялівками і телятами. Цілодобово, щодня, без вихідних. Але колишній університетський професор ухитрявся і там писати тичними режимами СРСР і Польщі з рідних домівок було вигнано понад 700 тисяч українців та знищено цілий пласт української культури. Виставка є спільним проєктом Українського інституту національної пам’яті, Інституту народознавства НАН України, Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, Інституту історії церкви Українського католицького університету, Історико-краєзнавчого музею м. Винники та Світової федерації лемківських організацій. Георгій ЛУК’ЯНЧУК статті, приймати у пастушій колибі та полонині гостей-друзів, учених, студентів-фольклористів, журналістів. Але після чотирьох років опікування 150-головим стадом органи безпеки Чехословаччини і цю роботу виконувати Миколі Мушинці заборонили. Якось пощастило влаштуватися кочегаром в одній із кочегарень Пряшева, де він попрацював 14 років. Наукові праці публікував в інших країнах. І то завдяки тому, що в чехословацькому законодавстві не було статті, яка б забороняла громадянам Чехословаччини публікувати свої праці в закордонній пресі. І лише в 1990 році Миколу Мушинку було повністю реабілітовано. Повертається він після 18 років праці пастухом колгоспної худоби та кочегаром, які Мушинка називав найспокійнішими і найпродуктивнішими для своєї наукової праці, у Пряшівський університет на посаду завідувача науково-дослідного відділу кафедри україністики, продовжуючи відкривати світові найзахіднішу гілку українського народу, русинську культуру як органічну частину української культури. У розмові з журналістом Ярославам Шуркалою Микола Мушинка означив віхи громадсько-культурної діяльності та підсумував свій науково-дослідницький і просто життєвий доробок “У всякого своя доля”, а в 1999 році з’являються його біобібліографічний збірник спогади “Колеса крутяться”... Назву цього збірника його “підказала” лемківська пісня: Колеса крутяться, Літа минаються… Дивовижна працьовитість і широкий спектр науково-дослідницьких і суто творчих зацікавлень вражає. Ученим підготовлено і “вислано” у світ понад 50 книжкових видань і понад 200 наукових розвідок, а кількість написаних і опублікованих статей і рецензій сягає двох тисяч. Багато тривог, переживань і намагань упослідити його ім’я і його працю випало на долю цього дослідника, який проводив щоденно в творчій співпраці з вірною дружиною і помічницею Магдою свій час при робочому столі або у фольклористичних експедиціях, на конференціях, творчих зустрічах… Академік Микола Мушинка ще з дитинства утвердився у високій вірі у своє покликання, своє національне призначення жертовно і самовіддано служити своєму народові, рідній Україні. І цю благородну місію він гідно з творчим звитяжством виконав.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин