Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · “Хто прочитав його вірші, той уже ніколи не забуде, які вони глибокі і неординарні”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Сильний талантом живе в пам’яті

Слово Просвіти, №38 за 2025 рік

Валентина Коваленко і Таміла Чупак 16 травня виповнилося 130 років з дня народження видатного українського письменника Тодося Осьмачки (1895–1962). В той день у селі Куцівка, що на Черкащині, зібралися небайдужі не лише красного слова, а й України; ті, для кого його творчість є не просто чудовими глибокими віршами і прекрасними прозовими творами, а й уособленням тужливої, як сказав сам поет, України. І водночас – надихаючим згустком енергії та емоцій, який і народжує з українця патріота. За словами журналіста Олександра Вівчарика, який розповів про цю подію у виданні “Прочерк”, Тодося Осьмачку багато хто ставить на друге місце після Тараса Шевченка за силою таланту. “На жаль, він ще не став другим після творів нашого духовного Пророка на книжкових полицях своїх краян. Хочеться вірити, що це тимчасово, адже хто прочитав його вірші, той уже ніколи не забуде, які вони глибокі і неординарні”, — зазначає журналіст. Під час скромних урочистостей було відзначено лавреата Всеукраїнської літературної премії імені Тодося Осьмачки. Ним стала письменниця, композиторка і співачка з Кам’янки Таміла Чупак за збірку поезій “При Сутність”. Нагороджували її професор, завідувач кафедри української літератури Черкаського національного університету Володимир Поліщук і заступник голови Ротмістрівської об’єднаної територіальної громади Ігор Волошин. Пані Таміла читала свої прекрасні вірші. І не тільки вона. Власними поезіями присутніх порадували: відома українська поетка Валентина Коваленко, Іван Діхтяренко зі Шполянщини, його земляк Сергій Ткаченко, Валентина Колісник – вчи- На вшануванні пам’яті Тодося Осьмачки на батьківщині Інформацію про цю подію для широкого загалу по гарячих слідах поширила в соціальній мережі письменниця і громадський діяч Валентина Коваленко і тоді ж вона надіслала свою працю про Тодося Осьмачку. Відтак цей короткий спогад про те, як на Смілянщині шанують свого видатного краянина, розміщуємо як прелюдію до уривків з книги Валентини Коваленко. Фото з урочистостей надано Валентиною КОВАЛЕНКО віка на 12 років), розгалузилася по трьох дітях: двох синах – Іванові (1840 р. н.) та Трохимові (1843 р. н.) і дочці Парасці (1845 р. н.). Іван, у свою чергу, придбав сина Данила (1866 р. н.), який разом із Секлетою Іванівною Яременковою (1867 р. н.) дав життя Романові (1894 р. н.). Роман Данилович Осьмачка з Одаркою Григорівною дали життя у 1923 та 1924 роках синам Іванові і Яшкові. Другий Кіндратів син Михайло дав життя Зотикові (Созонтові). Якраз наймолодший із синів Кіндрата Осьмачки Юхим і є дідом нашого поета. Кіндрат Іванович Осьмачка прожив недовго – всього 55 років. Ще менше – його дружина Оксана: у ревізькому 1850-му вона вже не згадується. Небагато інформації знайдено про Тодосевого діда Юхима Кіндратовича. Серед метричних записів та сповідних розписів він зі своєю родиною значиться серед військових. Справді, після служби на Кавказі, майже сорокарічний Юхим привіз собі дружину-грузинку Тамару, молодшу на 14 років (1843 р. н.). Очевидно, що молода дівчина походила із однієї з народностей горців (можливо, і хеврусів, за версією внука Михайла Юхимовича, який взявся досліджувати генетичний код свого діда Михайла, рідного брата Тодосевого батька Степана) та мала іншу віру. Чоловіки-горці споконвіку боронили свою землю; жінки ж, як правило, побутували вдома із дітьми та старими. Надалі – гаряча кавказька “кров – не водиця” потужно озветься не тільки в Юхимовому синові Степанові, а і в наступних поколіннях Осьмачок. Заговорить вона і в запальному волелюбному характері, і в зовнішніх рисах поета Теодосія. Шкода, що прямих документальних свідчень про шлюб Юхима і Тамари ще не знайдено (ряд метричних книги знаходяться на реставрації). Якщо припустимо, що російсько-кавказька війна, за історичними даними, продовжувалася до 1860 року, то, можливо, Юхим і повернувся в Україну на початку 60-х. Маємо документальні свідчення, що восени, 5 жовтня (за ст. ст.) 1867 року, молоде подружжя ощасливилося появою на світ сина Йони (в метр. книзі – Іона). Цей запис про хрещення (можливо, свого первістка), знайдений в історичному державному архіві, свідчить, що Юхимова дружина Тамара прийняла християнську віру і священиком Марком Нечаєм була наречена Мотроною, а по батькові – Артемовою. На жаль, молоді батьки вже через три місяці (3 січня 1868 року) переживають свою болючу втрату:

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин