Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · “Хто прочитав його вірші, той уже ніколи не забуде, які вони глибокі і неординарні”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Із ярів родоводу Теодосія Осьмачки Уривки із книги “Русалко з Куцівських ярів”

Слово Просвіти, №38 за 2025 рік

Валентина КОВАЛЕНКО, письменниця, літературознавиця, кандидатка педагогічних наук Ташлицькі Осьмачки (батькова гілка роду) У життєтворчому спадку Тодося Осьмачки не знаходимо жодних спогадів про його дідів та бабів як по батьковій, так і по материній родовій гілці (а це таки серйозна основа для духовного заживку дітей, для пам’яті роду!). Очевидно, що майбутній митець не зазнав такого дарунку – пізнання мудрості від (за К. Юнгом) Великої Матері (баби) та Мудреця (діда) через їхню ранню смерть – ще до його появи на світ. Проте, перечитуючи поета, не перестаєш дивуватися його розкошуванню знаннями про народні уявлення та вірування, вкущені у його поезії і прозі. І тут постає природне риторичне запитання, яким, до речі, резюмувала свої спогади 1962 року про Тодося Осьмачку Людмила Коваленко: “Хтось мусів у дитинстві розповідати силу старовинниx казок малому Тодосеві, викликаючи у нього, може, страх, може, цікавість, але в усякому разі карбуючи ці образи народнього мітотворення в його уяві навіки?”. Напевне ж, у святошні дні від вічно запрацьованої матері та інколи присутнього вдома (зайнятого людськими проблемами) батька проблискували в дитячу свідомість оповідки про ту чи іншу родинну оказію... ...Можна уявити собі ту болючу духовну прогалину у вразливій поетовій душі, а, відтак – болюче переживання втрати тої старосвітської патріархальної України з її глибинними народними традиціями, яку заповзято “корчувала” совіцька влада. Саме в тих мудрецях міфологічне мислення поета учувало цілющу духовну цілість, ту гармонію з українським світом. Отож дене-де ув Осьмаччине жахливе тогочасся через творчість і прозирали ясноликі образи типу діда Магули Гатаяшки із “Плану до двору”. За Н. Зборовською, образ цього старого чоловіка виступає “символом ідеального минулого, символом національного феномену”. Навіть портрет цього кремезного богатиря нагадує славну козацьку минувшину: біла сорочка, червоні штани. Для головного героя повісті Івана Нерадька (прототипа автора твору) дід Магула є своєрідним “пророком, ясновидцем, з погляду великої часової дистанції, з погляду довіреного Бога. Через “старосвітську людину” подається пророча карта світу: у знаках дідового видіння Іван прочитує, майбутнє своєї нації і своє особисте життя. З кого ж почався Теодосій-поет? Хто його пращури? За переказами родичів та земляків, живу Ташлику Юхим Осьмачка, на землі своїх дідів-прадідів, які походили “із вільних козаків-характерників, що прийшли з Січі і осіли в цих краях”. Здібності того характерництва проявилися і в Юхимовому Степанові як відомому на всю Матусівську округу знахарові-ветеринарові, і в Степановій дочці Лукії, що знахарювала, вишіптуючи страхи та виливаючи переляки у малих дітей. А ще чоловіки-Осьмачки “були завзятими мисливцями”. Кажуть, що імовірно розгніздилися Осьмачки із ташлицького хутора Шмирківка (сьогодні – це на підйомі до сільської ради). Зі скупих даних про жителів села Ташлик ми таки можемо встановити родинні зв’язки, сумлінно прослідковуючи хронологію шлюбів, народжень і смертей людей із прізвищем “Осьмачка”, що, безумовно, були близькими чи далекими родичами. Саме в цих сімейних оказіях рідні сестри і брати, дядьки і тітки брали безпосередню участь, як “поручителі” (свідки) або “воспріємнікі” (хрещені). Ясна річ, інформація про родове коріння поглиблюється і розширюється більшою мірою по чоловічій лінії, тому часто пошук зупиняється на жінках, якщо відсутні відомості про шлюб, де зазначалося їхнє дівоче прізвище. Так, знайдено інформацію ще за 1811 “ревізький” рік по с. Ташлик про сім’ї чотирьох синів якогось Романа Осьмачки – Трохима (1763 – 1803); Никифора (1767 – ?), Кирила (1769 – ?) та Семена (1779 – ?). У найстаршого Трохима Романовича (на той час уже покійного) – два сини: Юхим (1795 р. н.) та Йосип (1801 р. н.); у Кирила Романовича та його дружини Наталії – три сини: Василь (1794 р. н.), Лука (1797 р. н.) та Іван (1801 р. н.); у Никифора Романовича та його дружини Марфи – дочки Горпина та Олена; у Семена Романовича та його дружини Макарії – син Іван (1808 р. н.) та дві дочки Параска і Марія. За переписом 19 квітня 1834 року селян-кріпаків поміщика-дворянина Юхима Березовського вище згадані Романові сини Кирило, Никифір та Семен зі своїми сім’ями значаться у 1818 році втікачами. Серед цього роду Осьмачок сини старшого Трохима Юхим та Йосип уже не значаться (може, втекли на той час із сім’ями своїх рідних дядьків, або ж перебували у війську). У цій же “Ревізькій казці” (1811 р.) серед родів Осьмачок знаходимо запис про “Івана Івановича, сина Осьмачки”, який помер у 90-річному віці в 1796 році, та про його сина, 31-річного Кіндрата (як видно, Кіндрат був пізньою дитиною в Івана Івановича: вікова різниця – 60 років! Це і є прадід і прапрадід нашого поета. Про родину Тодосевого прадіда Кіндрата Івановича Осьмачки (1781–1836) дізнаємося із перепису селян-кріпаків с. Ташлика за 1850 рік. У нього – восьмеро дітей: 5 синів (Корній8старший, 1818 р. н. Віктор Якович Лукій, чоловік Лукії Степанівни Осьмачки, та Степан Степанович Осьмачка (16 років); Корній-молодший, 1832 р. н. (2 роки, помер у 1839 в семирічному віці); Михайло, 1826 р. н. (8 років); Василь, 1828 р. н. (6 років); Юхим, 1830 р. н. (4 роки) і 3 дочки (Ірина, 1808 р. н. (26 років); Феодосія, 1827 р. н. (7 років) та Василина, 1832 р. н. (2 роки). Імовірно, що найстарші Кіндратові діти – Корній та Ірина – народилися від першої дружини; всі інші – від Ксенії (Оксани) (1796–1839), молодшої від нього на 15 років. У 22-річного Василя Кіндратовича на цей час є вже своя сім’я: дружина Олена Мусіївна (1824 р. н.), на 4 роки старша від чоловіка, та 1-річна донька Василина (Васса) (1849 р. н.). Ще парубкують у 1850 році Михайло (1826 р. н.) та Юхим (1829 р. н.). По смерті Кіндрата жили у його родині племінники (мабуть, сестрині діти) на прізвище Андрійченки: Тимофій, Никон та Григорій Пилиповичі. Перші два померли у 1824 та 1828 рр., а тридцятирічний Григорій у 1839 році значиться втікачем. Ташлицька родова гілка старшого Кіндратового сина Корнія з його дружиною Марією Харитонівною (старшою за чоло-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин