Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт"калейдоскоп · “Мистецтво живе: воно не тільки на стінах, а й на людях”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Тиша перед бурею Прем’єра спектаклю про селфгарм у театрі “Вільні”

Слово Просвіти, №38 за 2025 рік

Мартин СТРАШКО Фото з архіву театру У Києві представили спектакль “Сам… Один…”. Це інсценізація книги українського автора Ярослава Карпця, який уперше в сучасній художній літературі написав про явище селфгарму. Прочитавши книжку, українська режисерка побачила тут потенціал для постановки на сцені. Після прочитання п’єси, актори спільно з режисеркою взялися ставити її на Великій Васильківській, 67/7. Про підлітків, проблему, яку не можна вирішити однією виставою, перспективу цієї постановки говоримо з режисеркою й керівницею театру “Вільні” Олексан8 дрою Кісілевською. Це перша співпраця театру з живим драматургом, на яку вже відреагували і Антоній КОЛЯДА Фото Анатолія КІЗЛОВА На відкритті заходу в київській галереї “Митець” Національної спілки художників України очі милували гості, котрі, не змовляючись, вбралися у вишиванки. Як влучно відзначив голова секції художників театру, кіно й телебачення Київської організації НСХУ Віктор Бариба, це свідчення того, що мистецтво живе: воно не тільки на стінах, ай на людях. Споглядаючи ошатні строї, представлені в експозиції, мимоволі уявляєш себе в селі на празник, коли кожна родина красується взорами, покладеними на полотно дбайливими руками дівчат, матерів, бабусь, що берегли та примножували отримані у спадок вміння і традиції, не пориваючи коріння роду, що живить покоління українців, аби міцніла та пишніла крона, мужньо протистоячи вітрам історії, котрі не раз силкувалися звіяти нас із землі. Тут зосереджена кропітка праця з вивчення вишивки та її творчого осмислення за головним принципом: не ламати традицію (як нині популярно – забагато вишивки, хаотичне поєднання кольорів та орнаментів без етнографічного підґрунтя тощо), а додавати часточку себе. “Мої роботи стримані й водночас яскраві”, – коментує пані Людмила. На стінах зразки орнаментів для чоловічих та жіночих сорочок із кожної області – квітнуть червоними, чорними, синіми та жовтими барвами. У кожному з них символи, які уособлювали вірування та бажання наших предків, глядачі, й фахова театральна спільнота. – Як до вас особис8 то дотична тема підліт8 ків і дітей? – У мене троє дітей, двоє з них – підлітки. Я намагаюсь виховувати їх так, щоб ми могли про все говорити, але я не можу вберегти їх від усього зла в цьому світі. Цю постановку мають побачити і батьки, і діти, бо перший крок, щоб попередити загрозу, – чути наших дітей і спілкуватися з ними. Якщо діти будуть нам довіряти, то є шанс, що прийдуть до нас з будь-якою проблемою – Чи до знайомства з книгою “Селфгарм” ви були знайомі з цим явищем? – Так. Моя мама працює в школі, тому ці теми ми з нею обговорюємо постійно, щоб розуміти тенденції і впливи на дітей у нашому місті. – Вистава “Сам... Один...” – це перший досвід співпраці з дра8 матургом8сучасником. Чому теат8 ри не бажають працювати з сучас8 ними митцями? – Бо для драматурга його книга, як дитина, вони важко сприймають будь-які втручання чи дії. Це як дивитись збоку, як вчитель виховує твою дитину, чи кричить на неї. Для роботи з будь-яким матеріалом, треба мати холодний розум і нічого особистого, щоб максимально об’єктивно опрацьовувати матеріал. – Щоб інсценізувати книгу “Селфгарм”, ви прочитали її 20 разів. Що найбільше вразило? – Безнадія і байдужість. Дуже хотілось саме в постановці дати цим дітям трохи сподівань і надії на допомогу дорослих. – Як добирали акторів? – За типажами. Дуже важливо було, щоб актори змогли прожити і передати біль ситуації. – Як знайшли режисерське рі8 шення для створення психологіч8 ної драми8детективу? – Всі персонажі, ніби перебувають на дні, намагаючись випливти і схопити повітря, аналогія з китами в книзі яскраво описана, тому в пошуку рішення постановки і народилась ідея детективу. – Чи може вистава викорінити явище селфгарму в Україні? – Ні, але може пронизати і дорослих і підлітків темами, які актуальні та показати, що проблема справді існує. – Яка перспектива цієї вистави у театрі “Вільні”? – Вистава вже є в нашому репертуарі, але хотілось би, щоб більшість шкіл України її побачили, тому в планах показати її за рік хоча б у школах столиці. Після вистави ми зібрали відгуки глядачів про неї. Учасниця літературного клубу Тетяна Онашко: “Дуже сподобалась вистава. Молодці всі”. Графічна дизайнерка, ілюстраторка Людмила Коротич: “Сюжет щемливий і болісно правдивий. Гра акторів – надзвичайно переконлива: кожна емоція, кожне слово, кожен жест – все було

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин