Суспільство · “Слід підняти на значно вищий рівень просвітництво серед різних верств населення”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
“Політичне православ’я” Чому московське православ’я в Україні має бути обмежене у своїх можливостях
Слово Просвіти, №38 за 2025 рік
Олександр САГАН, професор, релігієзнавець
Говорити про ситуацію, яка складається нині в Україні із московським православ’ям, змушує хвиля інтерпретацій, часто далеких від дійсності, щодо реалізації закону “Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій” (№ 3894, 2024 р.). Особисто я був проти його розробки, оскільки вважав, що треба передусім домогтися виконання закону № 2662 (“про перейменування” – юрисдикційне означування громад УПЦ Московського патріархату), а не закінчивши одну справу, переходити до іншої. Тим більше, що позбавити структури УПЦ МП статусу юридичних осіб можна було і без нового закону, не втрачаючи дорогоцінних трьох років та не піддаючи Україну під тиск маніпуляцій міжнародних інституцій та окремих закордонних політиків із звинуваченнями у порушенні свободи совісті. Але процедуру написання й прийняття нового закону було розпочато. Ми втратили золотий час та нині докладаємо колосальних зусиль на пояснення своїх дій у царині державно-церковних відносин на фоні аґресивної роботи Московського патріархату та російських лобістів із дискредитації України як нібито недемократичної держави, що порушує принцип свободи совісті. За цей час УПЦ МП зуміла адаптуватися до нових умов, згуртувати своїх прихильників, вт.ч. й на міжнародному рівні, надати їм нові стимули й аргументацію до опору. Адже “стояння у вірі” – один із улюблених прийомів “роботи із віруючими” московського православ’я уже багато століть. Яка ситуація складається із виконанням норм згаданого закону “Про захист конституційного ладу...”?
– Чи заборонить новий закон діяльність в Україні УПЦ Московського патріархату, як про це пишуть деякі ЗМІ, в т.ч. й закордонні? Ні. У держави нині немає можливостей заборонити діяльність УПЦ МП – ні організаційних (забезпечення виконання закону), ні законодавчих (з огляду на міжнародну реакцію і небезпеку блокування міжнародної підтримки України). Закон оперує поняттям “припинення”, що не має наслідком припинення фактичної діяльності об’єднання віруючих. Йдеться лише про позбавлення релігійної організації статусу юридичної особи. Релігійна й інша організаційна діяльність буде можливою (у межах чинного законодавства), адже українські закони дозволяють діяти релігійним організаціям без державної реєстрації їхніх статутів. До речі, це і відповідь тим “експертам”, які застерігають, що закон “зажене” УПЦ МП “у підпілля”. Цього не станеться, проте зміни відбудуться – ця церква втратить домінуюче становище у більшості населених пунктів, підконтрольних Україні. Адже у часи Л. Кучми саме ця церква отримувала центральні собори і храмові комплекси у більшості міст країни, які нині слід негайно повернути державі чи у комунальну власність. Всі договори повинні втратити чинність, адже керівна структура церкви – Київська митрополія — визнана афілійованою із забороненою Російською ПЦ. – Яка зараз ситуація із виконанням закону №3894? Державна служба із етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) 27 серпня 2025
р. ухвалила рішення про визнання Київської митрополії Української ПЦ (ЄДРПОУ 21510633) афілійованою з Російською ПЦ, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 закону “Про захист конституційного ладу...”. На початку вересня ДЕСС подала позов до Вищого адміністративного суду України про припинення діяльності Київської митрополії УПЦ МП. Згідно із законом (стаття 7 перехідних положень закону), на розгляд питання у суді першої інстанції відводиться місяць. І також місяць дається на розгляд апеляції. Тому юристам УПЦ МП не вдасться затягнути процес на роки, як це вже не раз було при зміні юрисдикції релігійних громад. Проте, на мій погляд, держава поставила себе у певну алогічну ситуацію. Афіліяція в юриспруденції – фактично визнання якоїсь частини організації філіалом (частиною) більшої структури. Але якщо в економіці філіал – це периферійний підрозділ, який може взагалі не впливати на материнську структуру, то у випадку із УПЦ МП ситуація принципово інша. Ієрархи цієї структури донині входять у вище керівництво Російської ПЦ (Помісний та Архієрейський собори, Синод), формально мають право обирати їй першоієрарха та фактично визначають політику цієї церкви. Наприклад, у 2017 р., уже у час російсько-української війни, вносили зміни та голосували за статут Московського патріархату. Тому позбавивши УПЦ МП статусу юридичної особи (максимальне покарання), ми у подальшому фактично маємо толерувати структуру, яка підпорядкована Московській патріархії – ідеологічно ворожій організації, яка включена у війну проти України. – Як очікувані наслідки від виконання закону? Найбільш помітний – позбавлення можливості оренди нерухомості і повернення її у державну чи комунальну власність. Це має підштовхнути частину громад задуватися над своєю належністю до ворожої Україні юрисдикції. Сподіваємося, що реалізація закону буде мати і просвітницький аспект. Адже клірики УПЦ МП вводять своїх вірян в оману, стверджуючи, що вони жодного стосунку до Російської ПЦ не мають. Визнання УПЦ МП афілійованою із Російською ПЦ, діяльність якої в Україні заборонена, має спонукати владні структури всіх рівнів припинити будь-яку співпрацю із УПЦ МП як організації, що пов’язана із забороненою в Україні церквою. Реальна практика, на жаль, ще далека від осмислення норм чинного законодавства. Як приклад можна розглянути щорічні проведення хресних ходів із атрибутами “русского міра” (іконами Миколи ІІ, виконаними у певній стилістиці хоругвами Спаса, які нині асоціюються із діяльністю донецьких та луганських сепаратистів). Якщо у 2022-2023 роках ці хресні ходи мали протидію від владних структур, то вже у 2024-2025 роках – сприяння. Але, сподіваємося, у наступному році подібної співпраці вже не буде. Зазначимо, що УПЦ МП веде активну політичну діяльність не лише в Україні. У багатьох країнах проводиться ідеологічна об-ми особистостями, мріяв про доступність освіти для кожної молодої людини, був найближчим другом і соратником Івана Франка, з яким створив Русько-українську радикальну партію. М. Павлик мріяв про єдину соборну українську державу і все життя присвятив служінню своєму народові, національному відродженню України. Його внесок в українську культуру є безцінним, вченого називали “творцем нового культурного українства”. Богдан Глібчук, Василь Шкурган – голова Косівської районної організації НСПУ, Світлана Крицкалюк – викладачка
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
