Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Стала образом людини, яка повинна зробити внутрішній вибір і залишитися вірною собі”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Анна Ярославна повертається

Слово Просвіти, №38 за 2026 рік

В Оперній студії Національної музичної академії України відбулася прем’єра опери Антіна Рудницького “Анна Ярославна – королева Франції”. Режисерка-постановниця – аспірантка творчої аспірантури кафедри оперної підготовки та музичної режисури НМАУ Ірина Суворова. Після прем’єри ми мали можливість поспілкуватися з пані Іриною. Едуард ОВЧАРЕНКО Світлини Едуарда Межула – До цієї постановки ми йшли три роки. Почалося з того, що кафедра музичної підготовки та музичної режисури, на якій я закінчувала магістратуру у 2016 році, запросила скласти іспити у творчу аспірантуру у 2023 році. Моя творча керівниця Ірина Даць запропонувала взяти до постановки оперу Антіна Рудницького “Анна Ярославна – королева Франції”. Цікаво, що саме вона була першою виконавицею ролі Анни Ярославни в Національній опері України в 1995 році. Взяли до роботи саме цю оперу через її номерну структуру. Якщо прибрати кілька балетних і хорових сцен, то можна спостерігати досить інтенсивний розвиток драматургічної лінії. Спершу треба було знайти ноти, партитуру і клавір опери. Все це вдалося знайти в архівах Національної опери України, де матеріали пролежали 30 років. Зміст опери євроцентричний, спрямований на інтеграцію з Європою. Це важливий меседж для того, щоб показати Європі, що завдяки королівській особі (Анні Ярославні) була врятована королівська династія Капетингів. Ми вирішили, що саме цей сюжет надзвичайно актуальний нині. Адже сьогодні, в умовах повномасштабної війни, багато людей опинилися в ситуації, коли звичний уклад життя був зруйнований, а разом із ним – професійні, соціальні та особисті орієнтири. З початком російсько-української війни чимало українців втратили можливість працювати за своєю професією, були змушені залишати свої домівки, змінювати місце проживання, починати життя практично з нуля. Саме тому для нас історія Анни Ярославни набуває не лише історичного, а й глибокого сучасного звучання. Це історія людини, яка опинилася далеко від рідної землі, в іншому культурному та політичному середовищі, але не втратила зв’язку зі своїм походженням, не зрадила своїм переконаннями та внутрішнім орієнтирам. Для нас важливо було показати Анну не лише як історичну постать чи дружину французького короля, а насамперед як особистість, яка проходить складний шлях внутрішнього вибору і усвідомлення власного призначення. Актуальність опери полягає також утому, що в її сюжеті порушується питання призначення людини та відповідальності за реалізацію цього призначення. Кожна людина має свої здібності, таланти, свої внутрішні переконання і покликання. І надзвичайно важливо не втратити їх навіть тоді, коли життєві обставини змушують змінювати середовище, професію, країну чи навіть спосіб життя. Для нас Анна Ярославна стала образом людини, яка повинна зробити внутрішній вибір і залишитися вірною собі. Саме тому в режисерській концепції важливим стало питання: наскільки людина здатна зберегти власну ідентичність, коли опиняється в іншому світі, і наскільки важливо в будь-яких обставинах залишатися вірним своїм ідеалам, своєму внутрішньому голосу й талантам і здібностям, даним людині Богом. Історична доля Анни стала для нас своєрідною метафорою сучасної людини, яка опинилася перед необхідністю робити вибір у складних і часто непередбачуваних обставинах. Ми прагнули показати, що зміна середовища не обов’язково означає втрату себе. Навпаки, саме в ситуації випробування людина може глибше усвідомити своє походження, власну силу та відповідальність за свій вибір. Підготовча робота над проєктом тривала приблизно два з половиною роки – від моменту оцифрування клавіру. Після цього солісти приступили до детального вивчення своїх партій. Допомагала їм у цьому прекрасний концертмейстер Євгенія Кучеренко. Паралельно розпочалася робота з оцифрування партитури опери. У цей же період ми поступово закуповували матеріали для створення декорацій та сценографічних елементів. Окремим і надзвичайно важливим етапом стала робота з художницею Оленою Куцою-Чапенко. Разом ми створили макет майбутньої вистави, в якому були заздалегідь продумані основні сценічні рішення, просторове розташування декорацій та їхня відповідність сцені. Макет був настільки детально й професійно опрацьований, що під час постановочного процесу практично не виникало додаткових питань щодо декорацій. Усі основні елементи були заздалегідь вивірені саме для сцени оперної студії. Для нас принципово важливо було врахувати професійні можливості цієї сцени, адже це повноцінний театральний простір, який за своїми постановочними характеристиками має багато спільного зі сценою професійного оперного театру, зокрема Львівської національної опери. Тому сценографія створювалася не абстрактно, а з урахуванням конкретного сценічного простору, його масштабів, перспективи, можливостей переміщення декорацій та взаємодії з виконавцями. Сценографічне рішення безпосередньо пов’язане з драматургією опери та зміною простору, в якому перебуває Анна. Якщо ми показуємо французьку династію Капетингів, яка на той час переживає складний період і поступово занепадає, то на сцені з’являється герб цієї династії. Він стає не просто декоративним елементом, а знаком певного політичного та історичного стану Франції, у який потрапляє Анна. Коли ж дія переноситься до Києва, сценічний простір принципово змінюється. Ми звертаємося до образу Софії Київської та до фрески, на якій зображені доньки Ярослава Мудрого. Це зображення ми відреставрували та використали як важливу частину сценічного простору. Навколо цього образу розгортаються події, пов’язані з Київською Руссю. Таким чином, сценографія стає не лише тлом для подій, а одним із засобів розкриття режисерської концепції. Для нас було важливо, щоб глядач відчував різницю між двома світами – французьким і київським. Це зіткнення двох культурних просторів, двох політичних систем і водночас двох внутрішніх станів самої Анни. Київський простір пов’язаний із її походженням, пам’яттю, духовною та культурною основою. Французький простір – із новим життям, новою відповідальністю та необхідністю зробити власний вибір. Третя дія для нас є своєрідним синтезом першої та другої. Якщо на початку опери ми бачимо протиставлення двох світів, то у фінальній частині вони поступово починають взаємодіяти та поєднуватися. Саме тому сценічний простір третьої дії має інший характер. Перед глядачем постає гіперболізований образ весільної фати у білому сценічному просторі, який стає своєрідним шляхом до майбутньої долі Анни та Генріха. Цей білий простір символізує можливість нового початку, переходу від одного стану до іншого, від невизначеності до усвідомленого вибору. Весільна фата водночас пов’язує особисту долю Анни з долею держави, адже її шлюб має не лише особисте, а й політичне значення. Тож через сценографію, світло, колір і просторову організацію сцени ми прагнули показати внутрішній шлях героїв – від державного безладу, невизначеності й політичної нестабільності до порядку, відповідальності та усвідомленого вибору. Саме цей рух від хаосу до порядку стає для нас однією з ключових режисерських метафор вистави. У результаті образ Анни Ярославни постає не лише як образ історичної королеви, яка поєднала Київську Русь і Францію. Це образ людини, яка, опинившись у новому середовищі та перед складними життєвими обставинами, не втрачає власної сутності, усвідомлює своє призначення і через особистий вибір впливає не лише на власну долю, а й на подальший розвиток держави. Мені здається, що у виставі вийшла квінтесенція прекрасних голосів. Партії досить складні для хлопців і дівчат, які навчаються у Національній музичній академії України. Я брала професійних виконавців, це люди з досвідом. Виконавиця головної партії Анни – Дар’я Новицька, солістка Національної заслуженої академічної капели України “Думка”. А виконавець ролі Генріха Миколи Кушніренко теж соліст цієї капели. Він має професійну вокальну освіту, клас народного артиста України, професора Миколи Коваля. Партію Ігоря виконує соліст Національної філармонії України Сергій Бортник. Роман Смоляр (партія Ярослава Мудрого) теж соліст Національної філармонії, прекрасний актор і оперний співак. Вадим Даньшин (Кардинал) – соліст уже згаданої капели “Думка”. Прекрасний тенор, народний артист України, професор Ігор Борко погодився, щоб його студент Артем Тимошенко виконував роль Слуги. Для Артема ця роль стала визначальною. Він був найбільш дисциплінованим серед виконавців. Активний учасник репетиційного процесу, на кожній репетиції був від початку до кінця. Дуже переживав, адже для нього це дебютна роль серед професіоналів. Всі учасники вистави – мої добрі знайомі. Разом із Дар’єю Новицькою та Миколою Кушніренком у 2016 році зробили оперу Енгельбердта Хумпердінка “Гензель та Гретель”. Вони із задоволенням погодилися взяти участь і в цьому проєкті. Задумка по костюмах повністю лежала на наших плечах. У костюмерній були костюми лише для солістів, які представ-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин