Театр · “Всі ми хочемо любові й щастя, тому за це варто боротися”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Украдене щастя в парі з нестримним коханням і болючим щемом
Слово Просвіти, №38 за 2026 рік
Микола ШОТ Світлини автора
Тричі являлася любов до “Украденого щастя” Мені гадалося, що п’єсу Івана Франка “Украдене щастя” на тернопільській сцені, щоправда, в різних режисерських прочитаннях, дивилося кожне глядацьке покоління. Коли ж занурився у вивчення репертуару театру з 1945 року й донині, то здивувався. З’ясував, що навіть відзначення столітнього ювілею видатного письменника пройшло повз увагу театральної спільноти в Тернополі. Вперше Франкові герої з’явилися в нашому театрі 1974 року. Тоді знаний режисер Ярослав Геляс поставив саме “Украдене щастя”. Через 38 років опісля власну сценічну редакцію цієї драми тернополянам запропонував режисер-постановник, народний артист України Олег Мосійчук. І ось маємо третю з’яву на великій сцені Тернопільського драмтеатру Анни, Миколи Задорожного, Михайла Гурмана та інших героїв “Украденого щастя”. Доклався до цього їхнього приходу Федір Стригун – прекрасний театральний режисер, народний артист України, лавреат Національної премії України ім. Т. Шевченка. Примітно, що для Федора Миколайовича це третя постановка “Украденого щастя”. Перша (1976 року) виявилася оперною й кілька десятиріч не сходила зі сцени Львівського театру опери та балету. Музику до неї написав відомий композитор Юлій Мейтус. Вистава свого часу навіть отримала міжнародну нагороду в польській столиці. До тоді ще хрестоматійної Франкової п’єси Федір Стригун звернувся знову 2016 року й показав її власне сценічне вирішення у Львівському національному драмтеатрі ім. Марії Заньковецької. І ось цьогоріч отримав запрошення від Тернопільського академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка знову попрацювати над постановкою “Украденого щастя”. Погодився, бо хотілося передати її через любов.
“Щастя довго не буяє” Федір Стригун дуже шкодує, що через клопоти зі здоров’ям не зміг побувати на прем’єрі “Украденого щастя” в Тернополі. Але душею він був із тернопільськими акторами й глядачами, яких дуже любить і шанує. Я ж вирішив усе-таки потурбувати на кілька хвилин Федора Миколайовича, привітати його з успішною й чудовою постановкою (вже мав можливість подивитися виставу) й заодно поставити кілька запитань, на які він люб’язно погодився відповісти. – Розумію, що, так би мовити, терно" пільський варіант постановки “Украденого щастя” різниться від двох ваших поперед" ніх?
Свій новий, 97-й, сезон Тернопільський академічний драматичний театр імені Тараса Шевченка вирішив відкрити 27 вересня прем’єрною постановкою “Украдене щастя” за п’єсою Івана Франка та присвятити її 170-річчю від дня народження славетного письменника, поета та драматурга. Цю сценічну роботу здійснив відомий режисер, лавреат Шевченківської премії, народний артист України Федір Стригун. Як на мене, Федір Миколайович у своїй новій творчій праці зосередив увагу передусім на нестримному коханні, болючому щемі й украденому щасті, що, власне, й склали цілу життєву драму головних дійових осіб вистави.
Заслужений артист України Микола Бажанов у ролі Миколи
– Безперечно. 1976 року, коли вперше звернувся до цієї п’єси, яка, вважаю, має світове значення, то ще тоді хотів забрати з постановки наголос на соціальну структуру. Адже за радянських часів прагнули показати, що в цій біді героїв п’єси винуваті лише багатії, шандар (жандарм) Михайло як представник влади, який руйнує життя Миколи. Я не був із цим згоден. Зрештою, у Франка не ця проблема виписана. І коли я вже ставив цю п’єсу в театрі ім. Марії Заньковецької, зробив цілком інше трактування. У теперішній прем’єрній роботі в Тернополі я вирішив поставити виставу про кохання й любов узагалі. Я завжди дивлюся на портрет своєї дружини, акторки театру й кіно, народної артистки України Таїсії Литвиненко. Коли її не стало, залишився сам, ще більше й глибше зрозумів, як щиро й глибоко я її кохав. У кожної людини є почуття любові, й воно незнищенне, навіть якщо не любити до 80-ти років, все одно колись постукає у двері любов. Вважаю, що взагалі основою життя є любов, вона водночас і великий біль і щастя, тож якогось примусу тут не може бути. Хоча відаємо, що люди у нас люблять топтатися по щирих чужих почуттях. Тим більше знаємо, як Іван Франко любив Ольгу Рошкевич, яка трагедія з ним за радянських часів їхні твори заборонили, а їх знищили – когось як митців, а когось фізично. Катерина Кваша каже, що в результаті утворилася біла пляма – кілька поколінь українців просто не знали про цих людей, не бачили їхніх творів. Але ж код нації передається через її культуру, отже, згадати твори представників українського Відродження 20-30-х років ХХ століття необхідно. Ми повинні знати свою культуру. У виставці взяли участь три категорії митців – художники, аматори і творча молодь. Наприкінці виставки їхні твори оцінюватиме поважне журі. Переможці отримають цінні призи. Спонсор виставки – компанія “Capa- rol”. Організатор виставки – компанія “Атлант”, повідомляє видання Хроніки.
сталася й що він кохав її до кінця власного життя. На заході Україні колись грали “Украдене щастя”, здається, в Йосипа Стадника (український галицький режисер) з Михайла-шандора зробили поштарика. Головне не в тому, що він шандор (представник влади), а в тому, що в ньому палає любов. Свою постановку в Тернополі я й почав зі слів Анни “Я люблю тебе, Михайлику”. Адже “Я люблю Михайлика” – це текст Івана Франка. Я собі нафантазував усю картину, як їх розлучили, бо глядач усе одно хоче знати першопричину. Я знав: любов гріє, це має хвилювати. І мене особисто це теж бентежить. – Мені здається, що, крім любові, у ва" шій постановці “Украденого щастя” ще ви" разно постає болючий щем. Його відчува" ють не лише герої вистави, він загляне й у душу глядачів. Чи не так? – Маєте рацію. Ніби суспільство, село, всі проти діянь Анни й Михайла й водночас усі і ті, які в корчмі гуляють, і ті, які щось цинічно розповідають, мріють лише про одне – гарне, палке й вірне кохання. Я захотів, аби ці злісники чужого щастя на якусь мить оніміли, ніщо не мовили, а отетеріли від краси любові. І я зробив таку паузу у виставі, вигадав цей хід за допомогою відомої народної пісні західних українців “Ой, верше, мій верше” у записі сестер Тельнюк. У кожного з нас є якась пісня, яка лягає на душу, на почуття. У мене саме ця пісня, бо це як гімн любові. – Михайло каже Анні: “А трафилася нам нагода, то й пожиймо свобідно та по" куштуймо щастя”. Як гадаєте, Федоре Ми" колайовичу, ви у своїй новій сценічній робо" ті даєте можливість і дійовим особам, і гля" дачу покуштувати украденого щастя? – Щастя довго не буяє. Може тривати день, годину, а то й одну хвилину. Але це щастя, це радість життя, любові, кохання! Я колись шукав-шукав позитивного героя, не знаходив, а потім мені спала думка, що це Ісус Христос, який уже дві тисячі років вчить людей, як треба жити, любити. Лише любов, а не злість, не заздрість, не ненависть, не війна, може врятувати світ. Але люди якось погано дослухаються навіть до цієї істини, до Спасителя свого. – Як гадаєте, тернопільський глядач із розумінням сприйме вашу постановку, по" співчуває героям “Украденого щастя”? – Дуже шкодую, що через стан здоров’я не міг провести останні репетиції, почистити деякі речі. Я задоволений акторами, вони сумлінно ставляться до своєї роботи. Тернополяни в Україні, може, найближчі до мого розуміння театральних постановок. Тернопільський глядач має таку якість, як безпосередність, щире сприйняття й висловлення співчуття тому, що відбувається на сцені. Виконавці ролей у прем’єрному дійстві надто різні. І я цього не боявся, а, навпаки, хотів. Скажімо, акторки Юлія Хміль і Наталка Черненко – це розмаїті Анни, а отже, й інша вистава. Так само Василь Боднар, який грає роль Михайла,
Анна – акторка Юлія Хміль, Михайло – заслужений артист України Євген Лацік дуже цікавий, як і Євген Лацік. Відкрив я для себе актора Ігоря Наконечного, який втілює образ Миколи Задорожного. Ігор надто глибокий, чуттєвий, правдивий та вміє відчути матеріал. Акторські індивідуальності, особливо в такій драмі, як “Украдене щастя”, досить помітні. Тому сценічне трактування дуже багато залежить, власне, від акторів, від їхнього природного чуття, бо ж Франкова п’єса психологічно глибока.
Мрія здійснилася У новій виставі “Украдене щастя” зайняті два акторських склади. Заслужений артист України Євген Лацік представить глядачу образ жандарма Михайла Гурмана. Каже, ще зі студентських лав про таке мріяв. До слова, в постановці 2012 року Олега Мосійчука Євген був зайнятий, але в ролі першого парубка. Актор так коротко описує свого персонажа Михайла: “Чоловік, який гадав, що для нього вже все життя втрачене, раптом, у силу випадку, заходить у хату, де зустрічає єдине кохання всього свого життя. І розуміє, що його Анна живе з іншим чоловіком. І от саме цей такий трикутник, описаний у дуже багатьох творах світової класики, є у Франковій п’єсі і в нашій виставі. І ці стосунки дуже особливі та цікаві”. На моє запитання про найбільш щемливий момент у постановці для самого нього Євген відповів: “Зустріч з Анною через багато років. Франко зумів оголити той нерв, що зачіпає кожного глядача, тому це вистава на всі часи. Всі ми хочемо любові й щастя, тому за це варто боротися”.
Сезон буде цікавим Головний режисер театру, народний артист України Олег Мосійчук на основі проданих квитків на прем’єрний показ “Украденого щастя” твердить, що “глядачі хочуть прийти подивитися нову роботу Федора Стригуна. Маємо втіху від цього і від того, що в нас переповнені зали”. І висловив сподівання, що новий театральний сезон у Тернополі також буде дуже цікавим. Сам він як режисер запропонує до Міжнародного дня театру власне сценічне бачення гоголівського “Тараса Бульби”. До слова, цю виставу у стінах Тернопільського драмтеатру творили ще 46 років тому, режисером-постановником тоді був світлої пам’яті народний артист України Павло Загребельний. Окрім того, режисер, народний артист України В’ячеслав Жила на малій сцені представить аферистичну комедію “Хто тут Зигмунд Фрейд?”. Дві роботи для шанувальників Мельпомени (як маленьких, так і дорослих) підготує молода режисерка Олеся Шпирна. Діткам подарує музичну казку за мотивами твору Жанни-Марі Лепренс де Бомон “Красуня й чудовисько”. А в новому просторі покаже виставу-карикатуру “Король Убю” Альфреда Жаррі.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
