Подвижники “Просвіти” · “Метою організації було і є утвердження державної української мови, розвиток національної культури, відродження української національної ідеї”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Історії пам’ять нетлінна: осередки товариства “Просвіта” на Вінниччині
Слово Просвіти, №38 за 2026 рік
Наталя ЮНІЦЬКА, просвітянка, Вінницька обл.
Початки створення Давня мудрість говорить: “Без минулого немає майбутнього”. Українців завжди цікавила і цікавить їхня історія, події днів давніх. До прогресивних надбань минулого народу України належить також історія створення громадської організації “Просвіта”, яка своїм корінням створення сягає в глибину ХІХ століття. Привідкриємо завісу тих давніх часів, заглянемо в минуле нашого славного земляцтва. Громадська організація “Просвіта” була утворена 1868 року у Львові з метою культурно-наукового розвитку згуртування народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу. Співзасновником і головою цієї організації був громадський діяч і політик священник Микола Устинович. “Просвіта” поширила свою діяльність на всі українські землі (найпотужніші мережі – у Галичині, на Буковині, Поділлі, Київщині, Волині, у Закарпатській Україні). Що робило Товариство “Просвіта” для народу? Створювало бібліотеки, друкарні, народні театри, кінотеатри, музеї, здійснювало постановки спектаклів на українську тематику, відзначало ювілеї відомих українських діячів, визначних подій національного значення, організовувало публічні читання, упорядковувало українські школи. Метою цієї організації було і є утвердження державної української мови, розвиток національної культури, відродження української національної ідеї, історичної пам`яті, формування національної свідомості та піднесення духовності і добробуту українського народу. Подільське товариство “Просвіта” заснували 19 квітня 1906 року в місті Кам’янець-Подільський. Згодом утворилась мережа осередків у Східному Поділлі. Однією з перших на Вінниччині постала філія цієї організації в містечку Печера Брацлавського повіту, роботу якої очолив протоієрей Іван (Іоан) Кульматицький.
Життєпис священника Іван Кульматицький народився 17 вересня 1856 року в містечку Дахнів на Лемківщині в сім’ї багатодітного греко-католицького священника Софрона Юліановича Кульматицького.
Мати Івана Пауліна походила зі старовинного роду Менцінських, чоловіки якого в більшості служили священниками. Іван був найстаршим сином у сім’ї Кульматицьких. Він залишився вірним сімейній династії і теж здобув духовну освіту. Одружився з Надією-Клементиною Сальвіцькою. Прийнявши священицький сан, був направлений в парафію села Воробіївка, що на Вінниччині. Затим було село Сокілець, неподалік від Воробіївки. Останнім місцем духовного служіння священника Іоанна була Печерська парафія церкви Різдва Пресвятої Богородиці Брацлавського повіту. В родині подружжя Кульматицьких зростало дев’ятеро дітей, які народилися на подільській землі в селах Воробіївка та Сокілець. Отець Іоан Софронович був для місцевих жителів втіленням добра, світла, справедливості і християнської моралі. Окрім Богослужінь, він викладав закон Божий школярам. У міністерському училищі с. Печера навчав дітей музики та співів, створив хор із 18 хлопчиків та 12 дівчаток. У селі Печера родина Кульматицьких проживала з 1892 по 1928 рік. 1928 року більшовицька влада закрила місцеву церкву, конфіскувала у своє користування будинок священника, який стояв неподалік храму. У 1920 року від тифу померла дружина Івана Софроновича. Її захоронення – біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Там же поховано і їхнього з отцем сина Дмитра Кульматицького (1891–1910), який загинув на фронті Першої світової війни у віці 19 років. Третє захоронення біля храму – їхньої доньки Олени Кульматицької (1892–1952). Після закриття церкви священник з містечка Печера переїхав в село Бортники до своєї доньки Ліди, що була заміжня за священником Наркисом Качуровським. Проживаючи в сімействі доньки, Іван Софронович опікувався утриманням великої пасіки на 60 вуликів. Саме це допомогло родині пережити голодне лихоліття 1932–1933 років. У 1934 році Іван (Іоан) Кульматицький помер. За його заповітом поховання небіжчика здійснили в селі Печера, поряд із прихожанами, які померли під час голодомору. Селяни гідно вшанували свого священника. Майже всі жителі села прийшли провести цю славну своїми діяннями людину в останню дорогу, включно із єврейською громадою та представниками місцевої влади.
“Просвіта” в Печері 1906 рік ознаменований заснуванням першого осередку Товариства “Просвіта” на Вінниччині в селі Печера Брацлавського повіту. Селяни попросили свого духівника Івана Кульматицького бути засновником цього прогресивного на той час осередку. Священник разом із активістами Пудом Різніченком та Кузьмою Сірохою поїхали до губернатора в м. Кам’янець-Подільський. Під відповідальність отця Іоана на його ім’я було отримано дозвіл про створення “Просвіти” в селі Печера. Таким чином Іван Софронович Кульматицький став засновником першого осередку цієї організації на теренах вінницького краю. До цього угрупування входили не лише жителі Печери, але й люди із навколишніх сіл – Сокільця, Даньківки та інших. Зберігся і дійшов до наших днів список із прізвищами 39 учасників першого осередку “Просвіта”. Просвітянами стали вчитель Могилевський, начальник пошти Віктор Яворський, фельдшер Микола Кондратенко, студент Московського університету Олександр Фредко… Визначною особистістю Печерського осередку був Пуд Різніченко, який володів непоганими акторськорежисерськими здібностями. За переписом 1908 року в Печері проживало 4 тисячі осіб. Діяли дві школи з українською та польською мовами навчання, лікарня, аптека, церковно-приходський хор, духовий оркестр, театр з постійною трупою, товариство “Просвіта”. Дослідниками історії села віднайдено допис в газеті “Рада” за 1908 рік, у якому зазначено список жертводавців Брацлавського повіту, що внесли кошти на спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку в Києві. Серед тих, хто підтримав цю благородну культурну ініціативу, було зазначено й ім’я Івана Софроновича Кульматицького, керівника організації “Просвіта”. Завдяки “Просвіті” у містечку Печера відкрилася споживча крамниця, що стала символом господарської самостійності, нової економічної свідомості селян. Такий магазин був важливим осередком для місцевої громади. 18 листопада 1909 року у газеті “Рада” було висвітлено роботу Печерської “Просвіти” за рік. Там зазначено, що зусиллями просвітян було проведено п’ять літературних вечорів. Два були присвячені Шевченку, два – Гоголю, один – на честь роковин осередку організації в Печері. Театральний гурток підготував і показав вистави “Ой не ходи, Грицю”, “Сватання на Гончарівці”, “Жидівка-вихрестка”, “По ревізії”, “Бувальщина”. Літературні вечори були безоплатні, а вистави – платні. Прибуток використовували для роботи “Просвіти” та на виготовлення декорацій вистав. У бібліотеці налічувалося 130 книжок. Найбільшою популярністю користувалися такі книги, як “Кобзар” Т. Г. Шевченка, “Історія України” Аркаса, “Староосвітні батюшки та матушки”, “Декламатор”, “Розвага”, “Розмови про сільське господарство” Чикаленка. Діти були захоплені читанками, у яких їм подобалися коротенькі оповідання та казочки. Із газет одержували “Раду” та “Рідний край”. Майже щонеділі в книгозбірні влаштовували читання. Людям читали вголос книжки. Читання проводив хтось із грамотних односельців. Бували випадки, коли читанням вголос опікувався і священник Печерської парафії Іван Кульматицький. Найчастіше читальню відвідувала молодь. Це були робітники із млина графа Потоцького, шевці, столяри та інші ремісники і службовці. В даній статті є згадка про людей, які найбільше надавали допомогу в діяльності читальні протягом року. Це священник, фельдшер і його дружина, гурток сільської молоді. Дійшли відомості до наших часів, що зібрання осередку “Просвіта” відбувалося просто в клуні, критій бляхою, яка належала Василині Косяк-Білієнко. Вистави класиків української драматургії теж проводилися в цій клуні. Найяскравішою постаттю в сценічній діяльності була селянка Марія Стадникова, якій особливо вдавалися драматичні ролі. Діти, які брали участь в постановках, із захопленням організовували показ власних спектаклів. Зібрані за театральне дійство кошти вони використовували на придбання нових книг для читальні. Вражаючий приклад виховання в українців любові до культури від давніх часів! У день вистав площа перед імпровізованим театром була заповнена возами і бричками, на яких приїздили на дійство селяни із довколишніх сіл. Часто під час проведення вистав грав оркестр графа Потоцького. Це було дуже колоритно і велично, адже музиканти володіли багатогранним талантом музичного мистецтва. Слід зазначити, що власники володінь Потоцькі, коли проводили в маєтку бали та гостини, то запрошували для виступів і народних артистів. Дійшли перекази, що після театрального дійства граф давав розпорядження обдарувати кожного артиста карбованцем та пригостити усіх смачним обідом. Спільні дії власників і культурного прогресу народу у Печері засвідчують симпатії та підтримку організації “Просвіта” панством. Завдяки цій організації, яку в Печері заснував священник Іван Кульматицький, театру, громадським ініціативам і підтримці місцевих жителів, це невеличке подільське містечко стало осередком національного духу, де формувалася свідома культурна й активна українська людина.
27 листопада 1993 року в місті найдавнішого осередку “Просвіта”, селі Печера, відбулася науково-практична конференція Товариства, присвячена 125-річчю заснування цієї організації. Головною метою цього заходу було осмислення діяльності “Просвіти” та визначення її значимості в становленні національної свідомості, мови і культури українського народу. Насамперед, учасники конференції відвідали могилу першого засновника “Просвіти” на Вінниччині Івана Кульматицького, здійснили покладання вінків та заспівали біля місця його поховання Славень України. Ця людина – священник, законовчитель, прогресивний діяч – залишила значний слід у першовитоках створення громадської організації “Просвіта” на Поділлі. Своїми шляхетними вчинками Іван Софронович возвеличив Печеру, підняв культурний рівень жителів і цього села, і довколишніх.
Просвітянський осередок у Вінниці У Вінниці перший просвітянський осередок було зареєстровано у березні 1917 року, очолював його Іван Юхимович Озерянський. Вінницька “Просвіта” утримувала симфонічний оркестр, опікувалася шкільництвом, мала власну друкарню, звідки вийшло багато україномовних підручників для шкіл, вищих навчальних закладів. Серед основних напрямків діяльності також були краєзнавчі дослідження. Просвітяни видавали навіть щоденну газету “Шлях”. Редактором газети був талановитий український письменник В. Островський. З усіх “Просвіт” України тільки вінницька спромоглася розгорнути широку видавничу діяльність, зібрати значний капітал, придбати друкарню. Товариство розгорнуло активну діяльність, тут була бібліотека з читальним залом (просвітяни користувалися нею безкоштовно), кінематограф, для учнів українських гімназій утримувалася їдальня. Артисти театру “Просвіти” грали у виставах найвідоміших українських авторів: Шевченка і Грінченка, Панаса Мирного і Кропивницького, Карпенка-Карого і Винниченка. Найбільше піднесення “Просвіта” мала у 1918–1919 роках, особливо коли в місті перебували міністерства уряду УНР. З утвердженням радянської влади “Просвіта” була знищена, а її члени репресовані. Чимало просвітян було розстріляно. Відродилася вона лише на зламі 90-років. Першим головою “Просвіти” на початку відродження незалежності України було обрано відомого публіциста Анатолія Бортняка, а відповідальним секретарем не менш знаного критика і поета Михайла Стрельбицького. Маємо не забувати про піднесення та розвій українознавчих надбань завдяки становленню товариства “Просвіта” на теренах рідних земель, зокрема, у вінницькому краї. Історії пам’ять нетлінна.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
