Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Нинішня російсько-українська війна не випадкова!” · 7 Війна і ми · с. 7сторінка оригіналу ↗

Американський Герой України

Слово Просвіти, №39 за 2019 рік

­переконує: вона виступає безпосереднім учасником воєнних дій. Просторікування про потребу війни українським націоналістам для народження нації не має підстав, адже наша етнонація в модерному значенні підтвердила своє існування ще за націо­нальної революції під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, коли за своє визволення повстав весь народ, який зберіг пам’ять про великокняжу Київську імперію Володимира Хрестителя, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. 1919 року був проголошений Акт Злуки двох українських держав — УНР і ЗУНР. Зрештою, реальність такої етнічної та політичної нації підтвердив Всенародний референдум 1 грудня 1991 року, на якому наше громадянство заявило перед цілим світом про своє прагнення жити в єдиній незалежній державі після розпаду “імперії зла і брехні”. Грекові не подобається українська національна ідея. Нерозуміння причин російсько-української війни засвідчують його слова, що “на Донбассе “русские рубят русских”, просто одни помнят, что они русские, другие — нет”. Позиція Елпіадіса шкідлива тому, що він не розуміє історії українсько-російських відносин, починаючи від 1169 року, коли суздальський князь напав на нашу золотоверху столицю. Ольга МОЦІЯКА Історія музею, розповіла нам директорка Оксана Григорівна Підсуха, розпочалася 25 травня 1999 року. Поштовхом до цього стало відновлення контактів із українськими емігрантами після проголошення незалежності України 1991 року. Для цього в Міністерстві культури навіть створили спеціальну комісію, а самі діаспоряни почали дарувати твори мистецтва та історичні артефакти, які були покладені в основу колекції Музею культурної спадщини (саме так музей називався до 2014 року). Зокрема, однією з перших надіслали колекцію мистецьких творів Олекси Булавицького, котрий емігрував з України 1943 року. Учениця відомого українського художника та педагога Федора Кричевського Людмила Морозова зі США також подарувала свої роботи музею. Досі надходять різноманітні експонати від Катерини Кричевської-Росандіч, а також матеріали з особистого архіву балетного танцівника та хореографа Сержа Лифаря, що передаються швейцарською нотаріальною конторою від імені його вдови. За 20 років існування закладу концептуальний підхід до колекції та самої тематики музею істотно змінився. За словами провідного наукового співробітника закладу, кандидата історичних наук Назарія Розлуцького, музей має представляти діаспору як явище в усіх її проявах: не лише культурному, а й економічному, політичному, громадському, науковому, спортивному тощо. Ідеться також про дослідження причин еміграції та подальшу долю різних поколінь і соціальних верств емігрантів. Наразі музейний простір ділиться на три локації. У постійній експозиції представлено культурну спадщину династії Кричевських (від Василя Григоровича Кричевського до Катерини Кричевської- Росандіч) та Сержа Лифаря, уже згадувані художні твори Олекси Булавицького й Людмили Морозової, а також творчий доробок уродженця Ніжина Вадима Доброліжа, Петра Холодного та Петра Капшученка. Крім цього в музеї діє постійна виставка “Наш Сікорський”, присвячена визначному авіаконструктору Ігорю Сікорському. Водному з нещодавно знайдених листів учений ідентифікує себе як етнічний українець. На виставці продемонстровано його життєвий і творчий шлях — від батьківського порогу в Києві до потужної та всесвітньо відомої авіакорпорації в США. У локації для змінних виставок нещодавно відкрився проєкт, присвячений Маркіяну Паславському — американцю українського походження, рядовому добровольчого батальйону “Донбас”, який загинув під час боїв за Іловайськ 19 серпня 2014 року. В її створенні, за словами Оксани Підсухи, брали участь рідні Маркіяна Паславського, його друзі та побратимивійськові, а також Музей Революції Гід-більшовицької імперії не може існувати без війни. Хіба випадково керівництво Російської Федерації втручається у внутрішні справи таких далеких від неї держав, як Сирія та Венесуела! Треба зважити, що без України не може бути мови про реставрацію колишньої імперії на євразійському просторі. На війну проти українського народу Московія посилає не лише етнічних москвинів, а й вихідців з інших народів Поволжя, Північного Кавказу, бурятів... Ось у такому контексті доцільно оцінювати згадане українофобом прислів’я: “Когда земля смешивается с водой, она превращается в грязь, но когда она смешивается с кровью, она становится Родиной”. Чи не такою “Родиной” для тих, кого в Росії називають нацменами, має стати, як думає путінська камарилья, багатостраждальна Україна, де вони проливають кров? На такій підставі доцільно аналізувати куплет з вірша: Не бывает бывшим только русский, Потому что сотни лет подряд Оставляет за собой могилы, Превращая Землю в сущий ад. Якщо виходити з положення, що історія — це політика, повернена в минуле, то можна стверджувати, що історія служить також для обґрунтування політики Маркіян Паславський (ліворуч) з бойовим побратимом дужим до своєї історичної Батьківщини. У приміщенні зберігаються каски, протигази, шматки бруківки, загородження, прапор з Майдану, що Маркіян надіслав до Америки, аби продемонструвати, як саме українці відстоюють власну честь та незалежність. Є фото, які свідчать, що пан Паславський перебував на Майдані в найбільш небезпечні та кровопролитні дні — 18—20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській, де розстріляли Небесну сотню. ності. Куратор виставки Назарій Розлуцький проводить авторські екскурсії, під час яких розповідає відвідувачам надзвичайну історію цього американського українця. Виставка розташована в п’яти залах. У першому з них розміщено експонати, що стосуються американського періоду життя Марка Паславського. На центральному стенді зберігаються фото його предків (виїхали з України 1944 року), а поруч — книги, на яких виріс Маркіян Паславський (серед них англомовна праця про Тараса Шевченка), експонати про його навчання в українській парафіяльній школі та участь в організації “Пласт”. Саме завдяки спорту, знанню історії та допомозі вчителя Маркіян вступив до військової академії Вест-Пойнт, далі служив у 75-му полку рейнджерів і нарешті вступив у магістратуру Монмаутського університету, після якої працював фінансовим й інвестиційним консультантом. Після переїзду в Україну 1992 року Маркіян Паславський продовжив свою професійну кар’єру. Третій зал присвячений участі Маркіяна Паславського в українсько-російській війні. Маючи звання капітана армії США, він пішов на фронт рядовим доброволецем, бо мріяв не про підвищення по службі, а хотів просто захищати Батьківщину. Чоловік обрав собі псевдонім “Франко” на честь відомого українського письменника та політичного діяча Івана Яковича Франка. За спогадами його бойових побратимів, Маркіян Паславський дуже колоритно лаявся — з американським акцентом, а також після кожного бою проводив брифінг: аналізував, як пройшов бій, чому загинули чи були поранені бійці, вказував на переваги та недоліки. Окрім того, він сам вибирав собі позицію під час бою, і найчастіше то були небезпечні ділянки. В експозиції представ­ У другому залі представлено артефакти часів Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013—2014 рр., у яких Маркіян брав активну участь. Маючи українське коріння, він ніколи не був бай-лені особисті речі пана Марка, передані його друзями, серед яких є і його уніформа. Також демонструються типологічні предмети з війни, зокрема, речі українських військових та елементи боєприпасів. Маркіяна Паславського. На стінах розміщені фото могили героя на Аскольдовій могилі. Щороку його рідні та побратими з батальйону “Донбас” відвідують її. За американською традицією, на його труну поклали прапор США, складений трикутником, — він також представлений у цьому залі. Така деталь навіває ще давніші спогади, адже прапор придбала двоюрідна сестра Маркіяна Паславського ще під час його участі в Помаранчевій революції. струється 15-хвилинний тизер фільму про американця з українським корінням режисера Олега Ущенка. Повна версія має вийти наступного року. лавському, вражає масштабністю та глибиною. Музей української діаспори дбайливо шанує пам’ять про героя з українським серцем. На жаль, музей не може похизуватися великим штатом працівників. Оксана Григорівна жартує: “У нас науковців менше, ніж континентів”. Ще однією проблемою є недостатнє фінансування музею збоку держави. Як зазначає директорка, держава компенсує лише базові потреби закладу — комунальні послуги та мінімальні зарплати. Незважаючи на це, колектив робить усе можливе, аби музей був цікавим для сучасного відвідувача. Так, зокрема, у музеї діє кав’ярня, у якій, за словами директорки, “можливо відчути атмосферу стародавнього Печерська, почитати цікаву книгу або помилуватися історичними світлинами за чашкою духмяної кави”. зауважила, що стратегічною метою наукової команди закладу є створення нової інтерактивної постійної експозиції, а також створення цікавих виставкових та видавничих проєктів. Команда започаткувала клуб “Добродії музею”, до участі в якому запрошує меценатів, небайдужих до долі культурної та історичної спадщини української діаспори. добре, що в столиці української держави створено музей, який вшановує пам’ять видатних представників українського зарубіжжя. У Музеї української діаспори живе дух справжнього патріотизму, самопожертви, гордості та відповідальності за землю своїх пращурів. Так хочеться, щоб якомога більше людей відчули ці непідробні емоції, відвідавши, зокрема, виставку про Маркіяна Паславського, яку професійно та самовіддано підготували працівники музею. Відголоски минулого ми зустрічаємо на кожному кроці. Своєрідним їхнім уособленням є музеї. Це справжні скарбниці минулого. У них концентрується все найважливіше з того, що несе нам на сивих крилах історія. Важко визначити, які саме музеї можуть найкраще презентувати обличчя України, але одним із таких точно є Музей української діаспори в Києві на вулиці Московській, 40-б.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин