“Моя впертість — це моя совість. Вона — внутрішній цензор”. · 9 Незабутні · с. 9сторінка оригіналу ↗
Митець — завжди оптиміст, людям несе світло, радість життя
Слово Просвіти, №39 за 2019 рік
Олена ФЕЩЕНКО Чому так виходить? Відповідь проста: слово поета цілюще, соковите, воно й підносить до вершин
В. Затуливітра, а він як естафету передав його нам, щоб зберегли й передали наступним поколінням. Як відомо, поет силкувався осягнути цілий світ, втиснути його в себе, зігріти, вилікувати душу, допомогти, поліпшити життя кожному. Свою місію вбачав у тому, щоб люди стали рівні, щасливі й вільні, щоб зникли війни, расизм, злидні… Водночас розумів: сили не має, аби поліпшити світ, зате має Слово, яке і нас єднає з митцем, між собою, з сильним словом Тараса Шевченка. Черкаське обласне об’єднання ГО “Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка” спільно з Літературно-мистецьким фондом Володимира Затуливітра у день його народження провели літературно-мистецьке свято з нагоди ювілею “Зла не тримай в душі на мене, жорстокий часе незбагненний” у Національному Шевченківському заповіднику в Каневі. До велично духовного дійства долучилися просвітяни Канівщини: голова міськрайонного об’єднання “Просвіти” Віра Носенко, працівники музею Літературної Канівщини, завідувачка Ірина Юрченко, заступник директора Національного Шевченківського заповідника Ігор Ліховий, члени Фонду і його голова, народний депутат VII скликання Леонід Даценко, викладачі та студенти Канівського коледжу культури і мистецтв, школярі, голова Черкаського обласного об’єднання “Просвіти”, заслужений працівник освіти України, кандидат педагогічних наук Олена Фещенко, учні Черкаського колегіуму “Берегиня”, письменники та інші шанувальники творчості поета.
Вечір пам’яті відкрив представник Міністерства культури України Віктор Коврей, зачитавши привітання учасникам зібрання. Ведучі — Ірина Юрченко та вчителька Канівської ЗОШ І—ІІІ Людмила Холодова ознайомили присутніх із творчою біографією поета. Леонід Даценко, який доклав багато зусиль до видання книжок, представив новинки прози поета, видані до його ювілею за підтримки підприємців Черкащини. “Битіє від Серафима” — збірник психологічно глибоких, розмаїтих за формами творів. Змальовуючи українські характери, письменник точно відображає історичне тло і суспільні відносини словами, характерними для того часу. Подумалось, що ця проза потрібна молоді для усвідомлення української історії через художнє сприйняття. Отож відібрали 10 творів, героями яких є діти різного віку, і видали “Діжу”, проілюстровану заслуженим художником, професором Національної художньої академії Генрі Ягодкіним. А “Золотий корінь” — це статті Володимира Затуливітра про Бучак, його інтерв’ю, дослідження його творчості видатними літературознавцями сучасності, віршовані посвяти поету і добірка його віршів.
Поетичні твори Володимира Івановича
Затуливітра майстерно читали студенти коледжу, зокрема “Пора вже…”, “Десь на межі”, “Не вірші пишем”, “Чи не залегко” та інші.
Ігор Ліховий у вітальному слові відзначив значущість творчого доробку В. Затуливітра в історії розвитку сучасної української літературі, знаковість зближення Тараса Шевченка із В. Затуливітром: перший став хранителем Чернечої гори, а другий — гори Козацький шпиль і села Бучак, і обидва — великі подвижники українського Слова.
Не треба зависоких пам’ятників — вищих рівня серця. Мушу бачити власне місце у житті: де підставити плечі…
Леонід Даценко та Олена Фещенко зазначили, що Володимир Іванович мав сильний характер, і його прагнення збагатити українську культуру, рідну мову долали багато труднощів. Віра Носенко на Канівщині популяризує твори поета в школах району та міста, присвятила цикл поезій його пам’яті.
Естафету від канівців перехопили черкасці — Черкаський колегіум “Берегиня”, де відбувся цикл заходів, присвячених 75-й річниці від дня народження Володимира Затуливітра. Учні 8 та 9 класів провели усний поетичний журнал “Я — вже земля. А вам ще треба неба”, презентацію наукового дослідження “Граматичні форми втілення неологізмів у поетичній творчості Володимира Затуливітра” в рамках міського відділення обласної Малої академії наук та читання прозової книги для дітей “Діжа”.
Учні підготували реферати, повідомлення, із зацікавленням ділилися своїми думками. Колегіанти переконані, що В. Затуливітер належить до тих людей, хто здатний помічати особливості розвитку суспільства, може опоетизовувати життя, зачаровувати творчістю, допомагає долати труднощі, творити власний світ. Захоплювалися учні неповторною долею поета, яка наповнена великою працею, щедрим здобутком. З-під його пера побачили світ десять поетичних збірок, переклади литовських, молдовських поетів та книжки прози. У своїх повідомленнях відзначали важливість думки в інтерв’ю В. Затуливітра: “Моя впертість — це моя совість. Вона — внутрішній цензор, який змушує за будь-яких суспільних умов залишатись самим собою…” Справді, живі творив письменник по совісті, його спадщина нікого з нас не може залишити байдужим, вона манить у світ мрій, філософського буття, змушує багато думати, осмислювати, а то й страждати. Лунали твори письменника: “Вставайте, батьку!”, “Чи не залегко”, “Виноград цвіте”, “Трійця”, “Щербик”, “Десь на серці”, “Дощ у середу”, “Минись навчора”, “Останнє слово мені” та інші.
Неабиякий інтерес у колегіантів викликала презентація наукового дослідження, яке зробила Анна Фартух (9 клас) під керівництвом учителя української мови та літератури Олени Фещенко. Опрацьовано поетичні твори збірки “Чаша жертовна”, проаналізовано авторські неологізми, зроблено висновок, що поет найчастіше застосовував морфологічний спосіб творення неологізмів, переважно суфіксацію, основословоскладання, а також виділили оригінальні іменникові, прикметникові,
дієслівні новотвори, за допомогою яких В. Затуливітер передав у віршах емоції, почуття, дії, процеси. Всього за підсумками частиномовного аналізу авторських неологізмів опрацьовано 172 новотвори, з них: 72 — прикметники, 64 — іменники, 34 — дієслова, 8 — прислівників, а також укладено “Короткий словник авторських неологізмів В. Затуливітра” (за збіркою “Чаша жертовна”).
Наукове дослідження буде продовжено за темою “Роль синтаксису простого речення у досягненні автором філософічності поезій”. Дослідження проводить Олександр Бондаренко (9 клас) за книгою прозових творів “Діжа”. Найбільше його зацікавила проблема формування характерів українських дітей, які жили в роки голодоморів та війн. А особливо вразило учня те, що свідомість героїв оповідань швидко формується, і під впливом історичних обставин гартуються їхні характери, доповнюються сором’язливістю, а інколи лицемірством.
Наступним кроком у вшануванні пам’яті В. Затуливітра була робота на уроках української мови (8 та 9 класи) щодо використання речень із його творів, яким судилася щаслива доля: їх читають, вивчають напам’ять, проводять літературні читання у вишах Черкащини, а також серед учителів-словесників.
Знаковим заходом у ювілейний рік стали Сімнадцяті Затуливітрівські читання, які проводять у день Святого Володимира — в козацькому Бучаку над Дніпром, де покоїться прах поета. Як завжди, цьогоріч дійство розпочалося біля могили — на горі Козацький шпиль з сімнадцятьма дзвонами чаші. Затуливітрівське слово об’єднало шанувальників його творчості: киян, черкащан, канівців. Незмінним ведучим був письменник Петро Засенко, який переконливо сповістив: “Ми всі знаємо, хто такий Затуливітер Володимир Іванович. Якщо сказати, що поет — то це дуже мало, якщо сказати, що письменник, культурний діяч України, редактор, видавець, перекладач, то цим теж буде сказано не все. Це тільки частина заслуг і частина тієї великої праці, яку виконав Володимир Іванович. Десь в архівах у нього є запис такий: “Часу лишилось тільки для роботи”. І певно, Богом дано було, що він обрав під кінець свого життя Бучак, він був закоханий у ці прадавні схили Дніпрові, у ці хмари, в сонце. Він любив цю землю, його батьки були хліборобами. І в його творчості тема хліборобства звучить на повний голос, у глибинному, філософському сприйнятті. В. Затуливітер — хлібороб на ниві літератури. Він у літературу входив спокійно, без галасу, епатажних виступів. Мені здається, заходив у літературу, як ото косар у поле починати класти перший покіс, розраховуючи час і силу свого вміння на довгий світловий сонячний день. Він зробив дуже багато, про нього і його творчість говорили багато відомих критиків: Іван Дзюба, Михайло Слабошпицький, поети Борис Олійник, Павло Мовчан та інші…”
Справжньою берегинею пам’яті та творчості поета є Любов Василівна Снісар, яка подякувала просвітянам за те, що 2019 рік на Черкащині оголошений роком В. Затуливітра, що так безперервно проводиться робота навколо творчості ювіляра. Слово вдячності було адресовано голові Фонду Володимира Затуливітра Леоніду Даценку, який посприяв у виданні трьох прозових книг письменника і які презентувались на Сімнадцятих читаннях.
Бажаними гостями читань стала група черкаських письменників, яку очолив її голова, доктор філології Володимир Поліщук. У своєму виступі сказав: “Володимир Затуливітер був одним із найпомітніших поетів свого покоління, та, мабуть, не тільки свого покоління, а й всього літературного простору. І я хочу висловити сподівання, що традиція щорічно збиратися тут, на могилі поета, буде жити, бо вона благородна і потрібна, оскільки сам письменник був благородним, ніс у світ велику любов до всього українського…” Письменниця Людмила Тараненко (колишня очільниця обласної організації НСПУ) продовжила думку словами, які запали глибоко в душу всім присутнім: “Неодноразово зустрічалася з поетом на заходах у рамках традиційного поетичного жовтня. Запам’ятався величний і простий, надзвичайно скромний, соковитим словом заворожував будь-яку людину, очі випромінювали світло, а все єство його генерувало тепло. Найбільше виділявся з-поміж присутніх тим, що був поетом не свого часу, а майбутнього, і про це писав: “Як тісно у своєму поколінні!”.
Упродовж п’яти останніх років учасниками літературних читань були вихованці Черкаського колегіуму “Берегиня” Діана Толстюк, Дар’я Бухенська та Кабір Лабіб (нині студенти київських та черкаського вишів). Щиро й натхненно читали поезії “Єдина вічність”, “Герб”, “Граматичні Категорії”, “Горбатий грудень” та інші.
Жоден конкурс читців, чи то молодіжні Затуливітрівські читання, які щорічно проводить Черкаське обласне об’єднання Товариства “Просвіта”, не проходили без участі члена Всеукраїнської асоціації композиторів, мистецтвознавця, просвітянки Наталії Саух, яка по-справжньому перейнялася мотивами поезії і поклала на музику кілька віршів, два сонети виконала акапельно.
Учасником усіх Затуливітрівських читань був заслужений діяч мистецтв, письменник Василь Довжик, який зачарував присутніх майстерним читанням художньої прози “Аленький цвіточок”. Не відстають від цього митця хористи гурту “Гомін” Леопольда Ященка, які й сьогоріч були окрасою літературних читань.
…Бучацьке дворище В. Затуливітра стало рідним для кожного, хто хоч раз ступив на його землю, вдихнув аромати яблунь, калини, різнотрав’я, бо митець завжди був оптимістом, людям ніс світло, радість життя.
2019-й просвітяни Черкащини — шанувальники поетичного слова — оголосили роком Володимира Затуливітра, оскільки саме цьогоріч йому б виповнилося 75. Доля розпорядилася так, що уже багато зимово-лютневих днів, які випадають один раз на чотири роки, відзначаються без нього, але з його трепетним словом, батьківською порадою, яку залишив нам у спадок на сторінках збірок — поетичних і прозових. І не тільки тому, що рік ювілейний, а й тому, що його твори мають магічну силу: звучать у Яблучному, що на Сумщині (його батьківщині), у Каневі й Черкасах, а особливо — в Бучаку, де покоїться прах митця, не чужий він і столиці, де минули плідні роки творчості, де не одного письменника-початківця підтримав, дав пораду, допоміг видати твори.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
