Суспільство “Росія налаштована на дестабілізацію України”. 3 · с. 3сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Путінські ультиматуми і реальність», с. 1
Путінські ультиматуми і реальність
Слово Просвіти, №39 за 2019 рік
Закінчення. Початок на стор. 1
Путін не позбувся химерної ідеї підкорити собі Україну. Не дивно, що путінські пропагандисти з путінського телевізора далі нав’язують думку, що Україна перебуває на межі розпаду. І багато робиться для вже згаданого провокування хаосу в Україні. Тим паче, що нинішній президент України дав виразно зрозуміти, що пропутінська платформа Медведчука-Рабіновича у Верховній Раді України — не його “казка”… Про це він сказав у доволі суперечливому інтерв’ю, присвяченому 100 дням президентства. Розмову Володимира Зеленського у стилі “95 кварталу” 31 серпня 2019 року у рамках програми “Квартал 95” показував телеканал “1+1”.
І хоч стратегія приходу до влади Володимира Зеленського була побудована на експлуатації теми війни, нині він різко докоряє Медведчуку, що той (“партія пана Медведчука”) використовує термінологію війни для підвищення балів: “Це ще велике питання, чи це його партія, чи це тимчасове об’єднання? І хто вони такі. Є великі питання, звідки у них гроші на фінансування партії, звідки гроші на фінансування каналів? У нас є відповіді про об’єми “кеша” і звідки, з якої країни вони все це отримують. І це буде гучна історія, яка дуже погано закінчиться”.
Усе це не залишилося поза увагою росіян. Випадково натрапив на телеканалі НТВ на саркастичний коментар з приводу цього інтерв’ю. В. Зеленський, до якого у нас дуже багато претензій і за ветування закону про “Пласт”, і за нерозуміння ролі нації у становленні держави, в коментарі на російському телебаченні удостоївся “титулу” русофоба, “який вважає російську мову придатною хіба що для звертання до собаки”. Однак не це найголовніше у російському трактуванні нинішнього президента України.
4—6 вересня у Владивостоці на V Східному економічному форумі як “інвестор з України” Путіним був представлений його кум. Там то кремлівський фюрер дав “добру пораду” новій “київській” владі: “Чинна влада в Києві ризикує наступити на ті ж граблі, на які наступало і колишнє українське керівництво в особі колишнього президента Порошенка. Якщо нинішня влада почне переслідувати опозицію, нічого доброго з цього не вийде. Було б дивно, якби почалося якесь закручування гайок ... (…) І з моєї точки зору, було б великою помилкою, якби робилися спроби заважати реалізації їхніх конституційних прав”.
Себто, це прямий натяк, що Росія налаштована на дестабілізацію України, якщо раптом керівництво України не захоче діяти у рамках “взаємовигідних інтересів”. А які ж це інтереси? Путін на форумі у Владивостоці вже вкотре їх назвав. І вкотре повторив свою, по суті маразматичну, тезу, що “українці і росіяни — дві частини одного і того ж народу”. І виходячи з цього, твердив на економічному форумі Путін, “в історичній перспективі неминуча повна нормалізація двосторонніх відносин. А розвиток подій на найближчу перспективу залежатиме від дій українського керівництва”. І анітрохи від російського. Тож маємо класичний приклад ментальності ґвалтівника.
“Нормалізація” в путінському розумінні означає відмову від європейської інтеграції України, її вступу до НАТО, відмову від Криму та прийняття російських умов миру на Донбасі. Тобто повна капітуляція України на умовах Росії. Судячи з заяв, які робив В. Зеленський у Штаб-квартирі НАТО, ЄС, в Канаді та в Польщі, про такий варіант не може бути й мови. У цьому запевняв В. Зеленський також у вже згаданому інтерв’ю в “Кварталі 95” на форумі YES. Хоч усяке може бути. Сумнозвісна “бурштинова пані” з Рави-Руської — Ірина Верещук від “Слуги”, яка відіграла не останню роль в усуненні, як пишуть у коментарях поляки, Володимира В’ятровича, 23 вересня виступала з новою “ініціативою” — аби не дратувати Росію, заявила сумнів щодо необхідності вступу України до НАТО…
Соціальні мережі, посилаючись на різні джерела, переконані, що ситуація хилиться саме до такого варіанту, на який очікують Путін і Медведчук. Є три моменти, які змушують брати до уваги і той варіант. По-перше, не тільки у час виборчої кампанії, а й за час влади нинішній президент жодного разу не називавав російських окупантів окупантами. По-друге, помічник президента України Андрій Єрмак називає окупанта “опонентами”: “Ми ж розуміємо, хто має найбільший вплив на бойовиків. Я думаю, що такий потужний масивний пресинг, який сьогодні ми розпочали на наших опонентів, призведе до того результату, який нам потрібен. Я розумію, чого прагне президент Росії”. Один з політичних адвокатів Володимира Зеленського — 3-й президент України Віктор Ющенко каже про прагнення президента Росії: “Російськоукраїнські відносини для нього виглядали як реалізація російського інтересу”. Я ще міг би зрозуміти, коли б з дипломатичних міркувань агресора називали супротивником. Однак “опонент” — це наруга над пам’яттю тих, хто загинув у боях за Україну.
По-третє, голова Комітету з міжнародних справ Державної Думи РФ Леонід Слуцький (команда ЛДПР Жириновського) ще на початку вересня заявив, що на засідання Тристоронньої групи до Мінська 18 вересня делегація України приїде з низкою пропозицій, які дозволять “розблокувати” мінський процес. На щастя, “поінформованість” Слуцького виявилася дещо перебільшеною. Леонід Кучма не візував у Мінську того, на що сподівалася Москва. На це мав вплив передусім відкритий лист до Володимира Зеленського “Не допустимо капітуляції”, який підписала низка провідних українських дипломатівпатріотів, письменників, громадських діячів. Адже ж поки що кволі акції протесту з вимогою не переступати “червону лінію” і під офісом президента в Києві, й інших містах Украти потенціал енергозбереження в усіх секторах, розвивати громадський електротранспорт і велоінфраструктуру в містах; заборонити використання, імпорт і виробництво одноразового посуду, пакетів.
Позитивні зміни можливі, переконані організатори “Маршу за клімат” у Києві, який провели 10 організацій і рухів українських екоактивістів, а також правозахисних організацій. Перехід на 100% відновлюваної енергії це, власне, і є безпечне кліматичне майбутнє. Існують технології, наукові рішення — нам потрібна тільки політична воля. Адже поки що на законодавчому рівні в Україні недостатньо механізмів, аби скорочувати викиди парникових газів, запроваджувати заходи з енергозбереження та підтримки відновлюваних джерел енергії, контролювати викиди від тваринництва і продукування пластику — і тому всі ці пункти були у маніфесті маршу. Хоча є й гарні тенденції — завдяки Угоїни відбулися вже після зустрічі в Мінську 19 вересня.
Вважаю за доцільне прокоментувати ще два медведчуківсько-українські моменти вже згадуваного владивостоцького виступу Путіна. Він, розмалювавши, як то багато Медведчук зробив для звільнення українських політв’язнів, кинув репліку, що розмови “ведуться зокрема й з офіційною владою”. Таке формулювання показує, що він явно роздратований переговорами, “з офіційною владою”. Враховуючи, що Медведчук фактично відсторонений від процесу, фраза “між іншим” означає, що у переговорах була ще одна (поки публічно не названа) сторона, з якою Путін мусив рахуватися. Чому в такій ситуації Зеленський пішов на видачу Путіна зрадника України Цемаха — поки загадка.
Також загадкою є фраза Путіна, що Медведчук “особливо переживає за кількох фігурантів”. Коли і у часи Порошенка, і нині говорять, що не має особливих чи неособливих політв’язнів, то для Медведчука й Путіна були “фігуранти” (термін характерний для мови функціонерів КГБ) зі статусом особливого і неособливого переживання.
Не можна виключати, що “фігуранти”,
за яких “особливо переживав” Медведчук, — це люди, які після випробування тортурами та іншими засобами впливу стали податливими на деструкційні впливи. І їх можуть використовувати для різного збурення.
Чи ми розуміємо складність моменту? Чи розуміє його сучасна світова політична й фінансова еліта? Нині дедалі активніше лунають голоси, що санкції проти Росії не дали результату, що треба шукати шляхи до нормалізації у світі в площині діалогу. Але поки правителем Росії є Путін, такий діалог — безпредметний. При ньому неможливо повернутися до стану 1992 р., себто до стану, коли за допомогою Росії в Молдові утворилося Придністров’я.
Про безперспективність діалогу з Росією
Путіна недвозначно сказав 12-й генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен в інтерв’ю одній з західних телепрограм 25 березня 2018 року, коментуючи путінську політику Росії. Його слова з нашого — українського — пункту бачення страшні: “Коли б ми (Захід. — Ред.) тоді (йдеться про серпневу 2008 року окупацію Росією Грузії. — Ред.) поважно потрактували ситуацію, то за всіма даними не було б анексії Криму і окупації Донбасу в 2014 році”.
Проте 2008 року світ проявив байдужість, за що нині платимо страшну ціну. Ми — життями воїнів і мирних жителів, а Європа — жертвами терористичних актів. А що далі чекає світ? Так змушує ставити питання, здавалося б, банальна історія з арештом неподалік Іркутська у ніч з 19 на 20 вересня Олександра Габишева з Якутії, який оголосив себе шаманом і ще у березні вирушив у пішу подорож відстанню 6 тис. кілометрів до Москви, аби там після жертовної дороги-прощі про-ді про асоціацію з ЄС в Україні проводяться реформи, зокрема, запрацював ринок електроенергії, фонд енергоефективності. Ми підписали і ратифікували Паризьку угоду ще 2016-го, і наразі відбувається моделювання різних шляхів розвитку для України. Так 2 вересня новий очільник Міністерства енергетики та захисту довкілля Олексій Оржель серед своїх пріоритетів на посаді назвав формування єдиної державної політики щодо подолання негативних наслідків гнати біса з Кремля. На початку подорожі він заявив, що у випадку його успішного приходу до Москви Росія очиститься і збережеться, ав іншому випадку її чекає велика катастрофа, розпад… І це, виявляється, збігається з багатьма прогнозами економічних аналітиків.
Звичайно, що і РПЦ Гундяєва, і влада
Путіна оголосили шамана, про похід якого на Москву заговорили ЗМІ, людиною несповна розуму. А виявляється, якутський шаман Габишев аж ніяк не дурник. Він історик за освітою, хоч після університету працював робітником. У глибоку містику подався після того, як офіційна російська медицина не змогла врятувати його дружину.
Ця історія, яка, на перший погляд, може здатися анекдотичною, зачіпає багато важливих і для нас аспектів. Соціальні мережі кепкують, що Путін, маючи танки, ядерну зброю і сонмище військових, побоявся шамана з бубном. Тому й дав наказ його заарештувати. Так, як свого часу Гітлер наказав розстрілювати ясновидців, які давали фюреру негативні прогнози. Цей випадок з арештом — чергове свідчення, що в особі російського фюрера маємо справу з параноїком. Чи можна з ним про щось домовлятися, як закликають нас уже не перший рік політики ситого Заходу?
По-друге, нині Москва нас переконує,
що їхня віра і їхня Церква є єдино правильними. Якщо вона своїх містиків зараховує до лику святих, а містиків чужої культури з такою легкістю називає позбавленими розуму, то є питання, чи у такій Церкві є віра, чи, може, вона є ще одним інструментом поліцейської держави, як то було у царські часи?
Дорогою у місцях зупинки якутський шаман збирав віча чисельністю до 700 осіб. І мали вони виразно антипутінський характер. Що виводило людей на ці віча? Відповідь дав аналіз сайта “Сибирь.Реалии”. Це і вже згадана недовіра до російського православ’я, і нестерпні умови життя, і посилена китаєзація Сибіру, і пасивність влади у протидії тому процесу.
І це ще не все: на одному з кавказьких сайтів знайшов відео, як 5 і 10 вересня Китай завозив свою військову техніку на територію РФ. Згадувалося, що це масове явище на Сибіру, на Далекому Сході. Якщо це техніка для якихось спільних навчань, то її підозріло багато! А якщо вона на продаж, то чому ж вона має китайські емблеми на борту, які добре прочитуються на записі? У коментарі до відео було сказано, що, за даними китайської розвідки, в Кремлі назріває переворот. І посилене закидання до Росії китайської військової техніки — це підготовка до часу “Ч”, аби одним стрибком відібрати усе те, що в XIX ст. загарбали в Китаю царі? Цього виключити не можна. Тоді ж з ким хочуть домовлятися в Росії західні політики? Чи знов вони будуть “кусати лікті” і нарікати, що були не готові до такого розвитку подій?.. А чи готові ми?
Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ глобальної зміни клімату. Як раніше заявили на Міжурядовій панелі зі змін клімату, за умов збереження поточного рівня викидів двоокису вуглецю Земля може нагрітись на 1,5 градуса за Цельсієм у найближчі десятиліття. За збереження таких темпів, вважають науковці, температура може зрости врештірешт на 3–4 градуси, що зробить планету непридатною для життя людей.
Акції на захист клімату 20 вересня пройшли по всьому світові.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
