4 Суспільство · “Наш український інформаційний · простір знекровлений. А олігархічний простір не · є українським”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Як виграти інформаційну війну?», с. 3
Як виграти інформаційну війну?
Слово Просвіти, №39 за 2021 рік
Закінчення. Початок на стор. 3
Зараз якийсь місцевий князьок, олігарх платить гроші і отримує доступ до інформації, а громада цього не має.
Обласні державні телерадіомовні компанії зведені до стану пересічних кореспондентських пунктів. А на Суспільне мовлення хоча й виділяються великі кошти, воно не може повноцінно конкурувати з олігархічними каналами.
Я робитиму все, аби змінити ситуацію. Всі канали, які використовують радіочастотний ресурс, що належить всьому українському народові, повинні мати статус суспільних. Хай олігархи фінансують Суспільне мовлення. Тоді у нас з’явиться конкуренція у Суспільному мовленні, зорієнтованому на українську державу.”
Леонід МУЖУК, кінорежисер, лавреат Шевченківської премії:
“Чим більше рухаємося нібито до української держави, утвердження її незалежності, тим насправді менше її маємо. Вже восьмий рік йде війна, а в інформаційному просторі до цих пір не вживаються радикальні заходи.
Серед інформаційних повідомлень останніх днів є терористичний акт психологічного тиску з одного боку, а з іншого – це просто кримінальний випадок. Маю на увазі обстріл автомобіля, в якому був помічник президента. Слава Богу, люди залишилися живі. А трактують цю подію порізному. Президент сказав, що це слабкий натяк на те, що нам загрожує, а буде сильна відповідь.
Чи за цим стоїть олігархічний слід, чи зовнішні обставини – важко сказати. Але це так само операція інформаційної війни у вигляді терористично-психологічної атаки. І якщо відштовхуватися саме від фрази президента, то відповідь має бути саме від держави. І держава повинна розробити програму національної безпеки як проти зовнішнього агресора, так і проти внутрішнього.
Що стосується внутрішнього можливого блокування олігархічного впливу, то, можливо, і справді треба дочекатися прийняття відповідного закону. Але щодо зовнішнього мають бути інші підходи. Ми сьогодні обговорюємо питання інформаційної війни, в якій не маємо ні оборони, ні стратегії, абсолютно усунуті від того, щоб давати адекватну відповідь російському агресору. Ми начебто намагаємося піклуватися про те, щоб наших людей не обробляли, не сіяли хаосу серед нашого народу. А ворог у цій війні займає стратегічну позицію руйнування української держави. Він абсолютно убезпечений від нашої адекватної відповіді на свідомість його населення, тобто на свідомість імперського контингенту нації, яка знаходиться в колоніальному рабстві.
Держава Україна вже 30 років приміряється до визначення поняття “ворог-друг”. А ворог організований і він на нашій території формує п’яту колону з системою законсервованих агентів. У цій війні може бути тільки один переможець. Але люди не одержують відповідної інформації. Навіть ті, хто залучений до активної військової кампанії.
В українському інформаційному просторі працює чимало московських журналістів, які приїхали сюди з різних причин. І вони в нашому національному ефірі здебільшого відпрацьовують тему дружби народів. І при цьому готують свідомість українців до можливої поразки, яку ми, на їхній погляд, ніяк не обійдемо. Розказують, як нам потім примиритися з державою, яка впровадить путінський режим, і як нам налагоджувати стосунки з Росією.
Ця концепція відпрацьовується на олігархічних каналах, нейтралізує національну ідею, як форму нашого державного існування. І на догоду такому погляду ми навіть організовуємо російською мовою канал “Дом” для територій, що були силою приєднані до Росії. Ми намагаємося повернути в українську державність жителів цих територій як безневинних людей, на яких не можна покладатися. У тому числі тоді, коли нащадки російських колонізаторів здебільшого організовують там протистояння. Вони діють там доволі ефективно завдяки допомозі російської агентури та російської армії. Вони не можуть вивчити української мови, а ми будемо ласкавим російським словом піддобрювати їх, щоб вони залишилися в Україні і примирилися. Це хибний шлях, який відволікає Україну від розуміння того, як треба діяти.
А діяти з ворогом, який застосовує силу, треба тільки силою. Якщо йдеться про усунення тієї частини людей, на яких зорієнтований канал “Дом”, то треба розуміти структуру цього контингенту – уже фактично сформованого підрозділу, який працює на нашій території за законами Російської Федерації. І витрачати силу та фінанси на те, щоб нібито обробляти російською мовою мізки цих людей, по меншій мірі нераціонально.
Хай вже краще цей “Дом”
з Ганапольським і Кисельовим працює на території Росії і обробляє казанських татар, які мають задуматися, в якій державі живуть. Там є дуже багато проблем, про які Україна не говорить в силу своєї толерантності.
Україна терпеливо чекає, поки ворог виявить до нас ласку. Це, звичайно, утопічна позиція. Хоча дехто вважає, що це, можливо, найлегший шлях для того,
щоб залучити електорат на свій бік. Насправді сьогодні ситуація вимагає від влади дуже активних і серйозних заходів, аби убезпечити нашу територію від можливого конфліктного протистояння, яке розробляється стратегами Росії. Якщо не будемо готуватися, то взнаємо про це прямим текстом через 2-3 роки.
Олігархічні телеканали дуже часто просто тиражують ті вимоги, ті настанови, над якими працюють у Кремлі. Хваляться, що виграли в України лише частину так званої Новоросії.
Руйнування налагодженої державної системи ніякими іншими інформаційними силами не замінити. Наш ворог озброєний неймовірним впливом на території України, в тому числі і п’ятої колони. Він має програму, яку передає через наші інформаційні канали. А наш воїн йде на цю війну з голими руками. До цих пір не створена програма для участі України у цій інформаційній війні. А щоб перемогти, треба діяти і на території ворога.
Усунення тієї проблеми, яка існує для України на Донбасі, нам пропонується у двох напрямках. Або Україна повністю відмовиться від цих територій, або терпітиме до тих пір, поки Москва не “навчить” нас, яке рішення прийняти. Насправді на цій території тепер необхідно діяти за іншою програмою з розумінням того, що так є частина людей, яких треба рятувати, з якими треба працювати. А є частина, яких треба усунути від можливості впливати на суспільну свідомість України.
Проблема інформаційної війни – це аналогія до практики збройних військових операцій, які здійснюються під час звичайної війни. Коли ворог в тебе стріляє, треба давати адекватну відповідь. Але ми не маємо з чого стріляти. Наш український інформаційний простір знекровлений. А олігархічний простір не є українським. Швидше це навіть система імітації для того, щоб усунути нас від вирішення наших проблем”.
Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ, голова Івано-Франківського об’єднання ВУТ “Просвіта”:
“Порушена сьогодні тема надзвичайно актуальна і важлива. Далеко не всі розуміють, що Московія-Росія є екзистенційним, історичним ворогом України. А отже, маємо зробити багато речей. По-перше – недостатньо висвітлювати історичні корені нашого буття. На мою думку, яку я висловив ще у 2014 році, слід називати Росію Московією. Принаймні дискусія з цього питання могла б бути проведена на загальноукраїнському рівні.
Хочу нагадати, що Тарас Шевченко називав Росію не інакше як Московією, а росіян – москалями. Відомий історичний факт, що до Петра І весь світ знав Росію як Московію і до 1721 року називав її так.
У світі існує така практика,
коли кожен народ називає інший так, як вважає за потрібне. Ми називаємо країну Німеччина, росіяни – Германія, а самі німці – Deutschland. Те саме про Грузію, яку англійці називають Джорджією, а самі грузини – Сакартвело. Це можна говорити і про Чорногорію. Таку дискусію варто розгорнути для того, щоб потім було прийняте відповідне рішення на рівні Верховної Ради України”.
Кирило СТЕЦЕНКО, голова Київського міського об’єднання ВУТ “Просвіта”, народний артист України:
“Вже говорилося про те, що телеканал “Дом” збирається воювати за Україну російською мовою. Тут дуже важливо розуміти, що українська мова і культура – це не лише інструмент, а це фактично наша стратегічна мета. Цей момент недооцінений нашими ідеологами, політиками.
А українські вороги свідомо протиставляють духовні і матеріальні аспекти, які є цілісними для нормальної держави. Як я вже неодноразово писав у соціальних мережах, нам потрібна сильна і українська Україна. Бо слабка Україна програє у протистоянні Росії, а неукраїнська Україна сама добровільно стане частиною, включиться в цю імперію. Тому не можна допускати, щоб питання української культури, мови, ідентичності перетворювалися лише на додаткові елементи.
Не можна плутати стратегічну і практичну мету. Та стратегічна мета, яка робить нас нами, це якраз і є культура та мова. А територія і економіка (можливо це комусь здатися парадоксальним) є вже засобами та ресурсами захисту своєї українськості. Тому, що ми є спільнотою і цінуємо себе як спільнота, бо вона є українською. Або в якихось історичних обставинах стає російською.
Тому питання фізичного виживання може бути в конфлікті зі збереженням своєї культурної ідентичності. Не можна тупо протиставляти одне другому, а треба вміти узгоджувати, розводити на різні поверхи важливості. Стратегічний рівень – це найвищий рівень; тактичний рівень – другий, а ресурси і засоби – це третій рівень. Ця система працює коли одночасно є і стратегічна мета, і тактична майстерність, і володіння ресурсами та засобами. Саме тоді українська Україна може мати майбутнє.
Інші варіанти – неукраїнська сильна Україна перестає бути собою. А українська Україна, яка не здатна себе захистити, якщо вона буде навіть дуже українською – просто програє у протистоянні з сильним ворогом.
Ми, як мисляча частина нації, як частина духовної еліти, безумовно повинні роз’яснювати важливість кожного з цих елементів, тому що нація – це система, а не якісь фрагменти чогось.
Тактика завжди має бути наступальною. Почитайте праці будь-якого теоретика інформаційних війн, де сказано, що сторона, яка захищається, завжди програє. І наша стратегічна помилка дотримуватися мужицької психології. Є така російська приказка: “Пока гром не грянет, мужик не перекрестится”. А ми не мужики, ми еліта. Ми нащадки Ноя. А Ной готувався до того, щоб рятувати все живе від потопу. Він мислив стратегічно. А якби думав ситуативно, то був би таким самим розгубленим, як і всі тварі, яких він посадив на човен.
Аби зробити великий човен,
його потрібно будувати роками. Стратегічне мислення дозволяє ставити пріоритети, зробити ієрархічну піраміду цінностей, де є головне, чим не торгують і не розмінюються.
В інформаційній війні виграє лише той, хто є наступальним. 1991 рік – Незалежність, потім Помаранчева революція, Революція Гідності. Ці шанси не були використані. Не можна розробляти стратегічні речі тоді, коли ти маєш владу. Їх треба розробляти, коли влади немає. Цими речами можна буде скористатися потім, коли прийде історичний момент”.
Ольга КРЯЖИЧ, голова Сєвєродонецького об’єднання ВУТ “Просвіта”, доцент Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля:
“Ми прекрасно розуміємо,
що ніяким чином не схилимо старше покоління на бік Украї-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
