Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Разом — до Перемоги! · “Байден прямо заявив: Україна має перемогти, і вона неодмінно переможе, і ми зробимо все, щоб це було саме так”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Знайти світло в мороці війни», с. 1

Знайти світло в мороці війни

Слово Просвіти, №39 за 2024 рік

Закінчення. Поч. на стор. 1 Путінський бліцкриг а-ля гітлер провалився. Захід, який теж вважав, що Україна приречена з огляду на всі чинники і кричущу неспівмірність сторін, раптом побачив, що він має шанс допомогти Україні вижити, і став допомагати, хоча й не готовий був це робити. Як показали події в подальшому, Захід був не готовий до характеру і масштабу цієї війни, йому бракувало і бракує досі боєприпасів, зброї, які він здатен надати Україні для її повноцінної оборони без ризиків втрати своєї боєздатності. Але сам факт ефективної допомоги Україні – це той чинник, який для кремлівців теж виявився болючим сюрпризом. Вони аж ніяк на це не розраховували, адже бліцкриг такого розрахунку не потребував. Таким чином, оскільки Україну не вдалось взяти нахрапом, Москва поступово, після приголомшливої втечі її військ від Києва, розгрому їх в Харківській наступальній операції та вигнання з правобережної Херсонщини, перейшла до нової стратегії ведення війни – на виснаження: методичного просування маленькими кроками своїх окупаційних військ, не рахуючись зі своїми втратами; швидке закріплення нових окупованих територій фортифікаційними спорудами – ця тактика стандартна для “освоєння” нових загарбаних територій Московією ще з XVII століття; намагання тотально знищити енергетичну спроможність України, занурити її територію в темряву, її жителів – у холод і голод, а її економіку зробити недієздатною. Такий комплекс дій на виснаження, на переконання Москви, примусить Україну до капітуляції, а Захід – до фінансової та політичної втоми від війни, і якщо не відмови від допомоги Україні, то значного послаблення такої допомоги. У комплексі дій імперської Москви вагому роль відіграє також інформаційна війна – як на території України, так і серед наших партнерів, складовими якої є ставка на ультралівих і ультраправих політиків, особливо на других, які значно підсилились у всьому світові, щонайбільше саме у країнах західного світу; це також і агентурна робота, організація публікації у світових ЗМІ замовних статей, які поширюють московські наративи, сіють сумніви у спроможності захистити Україну і покарати Московію. Чільне і найбільш актуальне місце в цій інформаційні війні Москви є ставка на близькі президентські і парламентські перегони у США, наймогутнішої держави світу, де зараз ліберальна демократія знаходиться під смертельною загрозою наступу ультраправих MAGA, які по суті захопили під себе Республіканську партію і рвуться до влади. А це не тільки загрожує правовим основам політичної системи Сполучених Штатів, як світового оплоту західної ліберальної демократії, ай самому існуванню США аж до великого ризику розв’язання громадянської війни на її теренах. Так чи інакше, сам фактор таких пекучих і небезпечних перегонів в США грає на руку Москви, відволікає сили і увагу американського уряду і громадянського суспільства від проблематики війни Москви проти існування України. Ба більше, чинник цієї війни став складовою цих перегонів у США, що є новітнім явищем в історії США, де фактично ніколи зовнішні питання не були факторами, які впливали бодай якимсь значним чином на електоральні рішення американських виборців. Зе-менеджери вирішили скористатися цим, і саме цим пояснюється тривалий і гучний вояж у США Зеленського і його команди минулого тижня. На жаль, це вкотре зроблено неоковирно і просякнуте ставкою на протиріччя між політичними суперниками у США. Також традиційно розрахунок Зе-команди під час візиту робився в основному на емоції, на яскраві, показні поп-ефекти, що характерно для поп-культури, з якої вилупились ці неофіти українського політикуму. Але це вже не працює. Час Зе-імітацій прихильності до демократичних цінностей та підміни їх організацією облудних шоу добігає кінця. Вже мало хто в США готовий аплодувати стоячи і навіть сидячи Зеленському і його Ко. А без цього актор по життю і по своїх діях, яким є Зеленський, під управлінням своїх менеджерів здувається з театрального героя в ганчірну ляльку-реквізит у театральній скрині. Натомість український народ, його громадянське суспільство заслужено все більше звучить у риториці політиків-демократів й демократичних ЗМІ, що є позитивним свідченням того, що в США (де традиційно, на мою думку, перебільшена роль особистості в історії і політиці) суспільна політична думка повертається до більш виваженого співвідношення ролей між суспільством і політичним лідером. Не гітлер – творець нацизму, а народні маси, ресентимент яких зростав у темряві поразки у світовій війні, зубожіння і приниження як наслідки цієї війни, Велика депресія, яку “вилікував” гітлер і Ко. У тому числі, зокрема, вилікував за рахунок того, що використав кошти, надані Росією Німеччині (вилучені від продажу зерна і майна заморених Голодомором українських селян), в обмін на “індустріалізацію”. Тобто будівлю нових заводів під ключ, об’єктів енергетики, інфраструктури, новітніх західних технологій, в тому числу і воєнної промисловості. А далі гітлер “лікував” ресентимент німецького суспільства новою світовою війною, ще більшою, в результаті чого поразка була ще більшою, але це лікування попри розрахунки гітлера і суспільства прийшло не від перемоги, а від поразки і лікування західними програмами і залученням німецького суспільства до світу притомності і демократії. Також, у сучасності, не Трамп замовив MAGA, а його запрагнула велика частина американського суспільства, а далі вже працює система взаємних зворотних зв’язків, яка підвищує і збільшує цей суспільний обвал, як лавина, що набирає могутності, і це в підсумку призводить до катастрофи. Перипетії вояжу Зеленського гідні сатиричного шоу, того, з якого вийшов сам Зеленський і його команда, яка драматично вибухнула в українському суспільстві в 2019 році, що дало велику спокусу для подальших намірів Кремля. Чинна американська влада і Зе-команда ціннісно несумісні, ліберально-демократичні цінності для Зе і Ко є лише ширмою, симулякром для своїх авторитарних інстинктів, тому і гармонія в стосунках, і плідна співпраця дуже ускладнені. Уряд США усвідомлює це і, попри антагоністичні цінності з чинним українським урядом, допомагає українському суспільству захистити своє існування і право на свободу та демократичні цінності. Уряд США, наскільки це можливо в умовах війни, тисне на український уряд, розуміючи його природу, примушує до правових, демократичних і ліберальних реформ, який, власне, залишається урядом до цього часу лише тому, що вибори в Україні неможливі у стані війни та окупації п’ятої частини країни. Тому Президента Зеленського уряд США прийняв коректно, але стримано. Зеленський, аналогічно Трампу, вважає, що він місіонер і візіонер, здатний домовитися з ким завгодно, незважаючи ні на що. Згадаймо про, чи не головне, гасло президентської кампанії Зе-команди – “дагаваріться с путіним посрєдінє” і “єслі нужно для етого встать на колєні пєрєд нім, я готов ето сдєлать”. І ще – “ми іх (тобто політичних опонентів) сдєлаєм!”. Хто кого “сдєлал”, тепер хай судить суспільство, навчене гірким і трагічним досвідом, а також, перепрошую, навчене путіним, хто кого “сдєлал”, хоча завдяки українським патріотам “сдєлать” у путіних не вийшло. Для зустрічі з Трампом довелось попітніти, бо Зеленський наговорив зайвого для Трампа (повторюсь: у авторитарних лідерів не буває солідарності. бувають лише ідентичні інстинкти, які призводять до тимчасових союзів і осей). Авторитаризм не терпить нікого іншого, крім себе, тому владний Болівар влади і впливу не витримає двох, він прагне лише монополії. Власне, в основному на такому принципі права сили людство існувало всі попередні століття, де є пан, а всі інші – його васали, або слуги, або кріпосні чи раби, або ті, хто платить васальну данину. Авторитарна влада завжди прагне монополії, що призводить до утворення імперій, власне імперіалізму як основного чинника історії. Це породжувало нескінченну, безперервну низку війн, людство жило у постійних війнах. Лише в останні сім десятків років людство знайшло можливість жити, хоч і не зовсім, але без великих війн. На цьому короткому терміні московська імперія зла, для якої таке існування протиприродне і нестерпне, вирішила поставити крапку. Вони, “нещасні”, і так довго ковтали свою реваншистську, ресентиментну злобу на весь світ, а надто на Україну, на США і весь Захід, накопичували 30 років для цього фінансові, промислові, а головне — військові сили для того, щоб розпечатати новітню скриню Пандори. Хоча колосальні військові накопичення радянської доби імперії зла теж пішли в хід. Повернімось до останніх пригод Зеленського в Америці. Трамп спочатку відмовився і заборонив тим самим своїм васалам, теперішнім республіканцям, зустрічатися із Зеленським. Звідси й народився хамський лист від спікера Палати Представників з вимогою до Зеленського зняти посла України у США, а також відмова від зустрічі під знущальним і принизливим приводом своєї великої зайнятості іншими, важливішими справами. Але не так сталося, як Трампу гадалось. Як я вже наголосив, фактор України став одним із значущих чинників цих президентсько-перегонів, що для США раніше було немислимим. Тому довелось трампістам задкувати, бо вони побачили, що демократи на цьому явно мають електоральний профіт. Тож Трамп “велично” зволив таки дати згоду на зустріч із Зеленським, а той вдав, що повірив словам Трампа і ледь не оголосив, що “Трамп наш!” Погрались трохи між собою два дуже подібні один на одного персонажі, які добре розуміють природу одне одного, і на тому порозумілись. Але лише на тому. Їхній спільний “Болівар” ніколи не витримає двох. Трампу абсолютна байдужа Україна, йому загалом все і всі байдужі, не байдужий йому лише він сам. І Зеленський в цьому мало чим відрізняється від Трампа. У них лише цілі протилежні в ситуації війни Москви проти України. Для Трампа ця війна – прикра перешкода для дружби і співробітництва з Кремлем, який не тільки любий Трампу за власними цінностями авторитаризму, а й може бути партнером у протистоянні проти Китаю. Власне, у Трампа немає жодних цінностей, окрім його величності, профіту, а також власного супернарцистичного его, яке йому змальовує беззаперечне місіонерство і єдину правильну всесвітню візію – свою. Щодо плану, який привіз Зеленський і його компанія, то я в цьому аспекті скептичний. Крім того він не опублікований, є лише деякі розпливчасті відгуки від анонімних джерел у західних ЗМІ, тому обговорювати по суті нема чого. Не публікація за підсумками візиту свідчить про те, що моя скептичність обґрунтована. Знаючи природу писців Зеленського та природу і сутність дій та намірів Зе-команди, я можу з великою ймовірністю стверджувати, що документ, який вони привезли, має традиційно для Зе-команди імітаційно-пропагандистський характер. Тому наші американські партнери, напевно, означили його як сирий і не готовий. Тут є і чинник, властивий чинній українській владі – торговий, тобто у традиціях і звичках тієї сфери, з якої вони прийшли до влади: будь-які переговори вони переводять у русло і форми торжища, “проси більше, ніж

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин