“Просвіта” сьогодні “Жоден патріотичний імпульс не минає безслідно”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
“Трава крізь асфальт”: з Чорноморська на Київщину
Слово Просвіти, №39 за 2024 рік
Сергій ЛАЩЕНКО
Коли письменниця з Чорноморська Валентина Сидорук видає черговий номер місцевої просвітянської газети “Рідне слово”, то не забуває кілька примірників переслати мені у Львів. Високо шаную активність пенсіонерської гвардії, тому поширюю все, надіслане нею: щось лишається у Львові, щось їде на Буковину, щось – на Закарпаття. Цього разу письменниця порадувала тим, що вклала в посилку два примірники свого останнього роману “Трава крізь асфальт”. Якщо коротко, то це книга про українську стійкість, впертість, невмирущість. Один примірник вирішив відвезти на Київщину та подарувати Катерині Сидорук. Бачите, у цих жінок навіть прізвище однакове. Завдяки мені вони заочно знайомі та симпатизують одна одній. Пані Катерина належить до гурту таращанських пенсіонерів, які тримаються разом та переживають за долю країни. Поспілкувавшись з місцевим людом, я відзначив для себе такі моменти: найбільшими оптимістами в Таращі є молодь і діти, у них таке бачення світу. Старші ж нинішню війну сприймають дуже болісно, адже від своїх батьків багато знають про попередню. Знають і про нинішні втрати на
Лілія ПОЛКОВНИЧЕНКО, завідувачка бібліотеки-філії № 18 ЦМБ ім. М. Л. Кропивницького м. Миколаєва, голова ГО “Вітовське українське товариство”
Днями в Бібліотеці-філії № 18 ЦМБ ім. М. Л. Кропивницького м. Миколаєва відбулась музейна гостина “Українське духовне відродження. Все життя з Богом”, присвячена натхненнику відродження української церкви та духовного відродження рідного краю, капелану, протоієрею Православної Церкви України Микиті Чудиновичу, який жив у м. Баштанці Миколаївської області. Захід проходив у бібліотечному Музеї історії рідного краю за сприяння ГО “Вітовське українське товариство” та партії “Народний Рух України” (голова обласної крйової організації Юрій Діденко). Організували його БФ “Дітям України”, “БФ “Отця Микити Чудиновича” та президент фонду В’ячеслав Цибулько. У музеї розташована виставка, створена БФ “Отця Микити Чудиновича”, що містить шістнадцять світлин про життя та діяльність отця Микити та про його родину. На виставці представлені книги з домашньої бібліотеки – Біблії, молитовники, церковні книги XVIII–XX ст. Бібліо-
Людмила ЛОБАЧОВА Фото авторки
Просвітянин, краєзнавець Геннадій Махорін презентував свою нову книгу “Житомиру 1140 років”. Видання побачило світ за сприяння управління культури Житомирської міської ради і почесно увійшло до сьомого десятка праць науковця. Серед поціновувачів праць автора – фахові історики, краєзнавці, ветерани. Свято відбулося за традицією в Житомирській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. О. Ольжича. У книзі вміщено понад дві ти-фронтах, і про те, що ворог не збирається здаватися, що допомога Заходу недостатня. Але серед старшого покоління є люди, які намагаються йти вперед. Вони готові пробиватися, як “трава крізь асфальт”, попри поважний вік, старечі хвороби та матеріальні негаразди. Часом надзвичайно важливим для оточення є позитивний приклад. Пригадую позицію луганського вчителя української мови Івана Захарченка. Будучи молодим викладачем, він дорогою на роботу писав крейдою на товарних поїздах широко відоме нині гасло: “Слава Україні!”. На початку 70-х років мало хто на Луганщині знав про походження цього вислову, про його зв’язок з ідеологією ОУН. Для кого старався слобожанець? Для якихось національно свідомих одиниць? А якщо й так? Що залишалося робити в ті часи луганчанам, донеччанам, харків’янам, одеситам? Хіба що сприйняти формулу “як трава крізь асфальт” як своєрідне керівництво до дії. Іван Михайлович мало змінився за останні пів століття. Побувавши у 2014 році на сепарському підвалі, він був вимушений покинути рідну Луганщину та переїхати в Одеську область. Живучи під Саратою, одразу почав учити болгарську мову. Така у нього була позиція – українець же, не москвин! Коли Іван Михайлович випадково дізнався про молодого поета з Харківщини Олеся Степаненка, якого ще в 2004 році вбили російські шовіністи за любов до українства, вирішив будь-що з’їздити туди, на могилу юного патріота. Не побоявся на восьмому десятку вирушити в дорогу і проїхати через всю Україну – з південного заходу на північний схід. Ледве розшукав місце поховання Олеся в Дергачах, прибрав на могилі, помолився і прочитав свій вірш, присвячений харківському патріоту. Здавалося б, який сенс у прибиранні могили, якщо там через два-три місяці знову виросте висока трава? Але Іван Михайлович не міг інакше. Він вчитель української мови, він з тієї незламної української породи, яка вміє “проростати крізь асфальт”, виживати в найскладніукраїнську мову серед священнослужителів. У своєму Свято- Успенському храмі Баштанки відродив повноцінне громадське життя і надихав до цього інших священників. Сприяли проведенню заходу ГО “Вітовське українське товариство” та “Просвіта” Миколаївщини”. Голова “Просвіти” Миколаївщини” у Корабельному районі Олег Матіюк розповів про початки українського духовного відродження: “Одним із перших чи навіть першим священником, який започатковував відродження Української Автокефальної ших умовах. А люди з цієї когорти цінують внесок одиниць. Така вже у них релігія, своєрідний культ духовного побратимства. Ніби й мало користі від цієї конкретної поїздки, але якщо розповісти про неї всій Україні, то користь все-таки буде і немала. Може, якби Іван Захарченко був іншим, то й син його не пішов би в лютому 2024 року добровольцем захищати Україну. Якби Валентина Сидорук не видавала в Чорноморську “Рідне слово”, не присилала газету мені, то і я не мав би стільки стимулів для поширення чорноморських імпульсів на решту території України. Зачепившись за цю просвітянську газету, якось легше розпочинати розмову і про таращанські справи. Виявляється, Катерина Сидорук також пише вірші. А ще вона хотіла б розповісти людям про свого чоловіка Григорія Притулу. Він був учителем географії – надзвичайно розумною, шляхетною, принциповою людиною, люблячою і справедливою. Востаннє я бачив його років тридцять тому. Ніколи не спілкувалися на життєві теми, давалася взнаки вікова різниця. Але пригадую, що вчитель географії мені подобався. Було в ньому щось справжнє, тепле, українське… Від пані Катерини я дізнався цікаву деталь: мій батько свого часу збирався писати книгу про Григорія Федоровича. Не встиг, бо помер. Оце новина... Не знав. Тож принагідно ще раз дякую Валентині Сидорук за активність. Як бачимо, жоден патріотичний імпульс не минає безслідно. Неодмінно дізнаєшся щось нове – про свою країну, про місто свого дитинства, про цікавих людей, на яких усі ці роки трималася Україна.
який добре знав отця Чудиновича, на початку 90-х років минулого століття вдалось запросити в школу № 40 Корабельного району українського священника на один із шкільних заходів”, – розповів Олег Матіюк. Про початки українського відродження у своєму виступі згадав і голова Миколаївської крайової організації “Народний Рух України” Юрій Діденко. Він розповів про приїзд отця Микити Чудиновича взимку 1990 року вм. Південноукраїнськ (Гард) із просвітницьким виступом про українську автокефальну церкву, яка лише почала відроджуватися. На гостинах виступила та прочитала власний вірш про нашу українську мову відома вітовська майстриня, керівниця бібліотечного розмовного клубу української мови “ДієСлово” Ганна Шаховал, а соліст народного вокального ансамблю “Вітовчани” виконав українську пісню “Роде, наш роде”. Усі, хто завітав на музейні гостини, отримали духовні книги, які видавав отець Микита Чудинович. Подібні гостини заплановано провести в Баштанці, Новому Бузі та на батьківщині отця Микити Чудиновича в місті Кропивницькому.
мир” є типовим для Києворуської доби. Тобто ця легенда має своє підґрунтя і опосередковано пояснює назву міста”, – пояснив автор. Під час презентації порушувалося питання про будинок, який житомирці нині називають “магістрат”. Як стверджує краєзнавець, ця будівля заїжджого двору готельного типу ніколи не була приміщенням магістрату. Книга “Житомиру 1140 років” містить добірку світлин ХІХ та ХХ століть, які раніше ніде не публікувались. Зустріч гармонійно доповнили музичні подарунки від композиторки та виконавиці пісень у супроводі гітари Лариси Бойко. Усі охочі зможуть прочитати нове видання в бібліотеках міста.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
