Подія · “За нею наша українська мова. За книгою дитина, яка завтра відкриє підручник і прочитає своє перше українське речення, а потім “Кобзар”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Ярмаркуємо книжками
Слово Просвіти, №39 за 2026 рік
У Харкові знову відклекотів ярмарок. Тільки тепер тут торгували не кіньми, волами й горщиками, як за часів Квітки!Основ’яненка, а книжками. Письменники приїздили з фронту, читачі стояли за автографами в чергах, а ввечері Харків спускався під землю слухати рок!музику. Росіяни б’ють по харківських друкарнях ракетами, “Шахедами” й “Герберами”, а Харків у відповідь гуртується довкола української книжки. Мабуть, у цьо! му і є найбільше диво цьогорічного “Літературного Ярмарку”.
Леонід ЛОГВИНЕНКО Фото автора
Квітчин ярмарок “А ярмарок такий, як у Харкові об пречистій. І чого там тільки нема…” Ніби чуєш голос Григорія
Квітки-Основ’яненка. Він водить нас поміж харківським людом, показує, хто чим торгує, хто що вихваляє, хто за чим приїхав. Навколо гомін, крик, сміх, музика – кожен щось продає, кожен щось купує, кожен розповідає свою історію. У “Салдацькому патреті” Квітка не просто описав ярмарок. Він дав нам відчути Харків, його околиці. Бо Харків без ярмарку, мабуть, і не Харків. Адже ярмарок – це не тільки торг, а й коли сходяться докупи продавці та покупці, знайомі й незнайомі, балачки й пісні. Коли з усього того гомону раптом складається щось більше – відчуття, що місто живе навіть під бомбами. Колись харківський історик Микола Сумцов згадував, що під час ярмаркових днів по кабаках співали могутні митрополичі баси. Отже, старий харківський ярмарок мав не лише свій товар, ай свій голос.
Теперечки ярмарок у Харкові знову Тільки ярмарковий товар зараз інший. Книжки. І чого там тільки нема! Цієї осені проходив уже другий “Літературний Ярмарок”. У ЄрміловЦентрі зібралися письменники, видавці, читачі… Книжки. А головне – звідусіль з’їхались люди. Фестиваль цьогоріч охоплював 38 подій і налічував 92 учасників. ЄрміловЦентр у цьому Харкові став майже своєрідним бункером культури. Захистом від війни. Тут, у бункері під Харківським національним університетом, можна сховатися не тільки від уламків і вибухової хвилі, а й від самої війни. Сховатися в книжці, у розмові, у слові. Щоправда, цього року навіть у цьому величезному “бункері” стало затісно. У 2025 році ярмарок започаткували передусім для підтримки харківського книговидавництва. Бо Харків – одне з головних міст українського книгодрукування. Навіть війна цього не змінила. Друкарні працюють, видавці видають, письменники пишуть. Минулого року зареєстрували близько п’яти тисяч відвідувачів. Цього року ще до початку було три тисячі попередніх реєстрацій. А на музичну програму за попередньою реєстрацією охочих теж виявилося чимало. Ото вже, сказав би Квітка, ярмарок! Тільки дивна річ: люди прийшли не по коней, не по волів і не по горщики. Прийшли по книжки. Про це я говорив із Сергієм Жаданом – одним із організаторів ярмарку. І він сказав річ, яка, мені здається, пояснює все: “Чудо не в тому, що української книжки стало значно більше. Чудо втому, що все більше людей гуртуються зараз навколо української книжки”. Справді, українська книжка сьогодні – це вже не тільки література. Це своє, українське. Те, навколо чого ми гуртуємося навіть під ракетами.
Книжка теж воює Росіяни це добре розуміють. Тому від початку великої війни б’ють не тільки по наших будинках, електростанціях, локомотивах чи мостах. Вони цілять по друкарнях, видавництвах, бібліотеках, книжкових складах. У Харкові це знають особливо добре. 23 травня 2024 року російський удар по друкарні “Фактор-Друк” забрав життя семи працівників. Унаслідок обстрілу згоріло близько 50 тисяч книжок. У цехах були люди. І це, мабуть, найстрашніше: живцем горіли не тільки книжки. Горіли люди, які ці книжки друкували. По українській книжці русня б’є “Іскандерами”, “Калібрами”, “Шахедами”, “Герберами”. Бо книжка – це, власне, не папір і картон. За нею наша українська мова. За книгою дитина, яка завтра відкриє підручник і прочитає своє перше українське речення, а потім “Кобзар”. Тому книжка стала частиною війни. І частиною опору. Цьогорічний ярмарок це добре ілюструє. Серед авторів багато військових – Павло Вишебаба, Олег Каданов, Ярина Чорногуз та інші поети й прозаїки – письменниками і водночас воїни. Дехто приїхав із фронту буквально на день, щоб зустрітися з читачами.
Підзарядка наших батарей Здибався на ярмарку і з Юрієм Луценком – чоловіком оптимістичним. Каже, що свою дебютну книжку “Птах і Фікус. Смертельна відпустка” писав як “підзарядку наших батарей”, як віру в перемогу. Він розповідає такі історії, від яких мимохіть усміхнешся. Саме цю книжку Луценко презентував на цьогорічному ярмарку. Кілька років тому він був у Польщі й бачив, як поляки готуються до можливої оборони Сухід і наслідки визвольних змагань 1917–1921 років, очищення його образу від ідеологічних нашарувань імперської минувшини. Участь у круглому столі взяли представники військових навчальних закладів, історики, науковці, представник Київського польського культурно-освітнього товариства ім. А. Міцкевича польського Дому у Києві. До участі у засіданні у віддаленому
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
