Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На перехрестях історії · “Кожен повстанець мав бути не тільки воїном(месником, але й невтомним пропагандистом, натхненником мас”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Боротьба друкованим словом До 84.ї річниці Української Повстанської Армії

Слово Просвіти, №39 за 2026 рік

Нестор МИЗАК, доктор історичних наук, професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Закінчення. Поч. у ч. 37, 38 за 2026 р. Михайло Черешньовський був референтом “технічного звена” при надрайонному проводі ОУН Лемківщини. Закінчив школу мистецтв у Кракові. У повстанській республіці Перемишльщини зробив форми для мила з написом “Фабрика мила УПА”. Мило мало збут. Про нього говорили поляки, словаки, що бандерівці мають свою фабрику мила. Опинившись пізніше на Заході, Михайло Черешньовський став знаним скульптором, автором відомих у західному світі монументів: Бандері, Шухевичу, Петлюрі, Коновальцю, Лесі Українці та іншим. На розвиток повстанської ілюстрації, графіки, листівки мала вплив графіка волинського майстра Ніла Хасевича. Його твори віддзеркалюють шляхи, якими йшла визвольна боротьба українського народу. На його працях, повсюдно поширених на теренах УПА-“Захід”, учились місцеві майстри “технічних звен. Про роль мистецтва й літератури у визвольній боротьбі яскраво висловився Ярослав Стецько: “Коли українське визвольне підпілля вилонило крім провідників, бойовиків, командирів, державно-політичних керманичів і пропагандистів, також поетів, митців, графіків – це значить, що українська визвольна боротьба прийняла найвищі форми змагу з гнобителем”. Виходячи з ідейно-політичних функцій, які виконували осередки пропаганди ОУН, НКВС- НКДБ намагались їх якнайшвидше розконспірувати і знищити. За відкриття підпільної друкарні влада щедро винагороджувала чекістів і негайно інформувала про це вищі інстанції. У 1945-1951 рр. ОУН володіла десятками інтенсивно працюючих друкарень, які під час облав та провокацій були розкриті. Так, 9 грудня 1945 р. енкаведисти розкрили друкарню біля с. Скварява-Нова Жовківського р-ну. У криївці вчинили опір три дівчини й підірвалися гранатами. З криївки забрали один копіювальний апарат-ротатор, близько 6 тис. сторінок різних документів, 50 кг паперу, зброю і набої. Багато законспірованих друкарень впало під час “великої блокади” 1946 р. Так, 5 лютого 1946 р. розконспіровано друкарню ОУН у с. Шумляни Підгаєцкого п-ту на Тернопільщині у селянина Михайла Панаса. На вимогу вийти з повинною у криївці пострілялися друкарі “Мирон”, “Степан” і “Богун”. Енкаведисти вилучили 2 друкарські верстати, верстат для розрізання паперу, 240 тис. повстанських листівок, 150 книг, 157 брошур, архів ОУН за 1944 р., 2 ручних кулемети та іншу зброю. На початку лютого 1946 р. в цьому ж районі у с. Боків енкаведисти напали на слід друкарні у мешканця В. Когута. Господар застрелився. Карателі забрали друкарський верстат, 40 кг шрифту, 10 кг фарби, 20 кг паперу і зброю. 10 лютого 1946 р. енкаведисти захопили друкарню ОУН у с. Озеряни Борщівського р-ну Тернопільської обл. у господарстві Ганни Кошелі. З криївки вилучили друкарський верстат марки “Американка”, шрифти та листівки і брошури. Ця друкарня була заснована 1944 р. й проіснувала два з половиною роки. Організував її повітовий провідник ОУН М. Татарнюк “Хорив”. Свою продукцію друкарня конспірувала під криптонімом “Вінниця”. 5 або 18 лютого 1946 р. облавники викрили друкарню у с. Деренівка Буданівського р-ну в господарстві Григорія Поздика 1895 р.н. Три його сини Степан, Григорій, Йосип і дочка Марія загинули за волю України. Друкарню у них побудовано 1941 р. на глибині 6 м. Облаштували 2 кімнати заввишки 2,5 м, навіть провели світло від Янівської ГЕС. Друкарня виготовляла брошури: “Радянський патріотизм”, “Наша відповідь”, “В новій дійсності”, “Сталінсько-більшовицький імперіалізм”. Чотири співробітники, які у ній працювали, залишили друкарню до її розкриття. Енкаведисти забрали архів, журнал реєстрації видань. Бували випадки, коли навіть студенти виготовляли саморобні кліше й продукували на них листівки. Колишній студент Львівського політехнічного інституту Василь Бучковський (1929 р.н., с. Іване-Пусте Борщівського пту) на товстому шарі гуми від підошви вигравіював текст листівки “Гімн поневолених народів” і друкував сотні листівок. Потім сконструював друкарський пристрій, на якому з окремих літер можна було набрати тексти будьякого змісту. Зі своїми друзями з рідного села, які вчилися у вузі, – Володимиром Чубеєм, Зиновієм Мішкою та Михайлом Підгірняком з Мельниця-Подільської – розклеїли листівки у Львові. Згодом емдебісти викрили групу В. Бучковського і всіх арештували. Під час допитів В. Бучковський вистрибнув з вікна третього поверху будинку Львівського ОУ МДБ і на все життя важко покалічився. Підпілля ОУН закуповувало необхідні матеріали через своїх прихильників, доставляло з державних радянських друкарень шрифти, папір. З цієї причини заступник міністра державної безпеки УРСР генерал-майор Поперека 4 квітня 1949 р. подав доповідну записку: “Про проникнення оунівців у типографії та друковані органи Західних областей Української РСР”. Емдебісти викрили пропажу шрифтів у районних друкарнях м. Коршів Станіславської обл., Поморяни Львівської обл., Заліщики Тернопільської обл., звідкіля симпатики ОУН постачали їх для підпільних друкарень. Останні друкарні ОУН впали у 1949-1951 рр. Так, 8-10 жовтня 1949 р. під час операції на межі Славського, Сколівського, Підбузького, Боринського та Турківського р-нів Дрогобицької обл. розконспірували друкарню Дрогобицького окружного проводу ОУН імені Ю. Лопатинського. У друкарні загинув художник “технічної ланки” “Омелян” з Перемишлянського п-ту. У березні-травні 1949 р. під час арешту референта пропаганди Надвірнянського надрайонного проводу ОУН Дмитра Черевка “Промінь” емдебісти виявили керовану ним друкарню, яка конспірувалася під криптонімом “Київ”, “Київ-Львів”, “Львів-- Київ-Дрогобич”, “Дрогобич- Станіславів-Чернівці”. Друкарня отримувала вказівки від “Марка Боєслава”. За рік віддрукувала 12 тис. різних пропагандистських матеріалів та 6 найменувань брошур. У друкарні вилучено 4 друкарські верстати, 55 кг шрифту, 5000 примірників брошур. Наступну друкарню ОУН розконспіровано у с. Зозулі Золочівського р-ну (14 червня 1949 р.), ще іншу – біля с. Чернилява Краковецького р-ну Львівської обл. (14-15 січня 1950 р.). 26 грудня 1949 р. емдебісти виявили підпільну друкарню Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН у с. П’ятничани Чемеровецького р-ну. Друкарню облаштували під будинком колгоспниці Віри Васильківської, що мешкала над Збручем. Друкарня виготовляла й поширювала листівки на території Кам’янець-Подільської, Вінницької областей. Під час розкриття друкарні у ній застрелився художник “технічної ланки” Петро Гнибіда “Тарас”, друкарка Михайлина Голіната “Тамара”, важко поранена, померла в лікарні м. Оринин. Після падіння друкарні в П’ятничанах підпільники організували ще одну друкарню на хуторі Козак, що неподалік Кам’янця-Подільського, в господарстві Павла і Лідії Грабовських. Друкарня працювала недовго й була викрита 7 травня 1950 р. 7 травня 1951 р. оперативники розконспірували друкарню крайового проводу ОУН “Поділля” ім. Я. Старуха “Стяг” у райцентрі Товсте Тернопільської обл. Друкарня функціонувала під будинком Івана і Марії Мотичків під керівництвом референта пропаганди Чортківського окружного проводу ОУН Мирослава Гука “Григор”. Друкарню у Товстому створювали усіма силами. Бережанський надрайонний провідник “Володимир” дав 10 кг шрифту з власних резервів, крайовий референт “Євген” також знайшов шрифт. Чортківський районний провідник Григорій Кальба “Дарко” дістав фарбу, провідник ОУН Копичинського р-ну Василь Бойко “Книш” передав 10 тис. крб, зібраних на “бойовий фонд”. На друкарню ім. Я. Старуха працювало дві мобільні “технічні ланки”. Перша під назвою “До зброї” була у Чортківському р-ні під керівництвом Й. Поздика, інша ім. Петлюри у Борщівському – під орудою В. Гнибіди “Не-плюй”. Україну. Крім листівок, випускали журнали “Підпільне слово”, “Революціонер-пропагандист”, “До волі”, “За Україну, “Малі друзі, сатиричний “Хрін”, які доставляли у Хмельницьку, Вінницьку, а звідти у Черкаську і Київську обл. З 1950 р. друкарня ім. Я. Старуха підписувала листівки логотипом ім. Міхновського. Всі ці журнали віднайдено у бідоні ОУН, заритому у лісі біля с. Мала Кужелівка Хмельницької обл. та видано книгою “За тебе, свята Україно”. Друкарня впала у зв’язку із захопленням біля с. Дуліби Золотопотіцького р-ну провідників Мирослава Гука “Косач” і Михайла Ярчука “Клим”. 2 травня емдебісти захопили на зв’язковій лінії Чортківського окружного провідника ОУН Іларія Сказінського “Крига”, куди він вишов, щоб зустрітися з “Косачем” і “Климом”. Під час розконспірації друкарні застрелилися друкарі Василь Мельник “Хмель” 1927 р.н., с. Кошилівці, Василь Вінтонів “Ясень” 1927 р.н., с. Нагіряни, обидва із Заліщицького р-ну, та Степан Гішка “Славко” 1928 р.н., с. Устя Зелене Коропецького р-ну. Характеризуючи видавничу діяльність ОУН, слід відзначити, що на сьогоднішній день ще невідомі усі праці, пропагандистські брошури, листівки і звернення, видані осередками пропаганди. Так, одне лише “технічне звено” на Лемківщині за період з 1 жовтня 1945 р. по 20 березня 1946 р. видрукувало 28 видань у 8463 примірниках на 16394 сторінках. Петро Федун писав, що в 1948 р. видано багатотисячними тиражами близько 70 назв різних брошур. За приблизними підрахунками історика О. Стасюк, на території Західно-українських земель зафіксовано у 1941-1953 рр. близько 100 періодичних видань, 369 тематичних листівок, 752 назви книжок та брошур, але ці дані з часом виявлення нових архівів доповнюються. Окрім друкованої повстанської продукції, про яку йшла мова вище, Провід ОУН та осередки на місцях, політвиховники військових структур УПА-“Захід” велику увагу приділили індивідуальному вихованню учасників боротьби. Кожен повстанець мав бути не тільки воїном-месником, але й невтомним пропагандистом, натхненником мас. Під керівництвом своїх провідників у глибокому підпіллі повстанці займалися самопідготовкою з історії України та інших предметів. Добре самому знати їх, вміти передавати свої знання місцевому населенню, особливо молоді, – було справою честі кожного підпільника. Ось перелік предметів з програми вишколу ІІ ступеня, за якими відбувалися навчання для підпільників ОУН, 1948 р.: Совєтознання – 125 год; Українознавство – 115 год; Українська революція – 276 год. Кожний з цих розділів складався з таких предметів: Совєтознання: нарис історії СРСР, нарис історії УРСР, історія ВКП(б), Конституція СРСР і УРСР, критичний огляд літератури УРСР; Українознавство: історія України, історія світу, географія України, географія світу, історія української літератури, українська мова (граматика); Українська революція: вишколи – ідеологічний, політичний, пропагандивний, конспіративний, організаційний, короткі відомості з діяльності Служби безпеки. Під час одного з допитів підпільника Михайла Чернеги “Карась”, який працював у Кам’янець-Подільській окрузі, слідчий запитав його: “Кому належать п’ять учнівських зошитів із записами націоналістичного характеру? З якою метою їх писав? Де зберігав?” – Михайло відповів, що він, як і всі патріоти-борці, займався індивідуальним самовишколом, вивчав ідеологію української національно-виз-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин