Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Тільки в “СП” · “Це стало однією з трагічних сторінок його особистої історії і не менш трагічної історії всього визвольного руху України”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Зрада

Слово Просвіти, №39 за 2026 рік

Анатолій ЛІЩЕНКО Закінчення. Початок в ч.ч. 37, 38 за 2026 р. Він скаже тільки про те, що діється за кордоном, куди більшовики не зможуть дістатися. Можна сказати й про те, з ким він переходив кордон, що всі вони мали діяти і жити з підробленими документами. Не виключено, що його друзі загинули під час перетину кордону. А якщо ні, то більшовики не так швидко зможуть їх упіймати. Зрештою, пообіцявши піти з більшовиками на співпрацю, він зможе втекти. Таки напевне вдасться, якщо його випустять на волю! Спочатку за ним пильно наглядатимуть, а потім послаблять пильність. Якщо він ступить на землю – шукай вітру в полі! Ярослав Горбовий захоплено малює в своїй уяві: треба обіцяти співпрацю! І власне, яка ж з цього буде шкода для всього українського визвольного руху, коли він розповість. Що діється за кордоном? Так чи інакше більшовики довідаються самі, що діється там, за кордоном, у стані Організації Українських Націоналістів. Це неважно, в Кракові, чи у Відні, чив іншому місці – все як на долоні. А одна-дві жертви тут, у Львові, чи деінде в Галичині – мій Боже, і без того щодня складаються ті жертви! А може, він матиме нагоду декому допомогти, когось остерегти? Тоді надолужить те, що мусив віддати за ціну волі. Але, втім, ще й невідомо, чого саме від нього вимагатимуть. Може, залучать його тільки для пропаганди, відтак, можливо, й зовсім не доведеться шкодити друзям? А може, запропонують писати заяви покаяння і виголошувати промови на мітингах на користь більшовицької влади. Гидко самому собі в лице плювати. Але у більшовиків це не новина, тут люди до того звикли… Ярослав прокинувся рано. І не від того, що виспався, а швидше – навпаки. Після добротних готелів та м’якої постелі тюремна камера стала для нього смердючою печерою, де виспатися міг тільки звір. Крім того, Ярослава цілу ніч бентежила і не давала йому спокою його особиста справа. Прокинувшись від поганого сну, він твердо вирішив погодитись на пропозицію Павла Судоплатова все ж таки перейти на бік більшовиків. За домовленістю в разі його згоди він повинен був постукати в двері та через вартового повідомити про своє бажання зустрітися із Судоплатовим. Ось Ярослав, “подумавши”, стукає в двері й через хвилину-другу він уже сидить в кабінеті Судоплатова. – Вітаю вас з перемогою над самим собою, – не приховував радості вбивця Коновальця, звертаючись до Ярослава. – Я довго думав і дійшов до висновку, що помилявся. Так само, як ті, що послали мене сюди, – з важкою потугою вимовив Ярослав, – але це не моя справа. Нехай вони відповідають самі за себе, – вів далі він, – я твердо вирішив з ОУН розірвати всілякі відносини і хочу присвятити свою працю, віддати свої сили Радянській Україні, своєму народові. Для Судоплатова така заява й такі одкровення стали довгоочікуваною перемогою. Від такої несподіванки він навіть підвівся з місця і мовчки пройшовся кабінетом до вікна. Ярослав проводжав його поглядом і також був спантеличений поведінкою свого візаві. Потім їхні погляди зустрілися, коли вербувальник повертався до столу. – Через кілька днів вас випустимо на волю. А поки що вашу справу я передам іншому слідчому, який надалі з вами працюватиме. Добре, що бандерівець надумався. Бо завтра він, Судоплатов, справді передає справу іншим слідчим і нехай цей націоналіст не будує собі зайвих ілюзій. Ще кілька днів він побуде у тюрмі. Конче треба деякі формальності залагодити, а також намітити нові завдання у роботі з цим націоналістом. Харчі йому замінять на якісніші, а також читати щось дозволять. Він, Судоплатов, повинен поїхати на два дні по справах, а коли повернеться, то далі працюватиме зі своїм уже підлеглим. Цей націоналіст зробив розумно, він не тільки врятував своє життя, але надалі матиме нагоду працювати “на благо свого народу”. Інший слідчий почав працювати з Ярославом з того, що посадив його в кабінеті Судоплатова і запропонував написати письмове зізнання в “націоналістичній облуді” з настановами, які потрібно було зазначити за вказівкою слідчого. І Ярослав з великим захопленням узявся за перо, став писати усе, що знав про ОУН від того часу, як вступив до Організації, аж до захоплення німцями Польщі і свого виходу з тюрми. Він без зайвого й був переконаний, що НКВС і так про ці речі або вже знає, або скоро про них з іншого джерела дізнається. Виписав усі назви, що їх пам’ятав, описав усі граничні пункти, які знав, видав псевдо, криївки і квартири на кордоні. Він вважав, що достатнім буде для НКВС, якщо він викладе у своєму “зізнанні” загальні риси українського національного руху. Вважав, що справа до конкретики не дійде. Але Ярослав помилявся. Навіть його запевнення, що не знає зв’язків та організаційної мережі ОУН у краю, ні до чого не привело. Ще більше питання стало нагальним, коли з відрядження приїхав сам Павло Судоплатов. – А ви, Ярославе, напружте пам’ять і пригадайте всіх членів ОУН і їхні зв’язки ось тут, у краю. Нам така інформація важливіша, ніж про Генерал-Губернаторство і розкол ОУН, – зі всією серйозністю зазначив чекіст. Шляху для Ярослава вже не було. Він у руках НКВС, що має компрометуючі матеріали відносно нього й, головне – вони можуть вчинити з ним, як завгодно: розправитись фізично, чи морально, опублікувавши, за потреби, фотокопії, заяви тощо. Але й у НКВС розуміють, що Ярославу важко одним махом відгородитися від минулого, вони також чудово розуміють, що людина у такому випадку переживає душевну боротьбу з самим собою, коли розриває зі своїм минулим. І так завжди – в одній руці пряник, у другій батіг. І бачить Ярослав, що йому нікуди діватися, й пише далі. Зрадив усе – кого знав і що знав. Які імена тільки спадали на згадку, кого знав особисто, або чув від інших, усі квартири, зв’язки, гасла й псевдо. Це була найбільша на той час зрада ОУН і всього українського визвольного руху. Жертвою цієї зради стали сотні націоналістів. Бо НКВС ловило не тільки тих, яких зраджував Ярослав Горбовий, а нищили їхнє оточення за своїм звичаєм: краще НКВС від проведених акцій виявлення та знищення елементів українського визвольного руху потирало руки від задоволення. Вміють працювати вороги, вміють вербувати потрібних їм людей для досягнення своїх цілей. А Степан Бандера натомість у Кракові тішився ілюзіями, що Ярослав Горбовий, його довірена особа й земляк, направлений до Крайового проводу ОУН у Львові, – підготовляє всенародне антибільшовицьке повстання. …Павло Судоплатов не звик зупинятися на півдорозі. Довів це свого часу у Роттердамі. Ярослава Горбового він міг вже навіть розстріляти – робити йому у Львові нема чого. Але колишнього націоналіста можна було використати в іншому місці. Наприклад, у тому ж самому Кракові, під самим носом у Степана Бандери. Занурившись по саму голову у своїй зраді на користь НКВС, Горбовий вороття назад до своїх вже не мав. Націоналісти не пробачать зради, якщо дізнаються всю правду. Так думав і Судоплатов, так думали інші його поплічники по спільній боротьбі з “українським буржуазним націоналізмом”. І той вирішив використати Ярослава Горбового за кордоном. Там поки що не знають про його перехід на бік більшовиків і не так швидко дізнаються, якщо Ярослав буде обережним. Ярослава Горбового наче вдарило кувалдою по всьому тілі, аж здригнувся після останніх слів Судоплатова. Він чудово розумів, до якої пастки потрапив, але заперечувати й відступати йому було вже нікуди. – А як ти думав?! Подарувати тобі життя і залишитися поза грою?... – різко відреагував Судоплатов і продовжив, – навіть враховуючи твою важливу допомогу боротьбі з українським націоналізмом, ми не можемо обійтись без твоєї допомоги і надалі. І ось, як кілька місяців тому в кабінетах НКВС, Ярослав на конспіративній квартирі ОУН у Кракові, де зібрався актив Революційного проводу ОУН, описував на аркушах паперу все те, що встиг раніше викласти НКВС. Степан Бандера, Микола Лебідь, Роман Шухевич і Ярослав Стецько сиділи за столом і розмірковували над проблемою, що склалася внаслідок зради Ярослава Горбового. Важливо було скласти план дій щодо нових обставин революційного руху і першочерговим завданням поставало використати Ярослава як зрадника ОУН і агента НКВС у своїх цілях. …Було багато у різних колах інсинуацій стосовно подальшої долі Ярослава Горбового. Подейкували, що він тривалий час сидів ще у Ряшівській тюрмі при німцях. Хтось з українських політичних в’язнів навіть бачив його там, а потім начебто Горбового розстріляли німці. Були чутки, що німці передали його більшовикам, а ті його розстріляли. За іншими чутками – він працював з німцями, за іншими – з більшовиками. Навіть казали, що зрадника української ідеї звільнили для того, щоб він завербував для співпраці з більшовиками брата Володимира. Але, як би не склалася подальша доля Ярослава Горбового, його зрада у перші дні Другої світової війни стала каменем спотикання для всього українського визвольного руху, зокрема для підняття повстання українського народу на етнічних його землях. Це стало однією з трагічних сторінок його особистої історії і не менш трагічної історії всього визвольного руху України.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин