Пошта “СП” · “Тепер, коли Україна знову виборює свою свободу, особливо гостро звучать його слова про рідну землю, повстанську пам’ять і незламність”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Степан Бабій повертається
Слово Просвіти, №39 за 2026 рік
Лариса КОЛЕСНИК, директорка Шумського краєзнавчого музею, м. Шумськ на Тернопіллі
Сімнадцятирічний юнак із села Голибіси (тепер Мирове) на Тернопіллі у далекому 1957 році покинув свою материзну. Через багато років він напише про це так: “Віддаленіли славний Київ, Львів, / Не поріднили Рівне і Тернопіль, / До саду, до погорблених полів / Зманило, видно, щось від хліборобів”. Життєпис Степана Бабія після шкільної парти розпочався у Бережанському медучилищі, де навчався два роки, згодом три роки служби в армії, один курс філфаку у Львівському університеті, шість років – у Тернопільському медінституті, шістнадцять років працював лікарем на Рівненщині і тринадцять – у Рівному, де певний час очолював обласний письменницький осередок (2000-2005). Під час пандемії повернувся в рідне село і там усамітнився… Шумчани (м. Шумськ неподалік його села) знали, що їхній земляк десь друкується, видається, але це було десь. В одному із віршів поет згодом зізнається: “Шумськ був для мене Ворожий – / нквд, гестапо, кгб…”. У родинах по-батькові і по-матері були повстанці, вони пройшли їхні застінки, загинули в УПА і влада в районі була чужа. Уже за незалежності України автор видав збірку публіцистики: “Білі голуби над
Степан БАБІЙ
Зелена повінь. Глухомань і шум Століть зелених, пралісу густого, Тече ріка невиснажена з нього. Немов потік одвічних наших дум.
Зелена повінь. Глухомань і синь, І вірна стежка топтана крізь хащі, Де на світанку мій далекий пращур Промовив ніжне й дороге – Волинь.
Дивлюся в синю далеч з-під руки: Шумські ліси на обрії мов стіни, І тут початок Вілії, ріки, Що виплива у води України.
Шумські ліси завісою густою Ховали од напасників мій рід, Де натрапляю на священний слід – В глухих місцях повстанського постою.
Тут ворог все винищував дотла, Цю землю плюндрував, озерець очі випік, Та в цих лісах зберігся чистий витік Глибокого живого джерела.
Шумські ліси дзвенять в мені, гудуть, Мов струни на розбудженій бандурі, Немов діди старезні і похмурі Про славну юність оповідь ведуть.
І ближчають далекі голоси – Мов долинають з вікового шуму, Оповідають нам повстанську думу – Легендою стають Шумські ліси.
*** Хитає вітер зношені хвіртки До загорож порожніх (без потреби) І мовчазні хліви, що повнилися ревом. Старечі груші родять ще грушки, А вже до них зарощені стежки, Як і в дворі некошена трава Когось чекають (може хтось приїде). Бояться пусток звечора сусіди – Щось видиться, чи пам’ять ожива.
Українське сміття Воно по селах, по містечках, по містах – комуністичні прихвостні з тавром регіоналів, то омела, що з крон не обліта, то блекота, що понавиростала довкола книгозвалищ, що Москва труїла ними розум і безвольні душі. І все, як повесільна перезва
Шумськом”. Бо до того були – “Шумські ліси” і до влади в районі прийшли люди із місцевих сіл, що в Шумських лісах. У Шумську не знали, як авторові друкувалося і видавалося. А було дуже важко. Допомагали Дмитро Павличко (“Ви поеті вам треба працювати”), Петро Осадчук: “Цей автор був мічений”, Петро Сорока найбільше написав про автора. За три роки самоізоляції в рідному селі (ковід і початок Великої війни) автор написав і видав сім поетичних збірок, твори з яких високо оцінили відомі літературознавці, а також кандидатка філологічних наук із Тернополя Марія Данилевич. (Вступна стаття до вибраного із цих збірок “Голос любові над глушиною”). Цікавим і важливим для осмислення творчості Степана Бабія є створений ним поетичний образ глушини, який знаходимо у віршах, що увійшли до збірок. Біль, ненависть, завзятість, віра в перемогу, молитва…тощо. Насамкінець хочу додати уривок із повісті “Сонце в маминих руках” членкині НСПУ із Шумська Олени Ходюк, яка неодноразово зустрічалася з поетом: “Багаті на знайомства настали у Софії дні… Степана Бабія, письменника, який писав, як жив, і жив, як писав, Софія знала з юності. Земляк. Поважала за сміливе слово. Запрошували у бібліотеку на авторські читання, проводили зустрічі до ювілеїв. Світла людина, яка боролась за українськість України все життя. Під час виборів до Верховної Ради його син поїхав агітатором на схід. Убили. У мирний час, коли ще багато українців вважали московитів своїми братами. Можливо війна ще тоді почалася?. А може, вона йне закінчувалася від самого початку так званої “дружби”. Тяжкі чоботи довелося носити батькові. Степана Бабія Софія часто зустрічала на освяченнях хрестів у повстанських лісах. Він завжди говорив натхненно. У його словах відлунювали голоси нескорених цього краю. Вони дивилися, говорили і слухали – вони були посеред нас…Славний чоловік, поет Степан Бабій. Він рухав Україну, штовхав з усіх сил вперед своїм словом, своїми діями. Насправді, від однієї людини багато залежить…”. Сьогодні в автора 53 видання (36 поетичних збірок і 17 книжок прози та публіцистики). Зараз він одночасно готує до друку нову поетичну збірку і публіцистичне видання. Повернення письменника на Шумщину відбулося не лише фізично. Він повертається сюди своїми книгами, рядками, спогадами, образами Шумських лісів, рідного села, предків і тих, хто боровся і бореться за Україну.
Письменники Олена Ходюк та Степан Бабій
І, можливо, саме тепер, коли Україна знову виборює свою свободу, особливо гостро звучать його слова про рідну землю, повстанську пам’ять і незламність. Степан Бабій повертається. Повертається своїм словом. Повертається до Шумщини – і повертає Шумщину нам.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
