Пошта “СП” · “Тепер, коли Україна знову виборює свою свободу, особливо гостро звучать його слова про рідну землю, повстанську пам’ять і незламність”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
“Шумські ліси дзвенять в мені, гудуть…”
Слово Просвіти, №39 за 2026 рік
виходило з народової гущі – “Наш адрес нє дом і нє уліца, наш адрєс – совєтскій союз…” Де той сміттєзавод, що з ним пробудиться наш світ, що в сміттєзвалищах погруз.
Полякам Ще як були ми козаками… братались з вольними ляхами… неситії ксьондзи, магнати нас поріднили, розвели. Чому лишились польські цвинтарі Забуті не доглянуті донині? Коли ж то почалося, у якій порі, Що стало цвинтарями в Україні? З яких століть, з яких років прийшло В чужій землі лягти, як в своїм краю? Щоб нині чагарями поросло Все те, що навіть в пам’яті немає. Але живе ще Посполита Річ В уламках згадок, в політичній тузі Разить ще може запорізька січ, Велика Воля у Великім Лузі? Руйновищами замки тут, то там Що прихистками поневолювачі мали, Їх зводили звойовники братам Чиїх, пся крев за бидло собі мали. Забулося. Але нових років Озвалась ближня знов кривава воля, Що дочекалася звойовників, Як і приблуд, яких пізнав і поляк (Що і на них чужий родився кат)… Лишалася чужинців Україна. Щоб і тепер сусід нам став як брат, А не вирішувалось тих питань племінних. (17 березня 1943 року поляки із Осади Краковєцкой (нині Новоукраїнка Рівненського району) спалили село Ремель і знищили населення села. Це задовго до Волинської трагедії).
Волиняки Святославу Максимчукові
З-над Вілії-ріки, з-над Горині-ріки – волиняки. У львівській стрілися НСПУ, Не народилася тоді ще СБУ, Спрут КГБ був тут і на Волині І нагляди були за нами невпинні. Та “Дума про розстріляний Ремель”, Та полум?я тих спалених осель Довірливо нам відкривало вічі
І з першої так поєднало стрічі, А виявилося, що в нас жили Повстанські спогади, що так оповили Нас у майбутнім, вже літературнім. На фронті, тоді мовилось, культурнім. Вже сповнений він був Галичиною, Поєднання таке і володіло мною.. Була Волинсько-Галицька держава, Що аж до Риму долинала слава І королем став мужній князь Данило (В Європу не пустив монгольську силу). Отак ми духом єднані одним… І я дивився, любувався ним.. Гуцульський стрій прикрашував його, А голос – видобутий нутряний огонь, Так ми і йшли – те слово огняне Його наснажувало і вело мене Як кажуть – до Парнасових вершин… Було багато, але він один.
*** Від пожеж, як в Європі, – Сховаємося у Волинських лісах, Не все тут перейде на попіл – Волога, дуби: краса! Тут хто не був – обпікався, Волинський вистояв ліс, І досі хтось не покаявся, Що кров і неволю нам ніс.
Карпатам – волиняк Поети того краю подавали карпатські мотиви здебільшого декоративно. На подібну тематику було – табу!
Навчали Карпати дерева рубати, Гнати Черемошем плоти, Навчили Карпати лісорубами стати… Карпати, Карпати… звідкіль було знати, Що прийдуть і в гори кати. Від прадіда-діда, що вміли навчати На лісоповали в Сибір будуть гнати В морози Сибірські житла будувати – Холодні бараки, де й дітям рости… Їм снитися будуть крізь кашлі і схлипи Далекі пахучі соснові колиби, Де ріки молочні з гір вміли текти… Карпати, Карпати – скільком не вертати Домів за відлиги, в мерзлотах лягти. І знали Карпати кого покарати… Аж воля прийшла на високі хребти, Та знов Україна звелась перед катом І як за те все, як те зло покарати – Онукам вже відповісти.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
