Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Актуально! · “Твір традиційно розглядають як щось, у чому людина залишає частинку власної душі”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Цифрова муза Хто є автором текстів, картин і мелодій, народжених з діалогу людини та машини?

Слово Просвіти, №39 за 2026 рік

Настає світанок після ночі, позбавленої сну через об! стріл. Перше сонячне проміння пробивається крізь затяг! нуті димом небеса, розпочинається ще один доленосний день і розкривається чергова сторінка буття людини, яка пережила жах ночі та готова продовжити своє існування, поринувши до нової віхи життєвого шляху. Тіло, на рівні з душею, відчуває неймовірну втому, однак розум все ніяк не знаходить спокою і шукає втіхи у звичних аспектах сво! го існування. Григорій ХОРОШКО Так розпочинається ранок звичайної української перекладачки, котра, бажаючи відволіктись від пережитого стресу, занурюється в роботу й відкриває ноутбук, після чого вводить у звичну для себе нейромережу заготовлену фразу, разом із уривком певного вірша, котрий ніяк не піддається лаконічній римі у її голові. Звісно ж, машина відповідає майже миттєво, результат виявляється недосконалим, трохи сухим, трохи “штучним”, трохи наївним і позбавленим того чистого дихання, яким дихає справжня поезія, але саме в цьому згенерованому матеріалі випливає безпосередня милозвучність, яку пані перекладач шукала б власноруч до “ішачої Паски”. Справу зроблено – і вона з чистою совістю використовує створений штучним інтелектом матеріал, відкидає решту фрази й переписує рядок заново, однак вже під власну руку, власний біль та власні переживання. Ситуація, яка ще кілька років тому здавалася б витвором наукової фантастики, тепер стала нашою реальністю та змусила задаватись ще й запитаннями стосовно того, хто є автором згенерованого рядка і чи є тут взагалі автору тому розумінні, яке впродовж століть вкладала в це слово світова культура. Для початку варто наголосити на тому, що штучний інтелект перестав бути чимось екзотичним не тільки в сфері програмування, а й у нашій з вами буденності. Він вбудований у текстові редактори для підказок, у загальновідомі перекладацькі програми, у графічні застосунки, в різноманітні сервіси і подібні фактори, котрі вже стали частиною не тільки цифрової культури, а й суспільного життя загалом. За деякими оцінками, оприлюдненими на початку цього року, майже третина нової української музики, випущеної у 2025 році на різноманітних платформах, була створена саме за допомогою ШІ-інструментів, що свідчить про глибинне впровадження даних технологій в нашому мистецькому суспільстві. Для української культури це не абстрактна технологічна історія, а інструмент, який щодня використовують журналісти, літератори, перекладачі, ілюстратори й композитори, тобто ті особистості, чия креативна праця, рівно як і у більшості українців, відбувається в умовах, які важко назвати нормальними, з урахуванням постійних обстрілів, відключень світла та у стані постійної внутрішньої мобілізації, однак відштовхуючись від цього постає й питання, чи слугують дані обставини причиною для того, щоб відмовлятись від індивідуальної та унікальної людської творчої діяльності на користь витворів штучного генерування? Питання є відкритим вже тривалий час, оскільки для багатьох творців штучний інтелект не виглядає як певна загроза з майбутнього, а скоріше слугує в якості буденного помічника, що дає змогу впоратися з виснаженням, подолати ступор перед порожньою сторінкою, пришвидшити рутинну частину роботи аби зберегти сили для тієї частини, яку може виконати виключно людина. Однак на ділі саме тут і криється найбільша небезпека розмивання самої межі між творенням і генеруванням, між внеском людини та продуктом алгоритму, і дана межа має цілком конкретні юридичні й фінансові наслідки, бо тоді цілком логічно постає питання, хто має отримувати виплати за дані твори, чиє ім’я має стояти на роботі, кому має належати право дозволяти чи забороняти його подальше використання твору. Відповіді на ці запитання дає не етика й не інтуїція, а цілком конкретна і всім відома юридична галузь, якою виступає право інтелектуальної власності. Перш ніж говорити про штучний інтелект, варто пригадати, на яких стовпах взагалі стоїть авторське право, адже це конструкція, якій, на секундочку, понад сто років і яка донедавна здавалася настільки очевидною, що її зрідка хто наважувався ставити під сумнів. Закон України “Про авторське право і суміжні права” № 2811-IX від 1 грудня 2022 року, чинний з 1 січня 2023-го, дає в статті першій просте визначення, в якому наголошено, що автор – це фізична особа, яка своєю творчою діяльністю створила твір. Тобто автором виступає не компанія, не програма і тим паче не якийсь алгоритм, а саме фізична особа. В такому випадку твір визначається як оригінальне інтелектуальне творіння автора у сфері науки, літератури чи мистецтва, виражене в об’єктивній формі. Два слова тут несуть на собі всю цю хитку конструкцію “оригінальне” і “творіння”. Оригінальність у світовій правничій традиції авторського права виступає не просто як новизна чи відсутність копіювання, а справжній відбиток особистості автора, тобто слід його неповторного, вільного вибору серед безлічі можливих варіантів вираження. Твір традиційно розглядають як щось, у чому людина залишає частинку власної душі, а не просто як інформаційний об’єкт, що з’явився на світ сам по собі. Дана ідея не була вигадана вчора. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, якій уже понад сто тридцять років та до започаткування якої приклав свою величну руку видатний французький літератор Віктор Гюго, ніде прямо не визначає слово “автор”, саме тому що для творців тексту в 1886 році це виглядало тавтологією. Автором, звісно ж, могла бути тільки людина, й все інше виглядало попросту нонсенсом. Усе міжнародне право інтелектуальної власності століттями будувалося на цій мовчазній, не зазначеній вголос презумпції. Генеративний штучний інтелект став першою технологією в історії, яка змусила цю презумпцію промовити вголос і довести саму себе. У цьому питанні Україна одна з небагатьох країн світу, яка вже спробувала дати штучному інтелекту пряму законодавчу відповідь, а не залишила питання на відкуп судовій практиці. Стаття 33 Закону № 2811-IX запровадила в українському праві поняття, яке юристи називають латиною правом особливого роду або “sui generis”, тобто правом на неоригінальні об’єкти, що були згенеровані, як зазначив законодавець, комп’ютерною програмою. Під “комп’ютерною програмою” законодавець тут має на увазі серед іншого і системи штучного інтелекту на кшталт великих, всім нам відомих, мовних моделей. У самому ж законі таке визначення є доволі вузьким, і нормами зазначено, що неоригінальний об’єкт – це той, що утворився в результаті функціонування комп’ютерної програми без безпосередньої участі фізичної особи в його утворенні. Визначення доволі чітке, однак після нього одразу ж слідує рятівне застереження, на якому тримається вся конструкція, яке наголошує, що твори, створені фізичними особами з використанням комп’ютерних технологій, неоригінальними об’єктами не вважаються. Це говорить нам про те, що сам факт застосування ШІ ще нічого не вирішує, а вирішує міра й характер людської участі. Що ж дає це право особливого роду тому, хто ним володіє? Повірте, значно менше, ніж повноцінне авторське право. По-перше, воно не створює жодних особистих немайнових прав, а значить, права автора на ім’я, на недоторканність твору іна захист власної репутації як творця. Право особливого роду є суто майновим й економічним. По-друге, воно значно коротше за звичайне авторське право, яке в Україні, як і в більшості держав світу за загальними строками, встановленими міжнародними конвенціями, діє впродовж життя автора і ще сімдесят років після його смерті, в той час, як строк чинності права “sui generis”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин