Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура · “Мамо, я той хлопчик, життя якого найважливіше для тебе”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Светослав Ґеорґієв: “Далі триває війна нечестива…”

Слово Просвіти, №39 за 2026 рік

Хоч і прикро визнавати, але дійсність маємо приймати такою, як вона є: у кількох сусідніх країнах, які мали б бути нашими безумовними союзниками, посилились недружні політичні настрої. Прикро було, скажімо, отримати лист від знайомого з Болгарії, який пише, що нині там “прокремлівська та антиєвропейська пропаганда присутня всюди”. І додає: “Наше суспільство хворіє, і, як не парадоксально, саме Україна допоможе нам звільнитися від кремлівського впливу та бездуховності”. Яскравий вияв солідарності з Україною у 2022 році засвідчила і література. Письменники різних країн тоді активно писали вірші та прозу, видавали книги, присвячені російсько-українській війні. За чотири роки подібні настрої ослабли, і хоч повного збайдужіння не відбулось, до теми найбільшого нинішнього збройного протистояння в Європі митці звертаються значно рідше. Тому ми особливо цінуємо кожен твір, який продовжує доносити до читачів правду про цю війну, бо вона не стала ні менш жорстокою, ні менш кривавою. Саме такими є нові вірші письменника із Софії Светослава Ґеорґієва, написані цього літа. Перекладач Байдужість – це нелюдяність, нелюдяність – приреченість Довкруг прапори – жовте з синім, море безкрайнє надгробків вріжеться в пам’ять хлопчині ще з чотирьох років. Йому зі світлини всміхається тато – заплатив він найвищу плату, щоб тихо було в небесній блакиті… Дитя пригортає надгробні плити, обійми тата шука по світу, ручками хоче його оповити… На плитах прив’ялі квіти, та тихо в небесній блакиті і плаче тихенько серце розбите. Довкруг прапори – жовте з синім, море безкрайнє надгробків вріжеться в пам’ять хлопчині ще з чотирьох років. *** Мокро сьогодні в окопі, і хмари смерті приносить небо. Мамо, я той хлопчик, життя якого найважливіше для тебе. Я можу грудьми зустріти снаряд, та в мріях не бачив зруйнованих хат. Весна, мов колись у дитинстві, зелена, земля чепурна заграє до мене. І гріє проміння, і гріє проміння… Людські життя відбираю, вбиваючи ради свободи, і десятки разів на день помираю… Мамо, я син твій і люблю ще твої домашні компоти… Весна, мов колись у дитинстві, зелена, земля чепурна заграє до мене. І гріє проміння, і гріє проміння… Мамо, я, може, прийду до тебе, наді мною завтра ворон прокряче… Огорне земля – одіяло тепле, й усмішку знову твою побачу. Весна, мов колись у дитинстві, зелена, земля чепурна заграє до мене. І гріє проміння, і гріє проміння… *** Красива дівчина, їй двадцять і три, красива дівчина, а скільки жури, красива дівчина – руки скалічені, красива дівчина з ніжним обличчям, триває і далі війна руївнича… Красива дівчина – коса струменіє, красива дівчина – нездійснені мрії, красива дівчина з розбитого дому, красива дівчина у світі страшному, розслаблятися, але при цьому дає акторові простір для пошуку, провокує на щирість і допомагає дістатися до найглибших пластів матеріалу. З ним ти завжди розвиваєшся. Партнерство у цій виставі – це дихання в унісон. З Акмалом та іншими колегами по сцені неймовірно комфортно і водночас напружено в хорошому сенсі цього слова, бо ми тримаємо цей спільний нерв вистави від першої до останньої хвилини. На сцені існує абсолютна довіра, і без цієї командної синергії “Кассандра” не звучала б так потужно. Театр – це живий організм, і вистава тільки починає своє справжнє життя після зустрічі з глядачем. Кожен новий показ приносить нові нюанси, розставляє інші акценти, відкриває незвідані раніше сенси. Робота над роллю ніколи не закінчується – вона еволюціонує разом із нами та залом. Якщо це будуть такі ж глибокі, сміливі та якісні проєкти, які розширюють професійні межі і ставлять перед актором серйозні завдання – я завжди відкрита до цікавої співпраці. А поки що ми повністю живемо “Кассандрою” та цими першими показами – цей процес потребує багато енергії й осмислення. Але робота актора тим і прекрасна, що триває постійно: у планах – нові пошуки, розвиток і, звісно, зустрічі з нашими глядачами. – Наш театр одним із перших у Києві відновив роботу після початку повномасштабного вторгнення, – продовжує розмову Наталя Доля, народна артистка України, виконавиця ролей Гебе і Гекаби. – Для мене це було справжнім порятунком – я мала театр, мала роботу. Щоправда, спочатку були сумніви, чи ходитимуть люди. Але вже з перших вистав стало зрозуміло, що ми потрібні одне одному: ми – глядачеві, а глядач – нам. Мені було дуже цікаво працювати над красива дівчина із серцем красивим, та далі триває війна нечестива… *** Щойно скінчився останній бій. Ось біля мене товариш мій, завше веселий, дивакуватий, іноді навіть і грубуватий. Ради мене життям двічі ризикував, під обстрілом добрався й мене забрав. Сашко сміливий, сміливий – до глупства, та мріє, щоб минуло воєнне безумство. Він про дружину часто розказує, тоді світлину сина показує. З погаслим поглядом товариш мій – щойно скінчився останній бій. Був він веселий, дивакуватий, іноді навіть і грубуватий… *** Метро все повне до краю, та тільки не їдуть вагони, і вибухи десь назовні лунають, гудуть понад містом дрони. Метро все повне до краю, терор довів життя до відчаю. Прогрес розганяють скажено люди, авто, телефони, фастфуди… Метро все повне до краю, боротьба за життя триває. Цивілізація, поступ – і знову народи війна заливає кров’ю… З болгарської переклав Віктор Мельник

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин