Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура · “Мамо, я той хлопчик, життя якого найважливіше для тебе”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Переосмислення античного пророцтва

Слово Просвіти, №39 за 2026 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Світлина Едуарда Межула “Кассандра” – класична і водночас гостроактуальна історія про жіночий досвід війни: про нерозказаний біль тих, хто проти власної волі опинився під владою завойовників, і про тиху, вперту силу зберегти власну ідентичність навіть тоді, коли вона не здатна подолати ворожих укріплень. Спираючись на “Іліаду” Гомера, “Агамемнона” Есхіла, “Троянок” Жана-Поля Сартра за мотивами Евріпіда та драматичну поему Лесі Українки, вистава переосмислює міф про непочуту античну провісницю Кассандру – троянську царівну і жрицю Аполлона, чиї пророцтва про майбутню катастрофу ніхто не слухав, аж поки не стало запізно, і яка після падіння Трої дісталась у наложниці Агамемнону, але на власні очі побачила його безславну загибель. Дія розгортається одразу у двох часових площинах – сьогоденні та міфологічному минулому. Їх поєднує Касс – жінка із сучасної зони конфлікту, яка одного дня прокидається, не пам’ятаючи, ким вона є. Її партнер Аґам, впливовий політик, за допомогою психотерапевта доктора Аполона намагається повернути їй втрачену ідентичність, однак його версія подій виявляється сповненою прогалин і суперечностей. Сумніви Касс посилюють тривожні сни, у яких вона стає міфічною Кассандрою – донькою троянського царя Пріама, викраденою Аґамемноном після падіння Трої. Дізнавшись правду про своє минуле, Касс постає перед вибором, здатним назавжди змінити її життя та майбутнє її світу. – Тисячоліттями нові й нові Кассандри застерігали людство від трагедії війни – і їхні голоси залишалися непочутими. Ми знову і знову витісняємо травматичний досвід, забуваємо про жертв і відтворюємо ті самі механізми насильства, – каже режисер Ґжеґож Яжина. – У нашій версії сучасна Кассандра стає охоронницею пам’яті: вона пригадує те, що інші намагаються стерти. Вона вимагає правди і відплати за злочини, бо лише правда здатна розірвати коло насильства. У центрі вистави – життя жінок, постраждалих від війни: страх, приниження, психологічні рани. Жінки рідко починають війни, але саме вони переживають їхні Спільна прем’єра двох провідних національних теат! рів Києва переосмислює античне пророцтво як історію про жінок, пам’ять і війну. Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки та Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представлять спільну прем’єру драми “Кассандра” Ґжеґожа Яжини та Романа Павловського!Фельберга. найважчі наслідки, залишаючись при цьому непочутими – про них не зводять пам’ятників, не складають пісень і поем, як про чоловіків-героїв. “Кассандра” дає їм голос. – Усе почалося з кастингу, але коли чуєш ім’я Гжегоша Яжини у зв’язку з таким матеріалом, сумнівів не залишається, – зізнається виконавиця ролі Касс та Кассандри Наталія Кобізька. – Це той випадок, коли ти розумієш масштаб і значимість майбутньої роботи ще на етапі підготовки, тому дуже зраділа можливості стати частиною цього процесу. “Кассандра” – це ж неймовірно багатошаровий твір, який сьогодні звучить гостро і болюче-актуально. Мене привабила можливість розібратися не просто в сюжеті, а в психології людини, яка бачить правду, але яку ніхто не чує. Це про настрій часу, про голос особистості у світі, який розколюється, і про глибокі внутрішні пошуки, що завжди резонують із сьогоденням. Це мій дебют у Театрі Лесі Українки. Репетиційний процес був дуже насиченим, інтенсивним і водночас задовольняв. Це була робота на високих швидкостях та глибокій концентрації, де кожен із нас шукав не просто зовнішню форму, а справжню правду характеру. Було відчуття народження чогось значного щодня. Моя героїня – це жінка, у якої немає простого чорно-білого вибору. Робота над її образом вимагала чимало внутрішньої енергії, адже важливо було уникнути штампів. Ми шукали її живі больові точки, вразливість, силу і той момент зриву, коли звичний світ руйнується. Це складний внутрішній шлях, який щоразу проживаєш на сцені наново. Працювати з Гжегошем Яжиною – це величезний професійний виклик і привілей водночас. Він режисер, який неймовірно тонко відчуває пульс часу і простір сцени. Він ставить високу планку, не дає “Кассандрою”. Особливо важливо, що цей проєкт об’єднав акторів двох театрів, українську та польську команди. Навряд чи за інших обставин у нас була б така можливість зустрітися в одній роботі. Цей проєкт справді всіх нас об’єднав. Ґжеґож Яжина – дуже делікатна, інтелігентна і чутлива людина. Він уважно прислухався до нас, особливо коли ми працювали з темами війни, втрати й смерті. Для нього було важливо зрозуміти, чи готові ми говорити про це і наскільки відверто. Спочатку нам допомагали перекладачі, але поступово вони стали майже не потрібні – ми навчилися розуміти одне одного. Ґжеґож, до речі, вивчив багато українських слів. Для мене одна з головних тем вистави – жінка у війні. Жінка, яка втрачає чоловіка, братів, батьків, дітей. Це безкінечна втрата. Моя героїня Гекаба народила 50 дітей і всіх їх втратила. Вони загинули на війні. У цьому для мене є сильна метафора нашого сьогодення. Мій шлях до цього образу був непростим. Я ніколи не думала, що тексти з грецького епосу можуть стати для мене настільки близькими. У Гекабі я відчула величезну жіночу й материнську силу – силу, яка може і знищити, і відродити, і надихнути. Я рада, що завдяки цій ролі можу проявити цю сторону себе. У виставі немає дублів – кожну роль виконує один актор. І це важливо, тому що вистава створювалася саме під нас. Я не думаю, що це остаточний результат. Вистава тільки народилася і вже почала змінюватися разом із глядачем. Перше знайомство з ним сильно на нас вплинуло. Я дуже рада, що стала частиною цієї роботи. У нас склалася справді унікальна команда, і якщо прибрати з неї хоча б одну людину, це вже буде зовсім інша вистава. У публікації використано матеріали із сайту театру

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин