“Прапор свій здіймаєм гордо, ми з ним дужі і єдині”. Наталка Поклад · с. 7сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті ««ПРОСВІТА»», с. 4
«ПРОСВІТА»
Слово Просвіти, №40 за 2008 рік
Молитва за полеглих за волю України біля меморіалу Івана Сірка
Готували ще 10—12 серій з іншими назвами, зокрема про народовбивць та їхні методи. Але у фермера Каширного згорів урожай, і на пальне коштів не вистачило, а моєї пенсії ледве вистачає заплатити за квартиру та двічі на місяць піти на базар. Тому роботу відклали на майбутнє. У кінці жовтня 2007 року відбулося дві презентації фільму “Сповідь дітей Голодомору”. Першими почали просити відеокопії вчителі шкіл та викладачі училищ. Міський голова Орджонікідзе Іван Цупров та його заступник Володимир Щока зголосилися розтиражувати тисячу дисків, які швидко розійшлися. Значну частину я відвіз на конференцію з нагоди 15-ліття Асоціації дослідників голодоморів в Україні. Після указу Президента Ющенка про відзначення пам’яті жертв Голодомору уривки з фільму демонстрували на багатьох телеканалах, зокрема й на Першому Національному. Голова Дніпропетровської обласної держадміністрації Віктор Бондар за фільм “Сповідь дітей Голодомору” нагородив мене відзнакою “За розвиток реґіону”, а Президент Віктор Ющенко на День соборності — медаллю “За працю і звитягу”. Дмитро Павличко, переглянувши документальну стрічку “Сповідь дітей Голодомору”, зателефонував мені й похвалив, сказавши, що її потрібно подавати на Шевченківську премію. Згодом він знову зателефонував, сказавши, що Аскольд Лозинський повезе цей диск до Америки. Я подарував Павличкові ще три. Від Ігоря Юхновського приїздила делегація журналістів із Німеччини. Вони дивувались, переглядаючи фільм: як люди людей могли їсти? Зараз чекаю в гості журналістів із Франції та Швеції. За підняття першого українського національного прапора 7 листопада 1988 року голова Дніпропетровської облдержадміністрації В. Бондар та Д. Павличко подали Президентові В. Ющенку мою кандидатуру як організатора акцій для відзначення орденом “Свободи” до Дня Незалежності України. Але Нагородна комісія при Президентові України відмовила, мотивуючи тим, що у січні Носенко одержав медаль. Коли про відмову дізналася громадськість, люди були обурені. Вони вважають, що Київ без належної уваги ставиться до пам’яті мертвих і живих борців за свободу України та їхнього подвигу, який здійснено 20 років тому, — ще за колоніальних радянських часів. А депутатів і держслужбовців здивувала недооцінка комісією авторитету В. Бондаря і Д. Павличка, які ініціювали подання. Тут, у зденаціоналізованій Східній Україні, кожен із мертвих і живих борців за Українську державу заслуговує на звання Героя України. Такі рішення комісій щодо нас, східняків, допомагають Москві та п’ятій колоні, протиставляють Президента його прихильникам. Лише Президент України повинен мати право за кожен героїчний вчинок відзначати українців. Комісії не приїздять на вибори з Києва до Дніпропетровської області агітувати за В. Ющенка, а терпіти приниження від україноненависників доводиться дітям, онукам і родичам мертвих і живих українських патріотів. Із нагоди 20-річчя підняття першого українського синьо-жовтого прапора ми, просвітяни, підемо до могил наших мужніх героїв вшановувати їхню пам’ять. Було б добре, якби Президент В. Ющенко від імені України до 7 листопада 2008 року власноруч подарував мені, а через мене живим і мертвим моїм побратимам державний прапор. Вважаю, що ми на це заслужили.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
