Письменник і час · “Українці ж — думаюча нація із вродженим менталітетом господаря рідної землі”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Дмитро Павличко, класик української та світової літератури», с. 8
Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу
Дмитро Павличко, класик української та світової літератури
Слово Просвіти, №40 за 2019 рік
Закінчення. Початок на стор. 8
Микола Жулинський (стаття “Вiдчайдушний голос українського болю”): “Павличкова “жадоба житiя” надзвичайно сильна, його творчi сили вражають своєю весняною розбурханiстю, образним клекотом болiв i сподiвань, розчарувань i обурень, лютi i жадання повної свободи Українi” (с. 308). Багато серця вiддав Павличко своїй публiцистицi, яку Iван Дзюба (с. 53) оцiнив лаконiчно: “Дмитро Павличко — найблискучiший у нашiй лiтературi, пiсля Миколи Хвильового, публiцист”. Глибокий слiд в українському лiтературознавствi залишать його студiї про українську та свiтову лi- тературу (про це — у статтях Л. Новиченка, С. Гречанюка, Г. Вознюка, Т. Салиги, О. Теребус). Про “непрозаїчну прозу поета” ви зможете прочитати у статтi Лариси Мороз (с. 639—642), а про його унiкальнi “Спогади” (5-й том яких уже здано до видавництва) можна судити з вiдгуку Михайла Слабошпицького (с. 828): “…книжка Павличкова пронизана його бурхливим темпераментом, несе чимало рiзких, а й подеколи вбивчих оцi- нок нашим полiтичним гравцям, вiд статистiв-лакеїв i аж до найвищого рангу посадовцiв. Такi книжки апрiорi не можуть викликати одностайне захоплення. Це дуже особиста книжка Павличка. I дуже важлива — мабуть, одна з найважливiших у всьому потоцi полiтичних видань”.
Лариса Мороз (с. 817) назвала свій текст про мемуари Павличка так: “Спогади поета-політика Дмитра Павличка — літературознавця й філософа”, вже цим зробивши певний змістовий та аксіологічний акцент щодо цієї публікації класика. Щодо Павличкової творчостi можна сформулювати десятки й сотнi тем, ще належно не вивчених. Сподiваюся, що цей збiрник статей стане поштовхом до нових i глибших обсервацiй Павличка та пошуку його вiдкриттiв та цiнностей. Скажiмо, ще не дослiджено тi психологiчно впливовi метафоричнi формули-оцiнки й формули-манiфести українського духовного лiдера й мислителя, якi так густо розсипанi в текстах Дмитра Павличка. Цi формулиоцiнки й формули-манiфести свi- домiсть їх автора народжувала й народжує як вибуховi пакети думки — вогню в одежi слова. За часiв тоталiтаризму для поснулої нацiї езопова мова метафор — якраз дуже логiчний засiб i винахiдпiдривної думки художника й iнтелектуала. Пригадую, як у 60-тi роки прочитувався мною сонет Павличка “Виноградник”: “Парад полкiв зеленої пiхоти / Спинився пiд горою i застиг. / Кi- лок звичайний замiсть карабiна / Тримає кожен воїн при нозi. / Тяжкими гронами висять набої, / Аж позгинались плечi воякiв. / Впаде команда — й вирушить на гори / Велике вiйсько сонця i землi. / В однiй шерензi я помiтив мiсце, / Де стати б можна (пагiнець усох,
/ Посаджений для ладу в каменюцi). / Те мiсце я запам’ятав чудово, / Пiду туди i стану там колись, / Щоб жили каменя запульсували”. Я мислив собi цей текст як провi- денцiю майбутньої боротьби за незалежну Україну, бо так багато спiльного було мiж образом виноградника — i образом воїнства ОУН i УПА, яке мало вирушити на гори чи вирушити з гiр... Я певен був, що колись таки “впаде команда” — i менi треба буде “стати там колись, / Щоб жили каменя запульсували”. Da fare2, павличкознавцi без лапок! Мушу принагідно нагадати, що сьогодні дослідники не мають більш-менш вичерпної наукової бібліографії Павличка, особливо за останні три десятиліття. Особливiсть дотеперiшнього павличкознавства — його до певної мiри фрагментарнiсть. Комунофашистська влада робила все, щоб забезпечити рецепцiю Дмитра Павличка (як i Дзюби, Гончара, Руденка, Стуса, Костенко, Сверстюка, Чорновола, Свiтличного, Валентина Мороза, братiв Горинiв3) як ворогiв системи, про яких писати i небажано, й небезпечно. Згодом, коли зникла цензура й Павличко мiг висловлюватись без обмежень, новi тисячi його вiршiв i сотнi статей та iнтерв’ю створили для павличкознавцiв новий клопіт — проблему його неосяжностi. В добу Незалежностi додалась проблема незадовiльного комплектування навiть найбiльших (нацiональних, обласних та унi-
верситетських) бiблiотек України, рiвень комплектування яких творами Павличка коливається вдiапазонi вiд 4 % до 40 % загальної кiлькостi видань цього автора. Чи може дослiдник всеосяжно оцiнити творчiсть автора, якщо йому доступнi лише 4 або й 40 вiдсоткiв дослiджуваних текстiв?! Намагаючись полегшити читачам працю з цiєю книгою, я подiлив тексти на двi частини — “Дмитро Павличко в Українi” i “Дмитро Павличко за кордоном”. Далi першу частину подiлено на 12 роздiлiв за предметом дослiдження, а другу — за географiчним принципом. У межах роздiлiв та пiдроздiлiв тексти подано за хронологiєю. Загалом у книзi подано 165 статей 131 автора. Навiть побiжний огляд їх зайняв би в цiй передмовi занадто багато мiсця. I все ж хочу окремо згадати працi такого поважного павличкознавця, як Роман Лубкiвський (двi його передмови вiдкривають оригiнальну й перекладну частини десятитомника “Творiв” Д. Павличка). Тiшуся тим, що в цьому томi є тексти класикiв української лiтератури, а також iнших видатних сучасникiв i дослiдникiв поета — I. Дзюби, I. Драча, В. Дончика, М. Жулинського, М. Iльницького, М. Москаленка, Ю. Щербака, П. Мовчана, К. Морозова, Б. Гориня, П. Кононенка, Р. Радишевського. У першiй частинi книги охоче вiдзначив би i статтi Л. Таран, Т. Салиги, О. Слiпушко, Г. Штоня, О. Слоньовської, В.
Моренця, П. Засенка, М. Рябчука. Стосовно закордонної рецепцiї нашого великого поета варто згадати статтi Г. Костюка, Л. Рудницького, Б. Задури, В. Радчука, М. Зимомрi, I. Качуровського, I. Качанюк-Спєх, С. Борщевського, С. Козака, Є. Пащенка, П. Мiшлеї. Щиро вдячний академікові Л. Рудницькому, професорам І. Ющуку, Г. Халимоненку, М. Зимомрі, С. Паньку, а також доцентові Київського національного університету ім. Т. Шевченка З. Алієвій, викладачеві Українського Вільного Університету (Мюнхен) І. Качанюк-Спєх та А. Чердаклі і П. Таращуку, які надали мені для цієї книги свої переклади деяких текстів.
м. Київ, 28 травня 2018 р.
————————— 1 Фраза з Тараса Шевченка (“За сонцем хмаронька пливе...”). 2 Вперед! (iтал.). За свiдченням Павла Зайцева, улюблений клич Миколи Зерова. 3 Далi див. енциклопедичний довiдник: Рух Опору в Українi: 1960—1990. — К.: Смолоскип, 2012. — 896 с.
Передмова до книги: Про Дмитра Павличка: Зб. ст. / кол. авт.; упорядкування, вст. стаття, бібліографія, список авторів статей та індекс авторів Дмитра Пилипчука. — К.: ВЦ “Просвіта”, 2019. — 1038 с.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
