Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Ексклюзив · “У Нікілеї в Іркутській області досі є ціла вулиця Липок, де сім’я побудувалась. Там так і кажуть: “Йду на вулицю Липок”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №40 за 2021 рік

Слово Просвіти, №40 за 2021 рік

ному порядку” на спецпоселення в Іркутську область, спочатку в Нижнєудінськ, згодом в Зіму, а потім в Нікілей (РФ). І це була Голгофа ще однієї волинської родини. У відкритій НКВС 1944 р. справі на сім’ю “АУБ” (активної учасниці банди) записано: “До складу сім’ї Липки Л. О. входять: мати – Марфа Феодосіївна, 1894 р. н., українка; батько – Омелян Петрович, 1892 р. н., українець; бабця – Олександра Семенівна, 1874 р. н., громадянка СРСР, утриманка; брат Володимир, 1930 р. н., брат Іван, 1932 р. н., брат Михайло, 1934 р. н., брат Василь, 1937 р. н. Членам сім’ї було відомо, що Липка Л. О. була активною учасницею банди УПА, а тому вважав би вищеперерахованих членів сім’ї АУБ вислати в східні області СРСР”. Весілля Людмили Липки і Миколи Слободчакова Невдовзі вийшла постанова: “На підставі наказу НКВС СРСР – Генерального комісара Державної безпеки товариша Берія від 31 травня 1944 року за № 7129 членів сім’ї бандитки Липки Л. О. виселити в Красноярський край”. 26 травня 1945 р. Особлива нарада при НК Внутрішніх Справ СРСР постановила: “Сім’ю Липки Л. О. у складі Омеляна Петровича, Марфи Феодосіївни, Олександри Семенівни, при них четверо дітей, як членів сім’ї учасника банди УПА, заслати в Омську область терміном на п’ять років, рахуючи термін з 25-го жовтня 1944 р. Майно конфіскувати”. Найменшому виселенцю виповнилось 7 років, найстаршій – 70. Їхнє майно було конфісковане ще в Кордишеві, тому їхали до пункту призначення голі-босі… 1999 року, в незалежній Україні, співробітник УМВС в Тернопільській області Ліхачов, розглянувши на підставі заяви Липки Володимира матеріали архівної справи № 11627, встановив, що постановою позасудових органів, в адміністративному порядку, 25 жовтня 1944 року із села Кордишів виселені на спецпоселення в Іркутську область “члени сім’ї учасниці підпілля ОУН- УПА Липки Л. О.”. Під наглядом спецкомендатури перебували: Омелян (помер 1 травня 1945 року), Олександра (померла 6 червня 1945 року), Марфа (звільнена 9.05.1958 року), Володимир, Іван, Михайло, Василь (звільнені 12.05.1958 року) – на підставі Указу ПВР СРСР від 28.03.1958 року. Беручи до уваги, що ніхто з вищевказаних осіб засуджений із політичних мотивів не був, а мало місце їхнє адміністративне виселення, проведене позасудовими органами, дії яких Законом України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” визнані незаконними, керуючись ст. 3 вказаного Закону, вважаю: виселення у 1944 році Омеляна, Марфи, Олександри, Володимира, Івана, Михайла, Василя і конфіскацію майна незаконними, а їх реабілітованими”. Легко сказати – “реабілітованими”. Двоє виселених – бабця Сянька і тато Омелян — реабілітації не дочекаються, помруть під час етапу. Липка О. П. – 1.05.1945 р., Липка О. С. – 6.06.1945 р. Їх поховають на станції Зіма. Хоча в селі переповідають, що хтось із них помер у дорозі, і його просто викинули з поїзда в річку. Тож одна з могил із прізвищем Липка на сибірському кладовищі в Зімі символічна… У процесі допитів, етапування, протоколювання слідчі змінять прізвище Липка на “Липко”, і тим, хто виживе після спецпоселення, доведеться відновлювати правду, щоб одержувати хоча б якусь пенсію. “Начальникові УМВСУ в Тернопільській області В. А. Юрчак від Липки В. О. Я отримав від вас довідку про реабілітацію на себе та моїх братів Івана і Михайла. Але наш соцзабез її не прийняв через те, що в паспортах і свідоцтвах про народження наші прізвища написані “Липка”, а не “Липко”. Тому наполегливо просимо вислати повторну довідку про реабілітацію, з невеликими змінами, щоб закінчення прізвища було на літеру “а”. 23 травня 1999 р.” 2000 р. ЗАГС Шумської районної ради народних депутатів видав копію свідоцтва про народження, у якому записано, що Липка В. О. народився 25.07.1927 р. 14 вересня 2000 р. йому було видано нову довідку про реабілітацію. Таку ж довідку про реабілітацію одержав Липка І. О., який, згідно з копією свідоцтва, народився 09.10.1929 р. Переселені в Іркутську область як “члени сім’ї учасниці банди УПА”, брати, на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 року, мали бути “залишені навічно в місцях обов’язкового поселення виселенців без права повернення на місце попереднього проживання – Тернопільщину”. Тепер, реабілітовані, могли повертатися на батьківщину. Але куди? “Я, Липка Михайло, українець – мова українська, учень радгоспу ім. Фрунзе спецпоселення Нікілей, не жонатий. Прибув на поселення 8 грудня 1944 р. Даю розписку спецкомендатурі МВС в тому, що я разом зі своєю сім’єю залишений на спецпоселенні навічно, і якщо зроблю втечу, то буду притягнутий до кримінальної відповідальності відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 р., яким за цей злочин передбачено 20 років каторжних робіт. Мені оголошена постанова Уряду СРСР № 35 від 13 січня 1945 р. “Про правовий стан спецпоселенців і встановлення режиму в спецселищах” і про те, що без відома органів МВС я не маю права залишати місце поселення. За втечу зі спецпоселення я підлягаю карі в судовому порядку і позбавленню волі терміном до 10 років, в чому і розписуюсь. 9 лютого 1950 року”. Спецпоселенка Марфа, мати “злочинниці” Людмили і чотирьох переселених синів, “проходила” по особовій справі № 422. В її автобіографії записано: “Я, Липка Марфа Феодосіївна, народилася 1894 р. в Тернопільській обл., Вишневецького р-ну, с. Болязуби, в сім’ї Христі і Якима. В селі в школу не ходила. Вийшла заміж. 1944 р. мене з сім’єю вивезли на Сибір… 8 грудня 1944 р. привезена на Зімінський лісозавод, де працювала до 31 грудня 1946 р. Після цього мене привезли в Заларинський ліспромгосп, де працювала з 1946 р. до 1 липня 1947 р. Потім перевезли на ферму Нікілей, де працюю по цей час. Маю при собі синів: Володимира, Михайла, Василя. Чоловік Омелян Петрович помер 8 травня 1945 р. в м. Зіма. Мати Оксана Петрівна померла 8 серпня 1945 р. На батьківщині, в Тернопільській обл., с. Кордишів, проживає моя дочка Балюк Тетяна. Друга дочка, Бабій Лукія, проживає в Миколаївській обл., Жовтневий р-н, зерновий завод ім. Андре Марті. Третя дочка, Липка Людмила, проживає в Комі АРСР, м. Воркута, п/я. Син Липка Іван проживає на спецпоселенні за адресою: Кемеровська область, м. Осінники. Ще мала сина Липку Петра, 1925 р. н., був у Червоній армії, звідки втік і пішов в УПА. І досі невідомо, де він…”. За матір писав син Володимир. Коли сім’ю переселяли в Нікілей, в Осінниках залишився 12- річний син Марфи Іван. Чи захворів, і мати побоялася, щоб не помер у дорозі, чи не мала чим прогодувати чотирьох дітей, чи їх спеціально роз’єднали, але Іван залишився далеко від родини. А Марфа писала прохання. “В Осінниках Кемеровської обл. залишився мій син Іван, якого вислали на спецпоселення, працює в шахтах. Я неодноразово порушувала клопотання про возз’єднання зі мною, але отримувала відмову. Ще раз прошу порушити клопотання перед УМВС по Іркутській обл. і з’єднати сина зі мною. 28.11.1948 р.”. 29 червня 1950 р. матір повідомили, що “виселенець ОУН Зв’язкова УПА Людмила Липка. Назавжди в Сибіру Липка Іван включений у список для відправки в Качугський район на возз’єднання і буде направлений в плановому порядку при першій можливості”. Проте можливість не випадала ні в 1950, ні в 1951 рр. Нарешті у справі прочитуємо лист від 6 жовтня 1952 р., у якому 9-й відділ УМДБ по Іркутській області просить надіслати “особову справу на спецпоселенця Липку І. О., прибулого на возз’єднання з матір’ю”. Таким чином припускаємо, що восени 1952 р. Івана нарешті етапували в Нікілей до братів і матері. Навесні 1958 р., через 14 років перебування на спецпоселенні, Липку М. Ф. із синами звільнили. Вже “вільну громадянку СРСР” Липку М. Ф. радянська влада нагородила “Медаллю материнства” ІІ ступеня, перед тим познущавшись над кожною її дитиною! Хоча для Марфи – матері-страдниці – ця медаль була визнанням її материнської Голгофи не владою, а небом... 9 травня 1958 р. Липка Марфа написала розписку в тому, що їй відомо, що вона звільнена, може проживати в будь-якому пункті країни, крім Тернопільської області, і що житлові будинки та інші споруди, які належали їй до виселення, повернуті не будуть. Мати залишилася жити в Іркутській області, як і згодом звільнена її донька Людмила. У документах справ, автобіографіях, анкетах Липка Марфа завжди згадувала доньку Людмилу, що “проживає в Комі АРСР”, уникаючи писати про її ув’язнення, і пояснювала, що “виселена на спецпоселення через сина Липку Петра, який був в УПА і тепер невідомо де”... Петро Липка, на псевдо “Дон”, справді був одним із важливих людей кордишівського чоловічого підпілля. У 1944 році разом із подругою, учасницею ОУН Кляшторною Галиною, вони зникли із села. Галина, яка працювала в с. Дедеркали машиністкою, прихопила друкарську машинку… Історія про Галину і Петра передається десятиліттями із запитальним знаком наприкінці: що з ними сталося? пішли на захід? були вбиті? І раптом в архівних справах знаходимо енкаведистський документ із грифом “Цілком таємно” від 16 лютого 1951 р., де йдеться про те, що “нами розробляється в антирадянській націоналістичній діяльності Липка В. О. За наявними агентурними даними розроблюваний підтримує письмовий зв’язок зі своїм братом – бандитом Липкою П. О., який в даний час повинен перебувати в селі Болязуби Тернопільської області у своєї сестри Бучковської Франки, з якою має намір з’їздити у своє село і залишитися на проживанні в одному із сусідніх сіл. Липка П. О. має паспорт на чуже прізвище, під яким і проживає. Начальник Качугського РВ МДБ, майор Кирилічов”. Увесь час на спецпоселенні сім’я Липок була під пильним енкаведистським поглядом. Сексоти викликали їх на відверті розмови, вишукували “компромат матеріали на виселенкуоунівку Липку Марфу, члена сім’ї АУБ УПА”, “розробляли” синів… “26 березня 1951 року. Повідомляємо, що на Липку В. О, уродженця с. Кордишів, компрометуючими матеріалами не володіємо. Його брат – Липка П. О. дійсно перебуває в діючій банді ОУН під кличкою “Дон”, місце його знаходження нам не відоме. В селі Болязуби Вишневецького району проживає сестра його матері і не виключається можливість, що він там переховується під іншим прізвищем. Дані про місце перебування нами перевіряються, про результати повідомимо. Начальник Шумського РВ МДБ капітан Новотарський”. “Агентурне донесення на виселенця-українця Липку В. О. 12 січня 1951 р., джерело “Петров”. 11 січня Липка в загальних розмовах сказав, що є в комендатурі вказівка не перешкоджати українцям і литовцям вступати в комсомол. На питання джерела, як же він думає діяти, Липка відповів: “Ну його до чорта, цей комсомол, не піду я туди”. “Петрову” доручено встановити наявність зв’язку Липки з націоналістичним підпіллям. Встановити, через кого конкретно він листується з братом”. Агентурні донесення тривали, але результатів не дали. “20 жовтня 1951 року ввечері в старій їдальні виселенці влаштували гулянку. Співали, танцювали і вели розмови про майбутнє життя. Заєць Леонід став говорити: “Ось як стало зараз жити важко під гнобленням комуністів, і тут ми, молоді, мучимося і страждаємо”. Виселенка Романова Марія підтримала його: “Ось раніше увесь час ви говорили, що чекаємо спасіння, так і не можемо його дочекатись”. У розмову вступив виселенець Лукач Михайло, і сказав: “Не гарячкуйте, скоро прийде час, то й розрахуємося. Зараз всюди йде війна, і в Росії буде революція, яка врятує нас”. Тут погасло світло, і всі розійшлись по домівках”... P. S. Омелян Петрович і Мар! фа Феодосіївна Липки народили восьмеро дітей – п’ять синів і три доньки. Двоє з них – Людмила і Петро – були членами кордишів! ського підпілля ОУН. Родина була репресована і вислана в Сибір. У Нікілеї в Іркутській області досі є ціла вулиця Липок, де сім’я побуду! валась. Там так і кажуть: “Йду на вулицю Липок”. На цій вулиці досі проживає Михайло, 1934 р. н. Ос! танній раз Людмила приїжджала в Кордишів 1969 р., бувала й рані! ше. Померла в Сибіру. У Кордишеві хотіли залишити в доньки Тетяни матір Марфу (по!кордишівськи Марцеха), але влада не дозволила. Часто приїжджав Іван, який пра! цював на шахті в Ірмино Вороши! ловградської обл. Дуже йому подо! балась Марія (Кашперівська), але її батьки були проти і не відпусти! ли. Помер Іван рано. Історія Липки П. О. (“Дона”) з Кляшторною Г. В. не розгадана досі… У публікації використані матеріали справ: Архів УСБУ в Тернопільській області. – Ф. 7(Р). – Спр. 9691-П. – 81 арк. Архів УМВС України в Тернопільській області. – Ф. 47. – Спр. 11627. – 128 арк. Після звільнення велика родина намагалася збиратися разом. Липка Л. О. — праворуч у другому ряду

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин