Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Хіба Вкраїна винна в тому, · Що Воля надто дорога?!” · 8 Поетичний автограф · с. 8сторінка оригіналу ↗

Антоніна ЛИСТОПАД Не торкай мою Землю, бо священна вона

Слово Просвіти, №40 за 2021 рік

Велика Українська Родино! Прийми моє щире вітання з луганської землі – Володимира Сосюри, Григора Тютюнника, Бориса Грінченка, з донецької землі – Василя Стуса. *** Восьмого жовтня Листя пожовкло. Йшов листопад – В Радонеж-Сад. Вили снаряди. Світ був – не радий! Сяйво калини – З криком дитини. А у Покрови Свічі воскові. Срібна пелена. Світло зелене… Вій-війна – брила! Я народилась. Тоді Доля змилосердилась. Зоставила маму і хату. А зараз – ні хати, ні навіть маминої могили… Сім бездомних років біженських поневірянь… Сім нових написаних книг. Українська Земля …І не зробиться темно. І не зникне весна. Не торкай мою Землю! Бо священна вона. Не втомлюся кохати. Не зімнеш Благодать. Не торкай мою Хату! В Хаті діточки сплять. Не погасиш Свічада.. Не посушиш води. Не торкайся Розсади. Не для тебе – плоди. Не зійдеш і на Гору. Не схолодиш вогні. Не торкай моє Море! Бо утопишся в нім. Не зайдеш у Фортецю. Не спорожниш об’єм. Не торкай моє Серце! Своїм вибухом вб’є. Не зупиниш і літа. Не скоротиться Вік. Не торкай моє Світло! Промінь – на Цілий Світ! І не зробиться темно. І не зникне весна. Не торкай мою Землю! Бо священна вона. Березень 2014 р., остання поезія, написана в Краснодоні, на Луганщині Такий вже Фатум над поетами, що мусять гукати на майданах і прорицати, аки одержимі, в той час, коли хотіли б в землю увійти від туги і замовкнути навіки. Леся Українка в листі до Івана Франка, 14 січня 1903 р., Сан-Ремо Україна Хто ти є, Україно, – така?!. Щоб за тебе в огонь і у воду… Я – твоя Родова Ріка, Що тече із душі Народу! Хто тебе і коли народив?! Із якого зерна і оздоби?.. Я – Покрова твоя. Назавжди! Що накриє тебе. Преподобно! Звідки ти, із чийого Русла? Чим нас з’єднує Уселенна?! Я – тобі своє серце дала. Ти палаєш любов’ю до мене. Звідки взявся найперший наш Слід? Чому ти, наче Янгол, у квітах?! Ми з тобою – один Божий Плід. Ми з тобою – одна Молитва. Україна – це значить: к р а с а. Пахне росами Вишитий Тризуб. Я – Земля. Я – твої Небеса. Мене Бог сотворив. Зі Своєї Ризи! Мироточивом – із вінка. І послав тобі Свого Апостола. Я – твоя Родова Ріка, Яка святить твоє Потомство! Ти – така, Україно, – т а к а! Ми за Тебе – в огонь і у воду! 23.07.2021 Біль А біль, як хмара. Навздогінці! Не видно досвітків в імлі. Нелегко бути Українцем На цій чорнобильській землі. Нелегко навіть просто бути. Прости, Вкраїно, нас прости! Несемо камені спокути. Свої й чужі несем хрести. А сум, як спис, у материнці. Зозуля не кує в гаю. Нелегко бути Українцем В зрусифікованім Краю… Коса заснула на косинці. Летить на Землю сивий птах. Нелегко бути Українцем На Українських теренах! На сповіді Ми всі … по т р о х и губимо Вкраїну. Глибокі тіні – на ясне чоло. Той викрав в неї пісню лебедину. А тої собі зломив …своє крило. А той посіяв вітер. На руїнах! Аби останні замести сліди… Щодня в журі палає журавлина. Луна щоночі падає. В льоди! …Ми всі потрохи любимо Вкраїну. Ну, як її, скажімо, не любить?! Крізь сльози, а сміється, як дитина. Покорена, нескорено ячить. В шапках козацьких сивіє чуприна. І сумно по могилах козакам. Ми всі … п о т р о х и згадуєм Вкраїну. Коли це вигідно буває нам. Але коли Вона в неславі гине… Несе вдовині сльози по росі. Коли її, невинну, судять, Сину, Чи ж пригортаємось до Неї всі?! Коли недоля круто гне Їй спину, Чому ти, Дочко, не зупиниш Час?! Ми всі шануємо тоді Вкраїну, Коли Вона віншує щедро нас. І знову вкотре, знову – Божий Глас. І знову хмари – споловілим клином. Бодай на сповіді признаймось раз: Ми в с і – п о т р о х и губимо Вкраїну… Антоніна Листопад – українська поетеса, прозаїкиня, публіцистка, громадська діячка, членкиня Національної Спілки письменників України, лавреатка премії ім. Василя Стуса, ім. Олени Пчілки, лавреатка премії Воляників-Швабінських (УВУ, Нью-Йорк), лавреатка Шашкевичівського конкурсу (Вінніпег, Канада), Конкурсу “Українська мова – мова єднання”, перше місце в номінації “На Видноті Всесвіту” (Одеса). Нагороджена почесним орденом “Свята Софія”, відзнакою Міністерства культури “Засвіти свічку Пам’яті”, лавреатка “Коронації Слова” в номінації: пісенна лірика – перша премія за “Пісні з Донбасу”, 2020 р. ПІСНІ З ДОНБАСУ Остання розмова Хіба Ви, Мамо, винуваті, Що хлопці босі – на стерні?! Сьогодні знову ніч – крилата. Гасали кулі – на вогні! А Сонце сходить тут, на Сході. У материнці – всі степи. Червінком ворог покропив. Тебе… Мене. Усенький обрій! Хіба ми не хотіли тиші? Аби пишалися літа… Як гарно зацвітали вишні! Співала яблунька свята. Хіба Вкраїна винна в тому, Що Воля надто дорога?! Приїду на Різдво додому. Скупаю коляду в снігах. Приснились чорнобривці літом. Ще так не пахнули в житті!.. Сьогодні, Мамо, сталась битва. …І я – у Небо. Від-ле-тів… Хіба Ви, Мамо, винуваті?.. День Янгола Всім полеглим на землі Іловайська На Хату спускається Лебідь. В любистку сховалася тінь. Сьогодні День Янгола в тебе. Ти – птахом до нас прилетів. Купаються в озері верби. І дихає пам’ять щодня. Ти знову спустився із Неба. І сина, й мене обійняв. Заплакала яблунька райська. Пожовкнула свіжа трава. Проклятий котел Іловайська. Хай звариться в ньому Москва! Луна піднялася на гребінь. І сіла на тихі стави. Сьогодні День Янгола в тебе. Здається, Ти – знову живий! На Хату спускається Лебідь. Поранене серце Над Рубіжним – зола. І обсмалені лілії… Полягла ковила. На Савурській могилі. Ще орел не напивсь Полинової прани. …І здригнулись степи. Вибухають кургани. І коли ж то кінець Тій війні розпроклятій?! Стогне Сівер-Дінець. І Дніпро, як розп’ятий!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин