Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Для когось – вимолю прощення, За когось – просто промовчу”. · 9 Поетичний автограф · с. 9сторінка оригіналу ↗

Зоя КУЧЕРЯВА. Смак життя

Слово Просвіти, №40 за 2021 рік

Як вичислиш межу, як перескочиш рів Нечесних правил гри. То честь і честь буде! Бо від безчестя вже нарід отетерів. Я п’ю сьогодні гнів, що розпирає груди! Ненависти до нас давно вже напилась. Та не згасив ніхто в моїй душі іскрину. У щастя вірую. Посеред всіх нещасть… Я п’ю гіркий полин в донбасівських руїнах. Усі Вкраїнці п’ють розп’яту в них журбу. На лю́дському плачу – нелю́дськая забава. Аж вимовити страх. Я п’ю свою ганьбу. І вірю над усе в Господню Божу Славу! Дивлюсь собі в лице. Сама себе виню. Як вичавить раба із нашого коріння?.. Я п’ю гарячий віск. Що капає з вогню… І вірую в дзвінке джерельне воскресіння. Я п’ю сьогодні мед. Якого ще нема… Та знаю, що меди наповнять всю вощину. І засурмить для нас святкова ще сурма. Я п’ю святу любов. За тебе, Україно! Господи, дай нам молитвеника! Та ж над нами Година Покровська. Ми – Покровські хрещеники всі. Кажуть, що Серафим Саровський В Бога вимолив треть Росії. То і хай росіянам третина. Нащо нам їхня Волга й Ока?! А нам треба лише України! Боже, дай нам молитвеника! Із тих праведних, з тих невмирущих. Що, як сонечка, серед отав! Боже! Дай нам пустельника в пущі… Щоб нам Духа Святого надбав! Та нема у нас пущі. Скрізь – квіти. І на кожному схилі – струмок. Боже! Дай же хоч схимника в житі! Тільки свого до самих кісток… Щоб плоди у свою ішли плідність! Щоб ніде не змішалася кров… Тільки звінчаного на рідність. Тільки зваженого на любов! Боже, дай Христолюбця з Путивля! Боже, дай остропільське стерно! Щоб нам вигорав душу, як ниву. І засіяв добірним зерном. Боже, дай Зарваницького Сина! Із-під манастириських терас… Щоб нам вимолив всю Україну! Щоб у Бога нам вимолив нас! Та ж над нами Година Покровська… *** Володимир Сосюра зі свого луганського Лисичанська благав нас: Любіть Україну! Чи послухались ми його? Ні! Бо виявляється, що любити – це замало. Любов потрібно творити! Щодня, щогодини… Своїми руками, своїм серцем, своїм розумом, своєю душею… Вродився… І в першу вже мить Відчуй Родовитість. Маґічно! Любіть Україну! Не просто любіть… Жадайте у пристрасті вічно! Мужнієш… І рвешся в блакить. Іди крізь терни. Прямовисно! Любіть Україну! Не просто любіть. А дихайте нею, мов киснем. Мудрішаєш… В сонмі століть. Примнож Родового Таланту! ЛюбітьУкраїну! Не просто любіть… С а м і Україною станьте! МЕНЕ ПОЧУЮТЬ НЕБЕСА Твори добро Якщо добро не пам’ятають – Дарма. Все бачить Бог один… Але за що мені вбивають У серце металевий клин? Твори добро й не жди відради? Добра чим більше – тим і зла? Нечувана наруга, зрада, А здогадатись не могла… Мені вже дихати несила. Уже не виб’ю клином клин! Я тільки Ангелів просила: – Життя - а - а! І відгукнувся дзвін… Роздвоїлась душа Самі ревно пишуться вірші, І звук в кожнім нерві болить. Погано, а завтра ще гірше. Страждання щодень і щомить. Весь світ наче перевернувся І вниз головою стоїть. Я здобич. Стерплю. Не озвуся. А кривда! – Не вмерти й не жить. В ту ж мить, як з досади я впала, Роздвоїлась дивно душа: Одна половина зів’яла, А друга – як з Неба зійшла. І сила у неї стоїчна: – Не плач. Підведися і йди! Не дай ворогам споконвічним Радіти з твоєї біди. Смак життя Коли “Ой, чий то кінь…” співаю – Слова народні і мотив, Тоді для чого жити – знаю: Щоб не в чужім, а в ріднім краї Мета набрала висоти. Коли почую – хтось співає, А в пісні тій мої слова, Це смак життя мого – я знаю: Так ось для чого жити маю! Душа в поезії жива. Мені даровано любити, Дитя горнути до грудей, У злагоді гніздечко звити. Так ось для кого варто жити! Я знаю – для своїх дітей. У Луврі, у скарбниці світу, Я точно знала, в чому суть: Так ось для чого варто жити! Як з Господом поговорити – Побачити таку красу… Коли край прірви опинилась – У відчаї молилась… Благала Бога, Просила в Світу – Ні, не для чого, А просто – жити! При сяючій свічі Молюсь при сяючій свічі. Свічусь молитвою сама. У неї від душі ключі, А більш ні в кого їх нема. Молюсь при сяючій свічі. Я вже багато прожила І знаю хліб і сіль по чім, Не раз розгублена була. Та як безвихідь у душі, І в горлі стиснеться сльоза – Замру при сяючій свічі – Мене почують Небеса… Жити… Лють для диявола – забава, Все’дно – у пеклі чи в раю. Хтось може відомстить по праву, А я – на Бога віддаю. Для когось – вимолю прощення, За когось – просто промовчу. Права чи ні я в одкровенні, Та злом на зло не відплачу. Не знаю, хто тут переможе У цьому вічному бою – диявольська чи сила Божа? Сама над кручею стою. Не впасти б. Вистояти! Жити – Мені в дарунок на Землі, Як пташці – за порив летіти Хоч на пораненім крилі… Порада – Боже світе! Я ще є. Захисти дитя своє. Ще живу і ще прошу. Камінь давить, а ходжу. Сняться стріли і мечі – Я не відіб’юсь нічим. Не забудь і не покинь, Скинь цей камінь з мене, скинь! І наругу відведи. Дай хоча б ковток води. Мов на сповіді кажу – Йду, здається, за межу…. – У твої гіркі слова Поринає голова. Я не маг, не поводир, Але ти мені повір. Всупереч твоїм літам Я одну пораду дам: У люстерко подивись, Як завжди – причепурись, Як раніше – усміхнись, І на меч сама не лізь. Он стежина за село, Там є чисте джерело. Ти сама до нього йди, Попроси ковток води. Через поле йди у ліс І до дуба притулись. Там, де ще не впала тінь, Cтань до Сонця – відпочинь, І сама той камінь – скинь! САМОІРОНІЯ ЦІЛЮЩА Гнилички – Порадую я твою душу. Поглянь, як цвітуть наші груші. Ось бéра, кармен і медова, Ось дуля, лимонка чудова. Солодкі, рясні, соковиті, Зимові, осінні і літні. Родитимуть грушки щороку. Сусід уже кидає оком. Смакуй, дорогенька, нівроку. Я ще надавлю тобі соку. Аби ти в садочку гуляла. Аби ти мене не пиляла – Я ще одну грушку купив. Казав продавець – “диво див”... Чого ж твої очі в сльозах? Чи я щось недобре сказав? – Та ні. Це я хутір згадала. Ще рочків мені було мало… Там спасівка в полі росла, Одна на весь хутір була. Яка смакота ті гнилички! Не бéра, не дулі, а дички… Генеральша Купив чоловік мені дачні калоші. Абиякі гроші — й калоші хороші. Тепер я в калошах щоденно на дачі. Роботи чимало, і я не ледача. Якби до калош ще фуфайку робочу – Тоді мене точно ніхто б не наврочив. А зорі на небі! А я їх не бачу. Дивлюсь на калоші. Мовчу, ніби плачу… Зоя Кучерява – поетеса, прозаїкиня, авторка текстів до багатьох пісень, заслужена діячка мистецтв України. Від авторки. Я християнка. Але в мене язичницьке сприйняття Природи, відчуття єдності Світу і свого “я” в ньому. Можу бути щаслива або нещасна, але ніколи не буваю самотня з Природою. Подумки розмовляю з деревами, квітами, прошу поради. А коли вкрай розгублена – звертаюсь до Неба, молюсь до Бога. Думаю, що Бог як вищий розум – єдиний на Всесвіт, а люди щось наплутали в релігіях... Мені б хоч на день босоніжечки модні! Прощайте, калоші! Я їду сьогодні, Де музика тиха, душевні забави, І танго, і дві філіжаночки кави… Я пані поетка. А ще генеральша. Навіщо калоші? Навіщо та дача? Трюмо – Ти щось плутаєш, свічадо, Моторошно вмить стає. Бачити себе не рада, Це обличчя – не моє. Не чоло – “гофре, гармошка”. Як це трапитись могло? Зморшка тут і тут ось зморшка – Їх у мене не було! Брешеш. Винесу з кімнати! Знай, тобі це не мине… Люстро, годі жартувати, Покажи мені мене! – Я трюмо, тобі не рівня. Вже провин моїх на жмут. Я слуга, ти – господиня. Покарай – постав у кут! Зморшок не розгледять очі У потемках – я клянусь. Глянеш – личко, як дівоче. А я тільки усміхнусь… Перехитрить себе… Така іронія у долі – Нам хочеться всього доволі. І до копієчки копійка, А до цеглинки камінець – Десятки літ складали, дбали, Ще треба більше, бо ще мало… Коли там жити? – Наживали! Ось! Є, що треба, накінець. Тепер ми житимем як люди. Тепер усе в нас добре буде… Далека молодість озвалась – Як докір – замість сподівань: – Всього надбали? А навіщо? Без мене — тільки вітер свище, А ви до неба ближче й ближче. Все зайве. І нема питань… * Все зайве? Нащо ці химери? Або хтось хоче “у печери”? Чи ти слуга, чи ти вельможа – Перехитрить себе не зможеш. Отож… І я не сплю всю ніч. – Глузує зваба протиріч. Таке життя. І мудрість – суща, Й самоіронія – цілюща. 2018–2021

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин