Пошта “СП” · “Поезія – це своєрідний транс, через який можна зрозуміти світ, при цьому часто не будучи зрозумілим світу”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Що за виднокраєм
Слово Просвіти, №40 за 2024 рік
Ярослава РІЗНИКОВА, заступниця директора Департаменту – начальниця управління культури, національностей та релігій Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, членкиня НСЖУ
Днями своє 70-ліття відзначив поет, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2006) Тарас Федюк. Він народився 6 жовтня 1954 року вм. Ананьєві Одеської області, закінчив українське відділення філологічного факультету Одеського державного університету. З 1980 по 1996 роки був членом Спілки письменників України. З 1996 – почергово віце-президент і президент Асоціації українських письменників. Екс-керівник конкурсу романів, п’єс та кіносценаріїв “Коронація слова”, засновник поетичної серії “Зона Овідія” в якій вийшло понад 60 книг. Був головним редактором легендарного місячника літератури, мистецтва, суспільного життя – журналу “Сучасність”, членом комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка. У 2007 р. став лавреатом премії “Київські Лаври”, у 2010 р. – премії ім. В. Вернадського. Є автором поетичних збірок “Досвітні журавлі” (1975), “Чорним по білому” (1990); “Золото інків” (2001), “Таємна ложа” (2003), “Обличчя пустелі” (2006), “Горище”(2009), “Халва” (2014), “Канабіс” (2017) тощо. Книги “Трансністрія” (2007), “Хуга” (2011), “Цеглина” (2019), “Кенотаф” (2022) у різні роки визнавались кращими поетичними книжками Всеукраїнського рейтингу “Книга року”. Загалом за 55 років творчої роботи світ побачили понад два десятки його книжок. Деякі вірші Тараса перетворились на пречудові пісні, як, наприклад, ця: над горою Афон кілька грецьких аж чорних ворон запиши мене Господи в списки свої після амен забирає мій човен мене в дерев’яний полоні обличчя біліє на дні у човні наче камінь і медузи у хвилях як храмові чаші тремтять і катрани під ними гойдають сліпими хвостами сіль на пальці лягає а пальці на груди. їх п’ять... Збірка “Кенотаф” вийшла за місяць до повномасштабної російсько-української війни, і тому всі заплановані презентації поет скасував. Та й за 2022–2023 роки не провів жодної зустрічі з читачами. “Не до цього було... Десь донатив, зустрічався з волонтерами, мав клопоти, якими ми всі переймаємось. Але в цьому часі народилась нова книжка віршів “Виднокрай”, – розповів пан Тарас в одному з недавніх інтерв’ю. Лише у 2024 році він, нарешті, за власним висловом “виліз з нори” – вперше за два роки затворництва прочитав свої вірші на публіці в Одеській національній науковій бібліотеці 14 лютого під час Великої Одеської бібліоночі, присвяченої Міжнародному дню дарування книг та Дню всіх закоханих, та 7 червня – під час зустрічі з читачами в межах традиційного фестивалю “Українська книга на Одещині”. 20 серпня у Вінниці і в київському “Купідоні” Тарас Федюк презентував дві книги – “Кенотаф” (2022) і “Виднокрай” (2024), що стала ювілейним підсумком творчих пошуків та експериментів. Колись поет сказав, що в глобальному контексті на багато речей дивиться песимістично, бо, на його думку, цивілізація впевненою ходою йде до власної загибелі. Можливо саме цей настрій і надає його поезії такої філософської чуттєвості, особливої ліричної енергетики й медитативної споглядальності: Отче наш, осінній сад… Повні золотим насінням сині стільники осині. Реr spem spero astra ad. Тільки чорний виноград упаде на білу шию... Для Федюка поезія – це своєрідний транс, через який можна зрозуміти світ, при цьому часто не будучи зрозумілим світу. А тому він творить поезію як справжнє шаманство, вибудовує позачасові кенотафи, згущує метафори, множить образисимволи та алюзії: я не можу. темнішає чорна земля. і шістнадцять копит тупотять іздаля тільки вітер між кинутих в полі звитяг лиш гойдається пам’ять подерта як стяг але я іще тут над останню межу я ще ваші своїми словами скажу я не знаю що буде та що б не було – синя жилка ще б’ється в холодне чоло А ще пан Тарас щиро переконаний, що “поезія не має бути причепленою до світу, це світ має бути причепленим до поезії… І якщо світ “відчепиться” від поезії, то нічого доброго на цей світ не чекає”. Вітаємо з ювілеєм цього безмежно талановитого чоловіка, який рятує наш світ, надаючи йому словесного оформлення, який оберігає свого читача, роблячи його частиною свого поетичного локусу, веде неприкаяні людські душі до острова поезії, даруючи їм надію:
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
