Тільки в “СП” · “Кропива був взірець дисципліни і вимагав цього від усіх нас”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Воскресіння через пів століття
Слово Просвіти, №40 за 2024 рік
Микола ПРОЦЮК
Продовження. Початок в ч. 34—39 за 2024 р.
Роман Шухевич на південній Волині. Загадковий “Кодак” Про перебування Головного Командира УПА Романа Шухевича на Південній Волині в листопаді і грудні 1943 року донедавна майже нічого не було відомо. Чомусь цей важливий період його бойової діяльності випав з-під уваги його біографів і науковців. Згадка про цю подію промайнула в публікаціях про Першу Конференцію Поневолених Народів Сходу Європи й Азії, яка відбулася 21-22 листопада 1943 року в школі c. Будераж на Здолбунівщині, тобто на теренах дій Групи УПА “Богун” командира Петра Олійника–Енея. Ось що пише про це св. п. Петро Дужий: “…повертаючись з Полісся та Волині, де він (тобто Р. Шухевич. – М. П.) інспектував відділи УПА, до Галичини, затримався у військовій окрузі Енея і неофіційно брав участь у Конференції першого дня (21.11) і в першій половині другого дня нарад (22.11), до того часу, коли було підготовлено проект постанов і відозви”. У 1998 році свої спогади мені надіслав Григорій Ільченко (див. його спогади “Виконуючи особливе доручення”. – М. П.). Він докладно описує про своє перебування на Крем’янеччині в листопаді 1943 року і про зустріч з Головнокомандувачем УПА Романом Шухевичем. Дехто з моїх знайомих з недовірою віднісся до поданих Г. Ільченком інформацій. Головним їхнім контраргументом було те, що документи за підписом Р. Шухевича як Головнокомандувача УПА з’явились тільки в першій половині січня 1944 року. Але достовірність спогадів Г. Ільченка була підтверджена науковцями Інституту археографії та джерелознавства НАНУ, які знайшли в архівах і надрукували матеріали про бойову діяльність УПА на Волині і Поліссі.
Витяг зі “Звіту про діяльність відділів Групи Енея “Богун” від 15 до 30 листопада 1943 року” “Готовлені до повного відмаршу, відділи “Схід” були задержані і частково вжиті з наказу командира Тура до акції по роззброюванні козаків (кубанців) в пунктах Носовичі, Метельно, Олика. Одночасно формується із повернувших і стаціонуючих відділів курінь “Бистрий” до відмаршу на Вінниччину”. Очевидно, що тим командиром Туром, накази якого безвідмовно виконував Еней, був Головний Командир УПА Роман Шухевич-Тур, Чупринка. А головною метою його тогочасного перебування на Південній Волині було не тільки інспектування повстанських сил, а перш за все вивчення можливостей подальшого поширення збройної боротьби УПА на Південь і Схід України. Більш надійним і перспективним був саме південний напрямок і Чупринка в кінці листопада 1943 року призначає Командиром УПА-Південь Омеляна Грабця-Батька, а Шефом його військового штабу – Василя Процюка-Кропиву. Думаю, що перед тим призначенням відбулася зустріч Шухевича і Кропиви. Справа в тому, що на такі відповідальні пости Шухевич призначав завжди тільки добре відомих особисто йому людей. Це були, як правило, відомі ще в 30-х роках діячі ОУН, або його колишні підлеглі з батальйону “Нахтігаль”. Кропива не належав ні до однієї з тих категорій. Чому ж з десятків прославлених повстанських командирів Шухевич вибрав саме Кропиву, який, на відміну від інших курінних, ніколи не любив хизуватися своїми подвигами. Але, коли Шухевич спитав Енея, кому з бойових командирів можна довірити таку важливу посаду, то той однозначно вказав на скромного непоказного Кропиву. Під час зустрічі Василь з цікавістю приглядався до Шухевича, про якого чув і раніше. Перед тим бачив Василь і інших функціонерів, які час від часу з’являлися на Південній Волині. З уст тих “високих” представників зразу починала виливатися ціла злива настанов, що і як тут належиться робити. Терпляче вислуховував Василь ті нудні повчання людей, які ні разу не були в бою, але мали добре “підвішений” язик, а про себе думав: “Пішов би ти, чоловіче, хоч раз з моїми хлопцями в рейд на Житомирщину, чи був би ти тоді таким балакучим?” Але Шухевич ніяких настанов і повчань не давав, а зразу почав розпитувати Василя про його бойові і пропагандивні рейди на Схід і Південь, про успіхи і невдачі, про настрої серед повстанців і місцевого населення, про бойовий досвід. Побачивши таке велике зацікавлення Головного Командира УПА, Кропива прозвітував йому не тільки про проведені рейди, але й зробив свої висновки з огляду на перспективу розгортання Повстання на Великій Україні. З сумом констатував він, що тепер поки що нереальною є можливість підняття такої ж потуги Повстання на Сході України, яким воно є на Волині. Головна причина такого стану – майже повна відсутність там чоловічого населення. Друга причина – патологічний паралізуючий страх, викликаний Голодомором і масовим знищенням українських патріотів в УРСР. Тому Кропива відверто сказав Шухевичу, що він не поділяє легковажних поглядів, які базуються тільки на емоційних уявленнях деяких політиків і не мають під собою ніякого реального підґрунтя. Тим не менше, навіть в таких нелегких умовах, Повстання треба готувати. І тут виникає ще одна проблема – кадрова. Для ведення затяжної партизанської війни потрібно мати тисячі надійних і добре вишколених старшин і підстаршин. Фактично кожен український партизан повинен бути готовим до самостійних дій у відриві від свого рою чи чоти. І той вишкіл потрібно організувати вже тепер, негайно. Уважно вислухав Головний Командир УПА Шухевич міркування Кропиви, які той виношував під час своїх нелегких рейдів. А потім сам розповів про свій партизанський самовишкіл, про те, як він ще в 30-х роках намагався знайти і прочитати все, що стосувалося теорії і практики ведення партизанської війни різними народами і в різних країнах. Партизанська війна то завжди є боротьба могутнього, але незграбного Голіафа – держави-загарбника і звинного, рухливого Давида – повсталого народу. Постійно і невпинно наносячи дошкульні удари могутній Імперії-Голіафу, і в той же час вміло уникаючи його важких кулаків, українські повстанці в кінцевому висліді неодмінно переможуть. Шухевич нагадав і про те, що партизанська війна може бути успішною лише тоді, коли вона буде народною. Підтримувати повстанців повинно все населення, весь народ. А це буде тоді, коли в партизанських лавах будуть боротись чоловіки, батьки й сини з тієї місцевості, де піднімається Повстання. Прийдешнім повстанцям місцеве населення може симпатизувати, але підтримувати так само, як вихідців із своєї місцевості, воно ніколи не буде. Тому при розгортанні Повстання на Півдні і Сході України вирішальним буде становище і відношення місцевого населення. А рейдові курені мають зіграти роль ініціаторів і каталізаторів повстанського руху. Шухевич попросив Кропиву розказати трохи більше про себе. І коли Василь почав розповідати про свою рідну Сокальщину, спитав, чи знав він свого земляка Легенду. Василь відповів, що Івана Климіва-Легенду він добре знав ще до війни. А влітку 1941 року за особистим наказом Легенди Василь влаштувався перекладачем у німецькому лігеншафті в Шепетівці, де перебував майже рік. Шухевич розказав, як Провід ОУН робив декілька відчайдушних спроб визволити Легенду з німецької тюрми. Але всі вони виявилися невдалими. І загинув славний Легенда, закатували його гестапівці у Львові майже рік тому, в грудні 1942. Помовчали. – А чи є у Вас родина, друже Кропива? – поцікавився Шухевич.
– Так, є в мене дружина і двоє діточок – старша 6-літня дочка і менший 4-річний син. Проживають вони разом з моєю мамою Лікерією в селі Городиловичі недалеко від Сокаля. І розказав Василь Шухевичу- Чупринці про те, що важким каменем лежало на серці. Розказав про те, як його мати Лікерія і дружина Параскевія, розшукуючи його, подолали важку 250-кілометрову дорогу і прийшли в кінці червня на Лановеччину до села Бережанка, до Марії Грабовецької, матері його друга Володі. Вони надіялись щось взнати про свого Василя. Але Марія нічого їм про місцеперебування Василя не сказала. Василь тоді з ними не зустрівся. Так і пішли вони назад у великій скорботі. Чи мав він право так жорстоко поступати із своїми найріднішими людьми? Шухевич уважно вислухав ту несподівану сповідь командира Кропиви. І розказав, що й сам він не раз перебував в такому стані, коли його дружина Наталка і син Юрко не тільки нічого про нього не знали, але й самі вони наражались на смертельну небезпеку. Але така вже доля наших рідних. Мусимо те пережити і перетерпіти. Після тої відвертої розмови Василь відчув, що той тяжкий камінь ніби зник з його грудей. Шухевич повідомив, що він призначив Омеляна Грабця- Батька Командиром УПА-Південь, а його, Кропиву, – начальником Штабу УПА-Південь. Тому Кропиві належить негайно виїхати на Вінниччину, де поблизу Літина в с. Микулинці перебуває із своїм загоном Омелян Грабець-Батько, і передати йому цей наказ і розпорядження про подальші дії. Шухевич сказав також, що наявних тепер сил там надто мало, щоби підняти Повстання, але він спланував утворення нової бойової рейдової групи, яка отримала назву “Кодак”. Вона має стати ядром ще більш потужної одиниці – Групи УПА-Південь, яка в призначений час вирушить в рейд на Черкащину, до Холодного Яру і звідти підніме Всеукраїнське Повстання проти сталінського тоталітарного режиму. Виконуючи наказ Головного
Командира УПА Р. Шухевича- Чупринки, Василь Процюк-Кропива в кінці листопада 1943 року разом з куренем Ярослава Білинського-Бистрого вирушив в рейд на Вінниччину. Але повстанська доля мінлива і непередбачувана. Під час об’їзду містечка Ланівці поблизу с.В’язовець повстанці були обстріляні мадярським кулеметником, який охороняв міст через р. Горинь. Кропива був поранений в ногу. Він поїхав на санях на Вінниччину, але виконувати обов’язки Начальника Штабу УПА-Південь в Батька вже не міг. Передавши Батькові наказ Р. Шухевича-Чупринки, через декілька днів поранений Кропива мусів повертатись назад, на Південну Волинь. А про наступні події ніхто краще не може сказати, ніж медсестра УПА Леся Медведчук – Тополя, яка лікувала пораненого Кропиву. “На початку грудня 1943 р. до нашого шпиталю прийшов надрайоновий провідник ОУН Андрій Лобар псевдо “Марко” родом з села Великі Бережці, що біля Крем’янця, і сказав, що я маю їхати до раненого командира Кропиви. Тут треба сказати, що Кропива був дуже строгий і вимогливий командир. Він був взірець дисципліни і вимагав цього від усіх нас. Пам’ятаю, коли ми ще були на вишколі в штабі, одного разу до нашого бараку, де ми, дівчата, жили, підійшли хлопці (галичани). Командир Кропива підійшов і так їх відчитав, що більш ніхто не насмілювався до нас підходити. Другий випадок був такий. Одного дня усіх нас, повстанців і курсантів, вишикували в трикутник. В середині того трикутника стояв один повстанець. Командир Кропива виголосив дуже сильну, патріотичну промову, кажучи, чого ми тут усі зібрались, яка наша мета іт. д. А ось цей стрілець, будучи на стійці, вночі залишив її і пішов у село до дівчини, наражаючи нас всіх на небезпеку (і це було не вперше). Що він заслужив, питаю вас усіх? У відповідь пролунало одноголосно – “Смерть!” Його тут же відвели і розстріляли. Мені було шкода цього молодого хлопця, але дисципліна – понад усе. Командира Крука в цей час у штабі не було. І от до такого строгого командира мені треба було їхати. Я, правда, пробувала відмовитись, кажучи: “На кого лишу поранених?” А в думках: “Боже, що буду робити, я жне вмію добре їсти приготувати.” Але нічого з того не вийшло і я мусіла їхати. Надрайоновий провідник сказав, що ранений командир Кропива лежав на Дубенщині, попав під бомбардування, міг загинути. Ми не можемо ризикувати його життям, тому він буде лікуватись окремо і Вам, “Тополя”, треба їхати до нього, а тут Вас замінить друга медсестра. У командира Кропиви я застала медсестру “Будячку” з нашого вишколу, яка вже йому зробила перев’язку. Так що до свого обов’язку я приступила наступного дня. Командир Кропива був поранений у праве стегно. Куля не вийшла, а лишилась у м’язах. Рана почала вже заживати і командир Кропива потроху ходив. Часто до нього приходили зв’язкові і приносили грипси. У свобідний час, а його було вдосталь, командир Кропива розказував про Україну й історію, про бідний поневолений віками
Село Будераж, Здолбунівщина. Кінець грудня 194З р. Переговори Коман/ дування УПА з угорською військовою місією. Нижній ряд (зліва направо): Шеф розвідувального відділу (ШРВ) Андрій Дольницький – Немо, Голубен/ ко, Кисіль, член Проводу ОУН Омелян Логуш – Іванів, підполковник угор/ ської армії Ференц Мартон, комендант запілля УПА/Північ Ростислав Воло/ шин/Горбенко, командир Групи УПА “Богун” Петро Олійник/Еней, Роман, старшина бойового вишколу Групи “Богун” Василь Процюк – Кропива. Верхній ряд: Заступник ШРВ Василь Коренюк – Палій, господарчий рефе/ рент УПА/Північ Василь Мороз/Зубатий, шеф штабу Групи УПА “Богун” Дмитро Казван – Черник
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
