Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подія року · “Це наші культурні кордони, які віками й сьогодні порушує росія, крадучи і привласнюючи те, що належить не їй, а нашій нації”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Книжка як мандрівка З 26 по 29 вересня в Києві тривав Фестиваль “Книжкова Країна”

Слово Просвіти, №40 за 2024 рік

Галина ДАЦЮК, журналістка Фото з відкритих джерел Завершальний день його роботи був осяяний теплим помаранчевим сонцем. Безперечно, на цю подію накотилися новіші фестивалі, презентації. Уже відвирував і Львівський книжковий форум. Проте приємні спогади про київське свято книжки не відпускають. Бува таке, якщо натрапляєш на своє. До того ж, коли місце проведення свята – колишня ВДНГ – освоєне за твого університетського студентства, у 70-х, до найпотаємнішої стежки і найменшої ліпнини на павільйонах народних досягнень. Скажу одразу: Фестиваль з деює, що будуть зустрічі з обіймами. А найголовніше – тебе магічно тягне під білі вітрила яток, де повнісінько книжкового добра, якого ти готова накупити стільки, скільки донесеш. Словом, у цій омріяній лакуні всесильного щастя тобі хочеться оселитися назавжди. Проте, вчасно спохватившись і пригадавши, чому ти тут, вмикаєш навігатор “на подію” і разом із десятками маленьких і дорослих Учасники фестивалю (зліва направо) І. Роздобудько, С. Дерманський, Г. Дацюк, Л. Воронина читачів та читачок летиш на презентацію книжки Ірен Роздобудько “Лякачки до усміхачки”. Авдиторія перетворюється на фан-сектор улюбленої письменниці, де дорослі й малі з усіх сил змагаються за призи, вболівають за правильні відповіді, щиро признаються у дитячих шкодах і відкривають власні страхи. Ну а потім всі разом позбуваються дитячих травм з допомогою щирого сміху. Така от книжкотерапія і для дорослих, які можуть читати вголос, маючи почуття гумору, і сятками подій, тисячами назв книжок, зразками найвищої видавничої культури, доброзичливою атмосферою – попросту розчинив серпасто-молоткасті сліди минулого радянського зодчества. І ті, хто не підіймали очей на шпилі з гербами, а самовіддано і тихо полювали за книжками, засвідчили, що територія Експоцентру набула ознак новітнього українського часу, і годі шукати кращого місця для наступних книжкових подій. Дякую керівниці проєкту “Книжкова країна” Людмилі Фіть і її творчій команді за блискучу організацію. З’ясувалося, що з Книжковою країною у нас – безвіз, і це стало першим приємним подарунком. Жодних квиточків, а відтак – черг при перетині кордону. Випірнувши з підземки, ти безбар’єрно потрапляєш на територію добросусідства. Країна огортає тебе яскравими барвами осені. Привітно помахує кольоровими прапорцями, запрошує умоститися з книжкою на м’яких диванчиках, розсипаних по зеленій траві. Паперові кораблики в басейні похитуються під подихом жовтня і розбурхують бажання помандрувати на котромусь зних. Жовтогарячі гарбузи біля книжкових яток обіцяють гурманську складову свята. Ранковий аромат кави обнаді- Презентація книжки С. Короненко “Біблія борщу” Микола ВАСЬКІВ, доктор філологічних наук Пройшовся “Книжковою країною”. Захід масштабний. Неймовірна кількість книг. Візуально здалося, що такої кількості та якості видань раніше в одному місці не бачив. Сказати, що зросла кількість видавництв, не беруся. Видалося навіть, що їх стало менше. Що ж, можливо, не всі доїхали. Зате потужні видавництва вразили асортиментом. Аби “охопити” читача, окремі з них тримали ятки як надворі, так і всередині павільйону. Мабуть, давно був на такого штибу заході. Тому приємно здивувала якість книгопродукції. Різноманітні палітурки, кольорові обрідля дітей від 3-х до 6-ти… Ця книжка про вередливе дитяче “хочу” за будь-яку ціну; про таємно надкушені в дитинстві пиріжки і тортики перед обідом, коли годі втриматися. Мені, наприклад, хотілося розповісти про ставлення старших дітей до своїх братиків-сестричок, яких дорослі раптом приносять додому маленькими та синенькими і вимагають їх любити, хоча в цей час ти думаєш, як віднести непроханого родича назад. Бо ж не зрозуміло, звідкіля він узявся та ще й з претензією на увагу… Книжка “Лякачки…” і про те, якими ми були дітьми. Про те, що дитинство наше золоте, але не просте. Про те, що дорослим хочеться, аби діти завше були чемними і хорошими, а дітям хочеться в цей час устругнути щось несусвітнє, показавши, наприклад, язика поважному дорослому панові. Ну бо такі справжні дитячі відчуття, які вони не можуть опанувати і пояснити. Проте це зовсім не означає, що діти кепські і невиховані, а дорослі страшні. Насправді усі хороші, і в таких історіях найважливіше порозумітися – переплавити страх і гнів у любов. З цим погодилися усі, подякували і поаплодували письменниці за її чудові книжки, побажали нових, і, затиснувши у руках подаровані чарівні “діаманти”, дружно почимчикували до ятки видавництва “Маґура”, аби придбати “Лякачки…” та взяти автограф в авторки. “Маґура” – моє відкриття і захоплення! Вже перша участь молодого Команда фестивалю “Книжкова країна” видавництва у всеукраїнській книжковій події засвідчила, що тут працює творча енергійна команда, яка любить тих, хто пишуть книжки і тих, хто їх читають. Яка має вишуканий смак і власний стиль. Яка шанує хорошу українську книжку для дітей, і саме вона в пріоритеті видавництва. Дякую, дорогі видавчині, художниці, редакторки, менеджерки, і бажаю, щоб найсміливіші ваші задуми видавництва на чолі з директоркою Ольгою Федієнко здійснилися вже! І дякую за торбинку, яку ношу залюбки. Нехай вона котиться – від Маґури по книжковій Україні і по Книжковій планеті! А ми з пані Лесею Ворониною поспішили на ще одну знакову подію. По дорозі дитячу письменницю впізнавали, радісно вітали з поверненням в Україну і домовлялися про творчі зустрічі. Тож, трохи припізнившись, всетаки встигли на презентацію знакової книжки Світлани Короненко “Біблія борщу”. Вела презентацію письменниця Марина Гри- Біля ятки видавництва “Маґура” ється читачам) перебувають учорашні літературні “лідери”. На цьому невтішному тлі є й світлі акценти. Наприклад, організовані чи то ГО “Фронтмени”, чи який у неї статус, презентації справжніх “воєнних” авторів і книг. Тих, хто пережив війну безпосередньо, пропустив її через себе. Не може не тішити, що в програмі “Книжкової країни” “фронтменівські” заходи виокремлені навіть графічно, відбуваються у своєрідний прайм-тайм виставки. Із прикростей: значна частина учасників цих заходів скаржилася на те, що винесли їх кудись на виселки, в 4-й павільйон, шлях до якого не одразу можуть вказати навіть люди з бейджами організаторів.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин