Пошта “СП” · “Ми вистоїмо. Ми переможемо. Бо захищаємо землю, на якій народилися, на якій живемо, на якій могили наших дідів і батьків”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
У кожного свій герць
Слово Просвіти, №40 за 2026 рік
Володимир ЗАЇКА, з Кропивниччини
Уся наша героїчна історія бо* ротьби за свободу та незалежність – це і лицарство, і страждання. У зв’язку з нинішніми трагічними подіями згадалась давня народна легенда про мальву, почута в ди* тинстві від покійної бабусі. Давно це діялось. Важко жи* лося нашим пращурам на славній Україні, бо багато ворогів зазіха* ли на її щедрі та родючі землі. То татари налітали, як шуліки, то поляки, то турки грабували, па* лили домівки, забирали в полон та відправляли у рабство людей, полювали за красунями, котрих продавали до гаремів (згадаймо хоча б Роксолану). Українці бо* ронилися, як могли та чим могли: хто сокирою, хто вилами, хто граблями, хто палями. Сотник Грицай Кандиба захищав власну сім’ю шаблею. Проте сили були нерівними. Одного трагічного дня вороги підступно напали і порубали сот* ника на шматки, накинули аркан на шию його дружині і потягли за собою. Одній тільки доньці Мальві вдалося заховатися та ди* вом врятуватися. Люди шанували дівчину за те, що вона змалку зналася на різних цілющих рос* линах і лікувала травами всіх, хто цього потребував. Цю науку вона успадкувала від бабусі та матері, а батько ще навчив Мальву володі* ти зброєю, щоб захищатися від непрошених ворогів. Не один бу* сурманин загинув від рук тендіт* ної, але вправної дівчини. Маль* ва наводила жах на ворогів, які тривалий час за нею полювали та обіцяли високу нагороду тому, хто її викаже. Якось у негоду прийшла дів* чина до козака Нагнибіди, аби знайти тимчасовий притулок і хоч трохи відігрітися, однак зап* роданець видав утомлену дівчину посіпакам, які накинулися на неї зусібіч, порубали на шматки і розкидали рештки. Після цього пішов дощ, наче сама природа оплакувала героїчну дівчину, а згодом навкруги розрослися чу* дові квіти, які селяни назвали мальвами. А саме село, в якому виросла, жила й героїчно загину*
ла красуня, назвали Мальвині Граблі, бо саме граблями вона відбивалася від ворогів в останні хвилини свого життя. Відтоді дотепер майже біля кожної хати ростуть мальви. У пам’ять про сміливу українську дівчину, яка загинула за рідну землю, за свій край, за свій народ. Нині історія повторюється. На нашу землю знову прийшли бусурмани. Знову точиться війна. Ллється кров. Але ми віримо, щой цього разу захистимо свої до* мівки, свою країну, збережемо власну свободу та незалежність. У нас потужна армія і незламний народ. Ми вистоїмо. Ми перемо* жемо. Бо захищаємо землю, на якій народилися, на якій живемо, на якій могили наших дідів і бать* ків, наших відважних предків і героїчних сучасників. Щовесни я висаджую на влас* ному подвір’ї мальви. Посаджу їх і наступної весни, якою б крива* вою вона не видалась. Бо ці прек* расні квіти нагадують мені про славне героїчне минуле україн* ського народу. Нас не подолати, поки біля двору квітнуть маль* ви... Відомий римський полково* дець Гай Юлій Цезар казав, що “великі справи треба здійснюва* ти не роздумуючи”. І доводив це власним прикладом. Щось подіб* не спостерігається і зараз, у за* пеклому протистоянні України з зухвалою російською навалою. Справді, часу на роздумуван* ня у наших захисників немає, все треба боронити на багатьох фронтах оперативно, рішуче і на* віть зухвало. Рішення доводиться приймати вчасно, а то й виперед* жати або передбачати наміри противника, як у шаховій партії. Це приносить успіх у багатьох ви* падках. Ефект несподіванки зав* жди ставив супротивника у нез* ручне становище, вирішував ус* піх двобою. І в цьому наші ко* мандувачі Збройних Сил суттєво переважають російських диван* них генералів. З історії славного українсько* го козацтва ми знаємо безліч прикладів масового героїзму, від* чайдушності та самопожертви. Ці героїчні приклади збереглися в народних легендах, переказах, піснях, епосі, а також художній літературі. З дитинства мене приваблю* вало своєю таємничністю незро* зуміле тоді слово “герць”. А роз* питати було не було в кого, навіть у вчителів, які при згадці цього слова блідли. Справа в тому, що ні російською, ні жодною іншою мовою воно не перекладається, такий іменник є лише в нашому лексиконі. Даний факт багато про що говорить, найяскравіше характеризує українців і вітчиз* няну історію. Тлумачні словники повідом* ляють про це слово так: герць (ге* рець) – поєдинок українських козаків з ворогами перед боєм; двобій окремих воїнів з обох сто* рін перед головною битвою, в якому проявляється військове мистецтво; бій, боротьба між супротивниками; поєдинок, тур* нір, двобій, дуель, суперництво думок, поглядів. Ось скільки характеристик у цього слова. І це ще не повний перелік синонімів. Наведу кілька прикладів його використання в художній літературі. “Вершники з обох боків розступилися й дали місце для герцю”. (Натан Рибак, “Переяславська Рада”). “Все так же сяє сонце над землею, Як і то* ді, коли ми йшли на герць...” (В. М. Сосюра, “Солов’їні далі”). “Скільки вас полягло у важкому життєвому герці, В нелегкій бо* ротьбі, у годину важку і похму* ру...” (Любов Забашта). Якщо перекласти це слово на загальноприйнятне розуміння, то герць – це щось подібне на кок* тейль розвідки боєм і масового самогубства: його треба лише змішати, але не збовтувати. З глибини віків дійшло, що герць придумали запорізькі козаки і во* ни були єдиними, хто його вико* ристовував у війнах. Герць – це нагла смерть в людській історії, якщо можна так сказати. Але не безглузда, відчайдушна, а глибо*
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
