Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подвижники “Просвіти” · “Ми, української землі діти, виконуємо волю Божу і керуємося цими заповітами”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Чорнобривці України від Шевченка Батьківщини

Слово Просвіти, №40 за 2026 рік

Зоя РУЖИН, голова ГО “ВО “Поступ жінок-мироносиць”, почесна голова МО “Поступ жінок-мироносиць у діаспорі”, почесна жителька с. Шевченкове Стрімкі яри, природи дивограй і солов’їв весняні переспіви. Благословенний Кобзаревий край, ясні хліба з Керелівської ниви. Шевченкове – квітуча сторона, Черкащини окраса віковічна. Тут мудрість із Трипільського зерна, квітуй, моя Керелівко, велично! (Із славня с. Шевченкове “Керелівка”, сл. З. Ружин, муз. Ю. Решетаря) 25 вересня, в День села, у Шевченкове прибула делегація киян у складі: почесної жительки с. Шевченкове, голови ГО “ВО “Поступ жінок-мироносиць” Зої Ружин, голови МО “Поступ жінок-мироносиць у діаспорі” Лесі Королик-Бойко, фотожурналіста Дмитра Паламаря, співачки, активної учасниці “Мистецького спецназу” Андріани Озгович, літописця заходу, волонтера Олександра Мацепури, громадянина Італії, волонтера Альфредо Морелі, жінки-мироносиці Мирослави Андрощук. Найперше було проведено мітинг біля пам’ятника Тарасові Шевченку в центрі села. І першою нас зустріла посестра-мироносиця, берегиня козацтва, самобутня поетеса Валентина Войцехівська, яку привітали з днем народження її рідного села. За попередньою домовленістю з директоркою мистецького ліцею “Колорит” Ларисою Яровець до свята долучилися ліцеїсти 8-10 класів на чолі з вчителькою історії Валентиною Небесною. Урочисто вінок несли Михайло Олійник і Максим Красюк. З прапорами України, Євросоюзу, воїнів УПА ішли Станіслав Твердохліб, Антоніна Ільченко, Вікторія Підгрушня, Олена Шаповалова, Артем Шаповалов, Валентин Сорока. Сонячні хризантеми тримав Андрій Барбашин. Всі інші ліцеїсти несли величний жовто-синій стяг восьмиметрової довжини, який переливався під сонячним промінням національними барвами. Урочистий мітинг на честь Дня села Шевченкове розпочали покладанням квітів – сонячних хризантем до підніжжя пам’ятника Тарасу Шевченку. Пролунав Гімн України. До учасників заходу звернулася Зоя Ружин, яка наголосила, що саме тут, у Керелівці, пуповина Великого Кобзаря. Про це він писав у своєму “Щоденнику”, власноруч – в “Автобіографії” за рік до смерті. Про це є запис у метричній книзі. Саме тому Керелівка – знана в цілому світі. Тарас Шевченко – наш пророк, відданий син української нації. Його пророчі слова і заповіти сьогодні надихають наших воїнів у боротьбі за незалежність української держави, та й не лише нашої держави. Україна стоїть на захисті від агресора, тиранії усієї планети. У День села ми квітами, вдячністю і любов’ю вшановуємо Шевченка і традиційно вже 25 років вшановуємо його батьків: матір Катерину Якимівну Шевченко (Бойко) і батька Григорія Івановича Шевченка, які подарували світові генія. До слова була запрошена Леся Королик-Бойко, яка продовжила акцію “Тарасова верба” за кордоном, посадивши її вже майже в 10-ти країнах світу. Саме Тарасові верби були привезені з Мангишлаку (Казахстан) Андрієм Малишком у 1963 році до музею Максима Рильського. Звідти було взято пагони вербичок, і нині великий подвижник із Лисянки Валерій Науменко у своєму “Лисянському розсаднику декоративних рослин Науменко” допомагає ці саджанці укорінювати, щоб ми продовжили цю акцію, розпочату до 200- ліття від дня народження Великого Кобзаря. “Деякий час гілочки “Тарасової верби” нам передавав видатний українець, заслужений працівник культури України Іван Сухий від розкішної десятиметрової верби, яка росте біля краєзнавчого музею у м. Жашкові. А до цього я особисто посадила близько 200 верб у різних областях України по різних населених пунктах під час акції “Шляхи, які сходив Тарас Шевченко”, яку очолив подвижник з Полтави Володимир Степанцов”. Пані Леся Королик, звернувшись до громади, сказала, що їй приємно бути у місці сили, де народився Шевченко, який залишив нам величні Батьківські заповіти. “І ми, української землі діти, йдемо з ними по землі, виконуємо волю Божу і керуємося цими заповітами. Для мене честь, що за ініціативи пані Зої Ружин ми разом із учасницями МО “Поступ жінок-мироносиць у діаспорі”, яку маю щастя очолювати, розповсюджуємо саджанці верби Тараса Шевченка за межами України. Це укорінення пам’яті про нашого Кобзаря, про український рід, про рідну землю. Верби Тараса Шевченка ростуть вже у Хорватії (Загреб), у Польщі (Перемишль), Італії (Бергамо), Іспанії (Барселона), Німеччині (Бонн), Швейцарії, біля Дітікону, Греції (Афіни). Незабаром я приїду на італійську землю, де живу, і маю запрошення до Німеччини, бо там чекає українська діаспора, сформована з біженців, які змушені були покинути українську землю через Велику війну. Але вони не забувають батьківщини і радо чекають на отакий пагінець “Тарасової верби”, щоби посадити його і мати місце сили, куди можна прийти, зачерпнути наснаги жити, творити, збиратися, співати українських пісень, декламувати українське слово. Там є діти, які ходять до української школи. Тож вітання вам від усіх українців з діаспори, тому що укорінення цієї верби – це є наш голос! Кожний з нас за кордоном є голосом України! Дякую пані Зої Ружин (почесній голові МО “Поступ жінок-мироносиць в діаспорі”) за цю прекрасну акцію, яка розповсюджується по Європі, а вже є запрошення і в Америку, і в Канаду. І хай Господь благословляє всі наші наміри і починання. Ви є село, благословенне Богом, і маєте таку гарну нагоду продовжувати місію, яку заклав Тарас Шевченко. І де б ми не були, і куди б нас доля не закинула, пам’ятаймо одне: “І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь”. А ті пісні, які вже стали заповітами для нас і в Україні, і за кордоном, хай будуть нам ще раз свідченням, що “наша дума, наша пісня не вмре, не загине. Ось де, люде, наша слава, слава України”. Слава Україні! Героям слава! Хочу сказати, що світове жіноцтво сьогодні прагне на волонтерських засадах наскільки можливо підтримувати Україну задля Перемоги!”. Леся Королик-Бойко виконала пісню “Жінки-Українки”, презентація якої відбулася до 75- річчя Світової федерації українських жіночих організацій у місті Перемишлі (Польща). Композиторка, педагог, професорка, керівниця Театру пісні “Ладоньки”, заслужена діячка мистецтв України Світлана Садовенко, поетеса Зоя Ружин. Кожне слово, заспіване пані Лесею, відгукувалося у серцях присутніх: “На Божій планеті жінки посли миру. Усі палко люблять святу країну. Коріння калини держави єднає, скарби родоводу віки величає. Жінки українки, планети сім’єю єднаймося духом, єднаймось душею за щастя дітей, за мир родоводу, за правду, за волю, за нашу свободу!”. Організовано колона перейшла з центральної площі села до могили батька Великого Кобзаря. Схилили прапори у пам’ять Григорія Івановича Шевченка. Поклали квіти з колоссям, на вишиту хустку – печиво та цукерки за Царство Небесне Тарасового батька. Зачитано молитву. Леся Королик-Бойко виконала піснеспів “Боже, вислухай благання”. Вклоняємося світлій пам’яті усього Шевченкового роду, який дав життя нашому Пророку. Схилили голови в хвилині тиші… Урочистою ходою делегація підійшла на територію ліцею “Колорит”, де відбувалося велике святкове дійство за участі численних громад з навколишніх сіл і містечок. Емоційно, мальовничо лунав фестиваль “Гостинності та традицій Шевченкового краю” на чолі з головою Шевченківської територіальної громади патріотом рідного краю Сергієм Смальком. Як воїни ідеологічного фронту, учасники фестивалю в дні війни утверджують ідентичність української нації. Сергій Смалько спільно з активом культурно-просвітницького життя громади, головним спеціалістом з культури, молоді та спорту Наталією Демченко, директоркою ЦКД Шевченківської сільської ради Каріне Бошковою та іншими лідерами Шевченківського краю провели колосальну підготовчу, організаційну роботу для повноцінного представлення мистецьких та господарських здобутків. Об’єднавши зусилля, здійснювали заплановані заходи до Дня села на найвищому рівні. До участі у фестивалі долучилися соратники та однодумці з навколишніх громад: Знам’янська, Шполянська, Матусівська, Мокрокалигірська, Калинопільська, Лип’янська, Виноградська, Вільшанська, Стеблівська, Водяницька, село Моринці Звенигородської громади, представники соціального проєкту “Юр’ївський ярмарок” з міста Біла Церква, ГО “Козацький курінь “Вільного козацтва”, село Козацьке Звенигородської громади. По величному колу було зі смаком розміщено різноманітні національно-привабливі речі з розмаїттям овочів та фруктів, які вабили зір яскравими барвами. Учасникам фестивалю було представлено багатство домашніх страв та випічки, яка забивала дух неймовірними пахощами. А жінки та дівчата, учасниці фестивалю, сяяли українською самобутньою красою в національних одностроях, дизайнерськи підлаштованих під сучасний стиль. Лунали пісні, несучи красу і силу народної та сучасної пісні по Шевченківському краю, даруючи радість. Особлива увага – старійшинам села, наймудрішим берегиням, для яких поблизу сцени в ряд було поставлено стільці. Їхні обличчя розквітали радісними усмішками від краси народного мелосу. Як зауважила директорка ліцею Лариса Яровенко: “Сьогодні подвір’я нашого мистецького ліцею “Колорит” колоритне, як ніколи. Для всіх нас це новий досвід, нові знайомства, смачна кухня, цікаве дозвілля й чудовий час, проведений разом! Для наших школярів цей фестиваль став знаковою подією, бо вони були і активними учасниками й приймали заслужені нагороди. Вчимося й вчимо шанувати українські традиції, виховувати повагу до свого минулого й пишатися сучасним! До святкового дійства долучився і відділ образотворчого мистецтва Шевченківського мистецького ліцею “Колорит”, представивши виставку творчих робіт учнів та вчителів, яку розмістили поруч із алеєю “Тарасових верб”. Експозиція продемонструвала різноманіття художніх технік і напрямів: живопис, графіку, текстильні аплікації-колажі, паперові аплікації-колажі, вишивку, авторські та вузликові ляльки та інші види творчих робіт. Свої роботи на виставці представили учні-художники: Антоніна Ільченко, Аліна Кравець, Богдан Небесний, Мирослав Данілін, Вікторія Підгрушня, Валерія Харченко, Поліна Шолох, Олена Шаповалова та інші талановиті учні. Окремим блоком були представлені творчі вироби вчителя декоративно-ужиткового мистецтва Олени Павлівни Бургели. Роботи учнів виконані під керівництвом учителів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва Лариси Олійник, Віри Даніліної та Олени Бургели”. У багатоголоссі фестивалю делегація киян підійшла до сцени і очікувала запрошення до вітального слова. Ставши перед громадою, як керівниця делегації киян, Зоя Ружин звернулася з вітальним словом до присутніх, завершивши виступ словами: “Батьківщині Тараса Григоровича Шевченка, селу Шевченкове (Керелівка) тричі: Слава! Слава! Слава! І зараз цей коровай, на якому написано 15, “промовляє”, що сьогодні виповнюється 15 років з того часу, як у 2011 році рішенням сільської ради мене було означено почесною громадянкою села Шевченкове. Увесь цей час я підтримую зв’язок із громадою Світлина на згадку, с. Будище (Лисянське) біля “Тарасових Яворів”, 25 вересня 2026 р.

с. 10 · сторінка оригіналу ↗

нові багато талантів – талант лю* бити землю свою, людей, приро* ду. І всю оту любов Тарас Григо* рович вилив у свої твори, як по* етичні, так і малярські. Сюди, до могили матері, до Керелівки, до батьківського саду він линув по* думки і вочевидь тричі приїздив, коли був уже зрілим, дорослим чоловіком, знаним майстром пензля та слова. Але разом із тим ми ж може* мо собі тільки уявити, що саме тут, серед цієї природи, дерев ріс собі білоголовий хлопчик, який всього тільки вчився. Тому тут, де ми з вами стоїмо, витоки і джерела творчості Шевченка, його життя, його помислів, тому що всі абстрактні речі і філософ* ські думки мають дуже конкрет* ні вияви. І от для Тараса Григо* ровича Україна в широкому сен* сі була саме тут, де ми з вами зу* стрілися. Маємо таку прекрасну нагоду зустрічатися в конкрет* ному сенсі, спілкуватися і жити в Україні попри дуже велике вип* робування, яке є зараз в нашій державі, поміж нашого народу. І поки ми ось зараз тут, у Києві лу* нають вибухи і дуже*дуже скрут* но. Тому борімося і поборемо. Нам допомагає Бог і Тарас Шев* ченко!”. У виконанні Лесі Бойко та Андріани Озгович прозвучали піснеспіви. Помолились за світ* лу пам’ять, за Царство Небесне берегині родоводу Тараса Шев* ченка, його матусі Катерини. Відбулося преломлення розкіш* ного і запашного короваю, випе* ченого золотими руками місце* вих господинь. По завершенню мітингу пам’яті провели оглядо* ву екскурсію по експозиціях му* зею, єдиною родиною зробили фото на згадку про цю важливу для кожного із присутніх подію. Працівники музею допомог* ли мені назбирати бутонів за* пашних чорнобривців до чаю, так як наші чорнобривці слав* ляться не лише красою, а й свої* ми цілющими властивостями. Тепло попрощалися з гостинни* ми працівниками музею на чолі з Людмилою Михайлівною з дум* кою про нові зустрічі на святій землі Кобзаря. Уже почало сіріти, коли в Ли* сянці разом із усміхненою дру* жиною Лесею нас зустрів добрий товариш, побратим і волонтер, директор “Лисянського розсад* ника декоративних рослин Нау* менко” Валерій Науменко. До* сить швидко ми прибули до “Та* расових Яворів”, де на нас вже чекали представники громади с. Будище (Лисянське) на чолі з хранителькою “Тарасових Яво* рів” Валентиною Трохименко. Часу було мало, тож я звернула* ся до присутніх з авторськими словами “До України”: “Україно, ти, як сонце в небі, благодатне світло твоє рідна наша земле, ти витримала, стільки горя, поневі* рянь, лихоліть на своєму шляху, але ми воскресали і відроджували* ся, живемо і міцніємо, бо маємо, непохитну віру, велику любов, до тебе, Україно. Вір нам, земле рід* на, синам і донькам своїм, вір, що ніколи не зрадимо тебе, волелюб* ний, відданий тобі народ ствер* джує, велично сонцелика Україна є. Україна буде! Во віки віків! Сла* ва Україні! Героям слава! Слава се* лу Буде ще, слава Шевченківсько* му краю! Слава Тарасовим Яво* рам! Слава Великому Кобзареві! Тричі: “Слава! Слава! Слава!” Я запропонувала преломити коровай, який ми щойно розпо* чали преломлювати в Націо* нальному музеї “Батьківщина Тараса Шевченка” у світлу пам’ять Шевченківського родо* воду. А пані Валентина поділила* ся спогадами: “Десь у 2012–2013 роках в Лисянці пані Зоя садила Шевченкові верби, і я там була присутня. Привезла вона верби в горщиках. Коли одну з верб са* дила, то відірвала нижні гілочки. Тож коли я попросила їх мені віддати, мені дали три гілочки і горщик з укоріненим саджан* цем. Я принесла додому “Тара* сові Верби”, посадила в себе і виростила. І одна з них, та край* ня, росте тепер біля “Тарасових яворів”. А гілочки, що ми нала* мали з верб, які виросли в нашо* му селі Будище, пан Валерій На* уменко допоміг укорінити в сво* єму господарстві. Ось ця сімейна пара, пан Валерій і пані Леся, сьогодні з нами. Вони мені дуже допомогли, за що їм безмежно вдячна. Є такі люди, що от ти їх просиш, а вони одвертаються, а це подружжя пішло назустріч. Я не красномовна, але всім щиро вдячна, хто бере участь у цій важливій загальнонародній справі, яка возвеличує Дух Вели* кого Кобзаря”. Затим мала слово пані Леся Королик*Бойко, яка сказала, що не забуває, чиїх батьків вона ди* тина: “Я не забуваю, якого я ро* ду, плекаю українські традиції, звичай, обряди. І дякую своєму чоловікові, який радо мене під* тримує вже 25 років, допомагає, сприяє, вивчає українську куль* туру, вивчає українську історію. А відколи почалася Велика вій* на, він приїжджає в Україну і во* лонтерить. Я дякую йому. Ми вже засаджуємо “Тарасовою вер* бою” Європу, але надійшло про* хання і бажання посадити в Ка* наді, Америці, і українці пита* ють мене, чи я приїду? Кажу: “Так, нема проблеми, сіла на лі* так і полетіла”. За дорученням голови Націо* нальної Ради жінок України Людмили Порохняк*Гановської Валентині Трохименко вручили Почесну відзнаку, медаль “Во* лонтер України” – за самовідда* ну працю зі збереження націо* нального спадку Шевченків* ського краю. Від пані Валентини прозвучали слова вдячності од* носельцям, які одностайні у під* тримці вагомих починань та за* ходів і особлива вдячність роди* ні Науменків, які відгукнулись на її заклик. …Тим часом почало сутеніти. Надійшла пропозиція розгорну* ти наш величний жовто*блакит* ний прапор до самих “Тарасових Яворів”. І зазвучала пісня “За перемогу, за волю народу!” на слрва Зої Ружин, муз. Світлани Садовенко у виконанні Лесі Ко* ролик*Бойко: “З коріння батьків і з коріння дідів, з коріння зви* тяжних в боях козаків на варті бійці за вітчизну свою, закриють грудьми батьківщину в бою. У ду* хові нації сила джерельна, із неї зростають потужності зерна, відвага у наших героїв на диво, за мир на планеті постали сміливо! Солдати, герої безстрашні і дужі, Вітчизні своїй самовіддано слу* жать, доземний уклін вам, поша* на народу за перемогу, за нашу свободу!”. А на завершення заходу під крилатим гіллям “Тарасових Яворів” на чолі з Андріаною Оз* гович усі разом виконали пісню “Ой, у лузі червона калина”. Го* лосисто, розлого розливалася пісня понад водою, підіймаю* чись до верхівок трьох яворів*ве* летнів, які пам’ятають Тараса Шевченка, котрий писав вірші під їх вітами на березі ріки. Від світла смартфонів висвічувалися обличчя виконавиць на фоні мо* гутніх стовбурів. Полотнище прапора переливалося барвами в нічному сяйві, як безкінечна рі* ка стійкості українського духу. Слава воїнам*захисникам! Слава Шевченківському краю! Слава Україні! Слава Тарасу Григоро* вичу Шевченку! Слава! Слава! Слава! “І на оновленій землі врага не буде супостата, А буде син і бу) де мати, і будуть люде на землі”. Гостинні господарі Науменки запросили делегацію киян до се* бе на вечерю. Нас зустріла їхня донечка з чоловіком та троє ма* леньких онучат, з двома з яких, Майєю та Матвієм, ми вже зна* йомі по Каневу. Як завжди, щед* рі господарі пригощали гостей духмяним чаєм та неймовірними смаколиками – від усього серця. Шановним пану Валерію, пані Лесі та всій родині Науменків ми подарували ікону “Пантелеймо* на Цілителя”, щоб всі були здо* ровими і щасливими і завжди гостинно нас зустрічали. Звісно, всі ми бажали одне одному якнайшвидшої Перемо* ги. Переповнені незабутніми враженнями поверталися додо* му. Завдяки нашому водію*“кас* кадеру” Олександру Мацепурі, що майстерно оминав всі ями* вибоїни, якими рясніла дорога між селами, їхали прекрасно. Наступного дня відбулася моя зустріч з головою Націо* нальної Ради жінок України Людмилою Порохняк*Ганов* ською. Людмилі Андріївні роз* повіла про захід та про виконан* ня доручення – нагородження Почесними відзнаками НРЖУ. Одночасно обговорили отримані торбинки, які замовляли для то* го, щоб покласти в них землю, яку я зібрала по пригоршні з кожного населеного пункту, де за життя побував Великий Коб* зар. Це було під час акції “Шля* хи, які сходив Тарас Шевченко”, організованої полтавцем Воло* димир Степанцовим. Тож відтоді (з 2012–2013 рр.) майже три відра землі зберігаєть* ся вдома в моїй шафі. Торбинки виявилися маленькими для того, щоб в них помістити землю. Людмила Андріївна говорить: “Ці мішечки можна використати хіба що для насіння”. Я згадала зібрані чорнобривці з квітника заповідника “Батьківщини Тара* са Шевченка” і тут же виникла спільна ідея започаткувати ак* цію “Чорнобривці України від Шевченка Батьківщини”. Узгодили це питання з дирек* торкою Національного заповід* ника “Батьківщина Тараса Шев* ченка” Людмилою Шевченко. Зібрані в заповіднику чорноб* ривці (як повідомила Людмила Михайлівна) для втілення цього проєкту в життя вже сушать… А вночі народився вірш про чорнобривці, рядки якого в тем* ряві записувала олівцем у блок* ноті. Відгукнувся відомий ком* позитор, людина неймовірної душі, заслужений артист Украї* ни Олександр Бурміцький, який до цього проєкту вже написав пісню, поклавши на музику мої вірші. Зробив запис демоверсії з посиланням на інтернет джере* ла. За волонтерську працю, без* межно вдячна пану Олександру. Долучилася до акції голова Між* народного конкурсу*фестивалю “Тарас Шевченко єднає наро* ди”, керівниця Всеукраїнського відкритого конкурсу читців іме* ні Тараса Шевченка Світлана Садовенко. Я в цьому проєкті представляю жінок*мироносиць України і діаспори, Правління ГО “ВО “Земляки Придніп* ров’я”, козацтво. Маю надію, що тижневик “Слово Просвіти” на чолі з ре* дактором Ігорем Зоцом та голо* вою ВУТ “Просвіта” імені Тара* са Шевченка Павлом Мовчаном благословлять Всеукраїнську та Міжнародну акцію “Чорнобрив* ці України від Шевченка Бать* ківщини”. Вдячність літописцям заходу: Дмитру Паламарю та Олексан* дру Мацепурі, який до того ж був водієм автомобіля, яким ми по* дорожувала. Вдячна за підтрим* ку заходу Лесі Королик*Бойко і її чоловіку пану Альфредо. Вдяч* на за підтримку голові МГО “Асоціація Донеччина” Володи* миру Бутку та його заступнику Дмитру Некрасову, патріотичній родині Баранівських, директору ліцею “Колорит” Ларисі Яро* венко, гостинній господі Нау* менків, колективу Національно* го заповідника “Батьківщина Тараса Шевченка” на чолі з Людмилою Шевченко і, звісно ж, голові Шевченківській ТГ Сергію Смальку. Зоя РУЖИН Нагороду “Волонтер України” одержує Валентина Трохименко, берегиня “Тарасових Яворів”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин