Театр · “Цей перехід було легко робити, адже зараз уся Україна в одному човні”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Вже не москаль, а циган
Слово Просвіти, №40 за 2026 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО
За мотивами безсмертної класики Іва* на Котляревського на сцені розгортається історія, де гумор, пісні, інтриги та неспо* дівані повороти сплітаються в яскравий калейдоскоп емоцій. На дві години зви* чайна українська хата перетворюється на справжній майданчик чудес, де панують лукавство, ревнощі і, звичайно, любов. – Все почалося з пропозиції продюсе* ра Олега Шпанчука. Саме він був продю* сером вистави “За двома зайцями”, яка вдало прозвучала в Україні й за кордоном, – пригадує виконавець ролі Цигана, на* родний артист України Анатолій Гнатюк. – Він сказав: “Давайте наше рідне, націо* нальне, класичне – Івана Котляревсько* го, Івана Франка, Івана Карпенка*Каро* го, Лесю Українку”. Зокрема, запропону* вав для постановки “Москаля*чарівника” І. Котляревського. Звичайно, сьогодні сама назва цієї п’єси не може звучати в Україні. Хоча, зрозуміла річ, цей персонаж – той самий українець, який був “забритий” у солдати на 25 років. Ми змінили назву і запросили драматурга Олександра Гриценка, який дещо переробив сюжет. Підбором акторів займався продюсер. Він запросив мене, Сергія Калантая і Во* лодимира Ніколаєнка. І тут постало пи* тання щодо героїні. Ми були в пошуку. Почали співпрацювати з однією співач* кою, але не склалося. Акторку на цю роль знайшов Сергій Калантай. Він пішов на виставу “Гуцулка Ксеня”, там побачив ак* торку Ольгу Комановську і зрозумів, що це наша героїня. Так і сказав: “Вона і тіль* ки вона має грати в цій виставі”. Ми погодилися з думкою Сергія Гав* риловича. А коли вона приїхала до Києва з Івано*Франківська на репетицію, то я зрозумів, що Калантай був правий на всі сто відсотків. Це справжній театральний діамант. Це жіноча елегантність, вишука* ність, акторський талант, неабиякі во* кальні дані, відчуття жанру. Дякувати бо* гу, що Ольга Комановська приєдналася до нашого творчого колективу. Вона народна артистка України, про* відна актриса Івано*Франківського наці* онального академічного драматичного театру імені Івана Франка. Грає там май* же в усіх виставах. У неї буває більше двадцяти вистав на місяць. Але знаходила “вікна”, приїжджала до Києва навесні та на початку літа. Кінець липня і майже весь серпень (період наших відпусток) ми не відпочивали, а працювали. Всі разом займалися режисурою, тому що ми професіонали і маємо внутрішній талант режисерів. Кожен пропонував щось своє, у дискусіях приходили до спільного знаменника. Так народжувала* ся вистава. У нас склався потрясаючий творчий колектив. Усі легкі на імпровіза* цію і дуже комунікабельні. А це важливо, зокрема, на репетиціях. Я для себе відкрив, що мої колеги Сергій Калантай та Володимир Ніколаєн* ко – прекрасні співаки. А про те, що вони чудові актори і можуть створити будь*яку імпровізацію на рівному місці, знав дав* но. Ми будували цю виставу як україн* ський національний театр, він у нас му* зичний. Та сама “Наталка Полтавка” І. Котляревського – це справжній мю* зикл. Ми наповнювали виставу цікавими і пізнаваними, що дуже важливо для нас і глядачів, піснями. Сергій Калантай блискуче виконав пісню “А я знайшов другую”. До речі, це українська пісня, яку свого часу у нас вкрали москалі, як вони люблять робити завжди. Володимир Ніколаєнко потряса* юче заспівав арію Петра з “Наталки Пол* тавки”. Ольга Комановська – блискуча спі* вачка. У неї неймовірно великий діапа* зон. Вона тонко відчуває жанр. Може чу* дово грати комедію і в якийсь момент пе* ретворити її на щемливу лірику. До того ж акторка надзвичайно пластична. Щодо мого персонажа, то це Циган,
коваль. Цигани – це наші сестри і брати. Я дружив із прекрасним нашим актором, засновником Циганського театру “Ро* манс” Ігорем Крикуновим. Дружу зі спі* ваком Петром Чорним. Створювати цей образ було несклад* но, тому що мені близька їхня менталь* ність, гумор, поетичність, танцюваль* ність, пісенність. Все це притаманно чу* довому циганському народу, нашим дру* зям, які стали, як і весь український на* род, у боротьбі з російською навалою, стали проти москалів. Для мене честь вті* лити на сцені цей образ. Ми будували цю виставу як комедію для українського народу в дуже важкі ча* си. Не маємо морального права, та у нас, мабуть, і не вийшло б зробити чисту ко* медію. Тому для нас важливим було вкраплення у виставу елементів сьогоден* ня і патріотизму. Ми говоримо про українську незлам* ність. Оскільки грали виставу в Києві, то говорили про киян, які, незважаючи на постійні повітряні тривоги і бомбарду* вання, тримаються і не здаються. Говори* мо про землю Михайла, а я переходжу від його землі до важливішого і глобальнішо* го для нас усіх питання: “Ми повернемо кожен клаптик нашої рідної української землі”. Цей перехід було легко робити, адже зараз уся Україна в одному човні. І коли говоримо зі сцени про нашу бо* ротьбу за волю і незалежність, про нашу ідентичність, нашу історію, то одразу зна* ходимо відгук у глядачів, які нас підтри* мують. Це дуже важливо. У нас Михайло чумак, а дружина його чекає. Тут теж значно глибша історія. Сьогодні жінки чекають своїх чоловіків, батьків, дітей. Коли працювали над вис* тавою, то все це закладали в текст. – Щодо жанру комедії можна дискуту* вати, – переконаний виконавець ролі Финтика, народний артист України Сер* гій Калантай. – Раніше українцям забива* ли голову багатьма дешевими проєктами іна телебаченні, і виставами, які привози* ли в Україну москалі. Все це робилося для того, аби відволікати нас від головного. А в нашій виставі зібралися щирі дру* зі. Не буду говорити, хто такий для мене Анатолій Гнатюк і хто я для Гнатюка. Зіб* ралися і вирішили посміятися, трошки пожартувати з українського водевілю. Та* кі відомі українські п’єси, як “Наталка Полтавка” та “Шельменко*денщик”, бу* ли написані у стилі водевілю. Це легкий жанр, який у нас, на жаль, дещо забутий, трохи відсторонений від репертуару. Тож щирі друзі жартували і придумали собі ко* медію. Точніше, був автор, який переро* бив “Москаля*чарівника” – і тепер це вже циган. До того ж ми надихнулися поперед* ньою роботою Анатолія Гнатюка – виста* вою “За двома зайцями”. Вирішили “вис* трелити” на публіку музичним жанром. Все склалося так, як ми того й хотіли. Що стосується самої п’єси, то ми її трохи до* писували, дещо переробляли. Мій персонаж Финтик – традиційний антигерой. Таких людей багато і сьогодні, які намагаються скористатися в корисли* вих цілях своєю посадою. Без його намі* рів і дій нічого не сталося б у цій п’єсі. Він зрушив дію, а випадковий герой Циган розкрутив цю історію. Та все ж Финтика я б не називав злом. Насправді всі герої тут добрі. Однак він вчиняє хибно і за це роз* плачується. Ставлюся до свого героя із симпатією. Він одинак у мами, ніколи не закохував* ся, живе сам (я придумав йому таку біог* рафію). Финтик не любить щось задурно,
готовий платити. Приходить до молодиці не з пустими руками, а з їжею. Просто у нього не виходить бути справжнім чолові* ком, він неправильно вихований. Думаю, що мій персонаж змінить свою поведінку і одружиться на подібній собі людині. Відчуття від роботи над виставою чу* дові. Лише доводиться годину сидіти нав* колішках під столом, а це не зовсім зруч* но. (Усміхається). Всі ми були якоюсь мірою режисера* ми, але по суті процесом керував Анато* лій Гнатюк. У нього гарний режисерський досвід після вистави “За двома зайцями”. Саме він запропонував мені виконати мою улюблену волинську пісню “А я знайшов другую”. Анатолій Васильович вже згадував про те, що у нас цю пісню безсоромно вкрали. Не можу не згадати про Ольгу Кома* новську, яка живе і працює в Івано*Фран* ківську. Вона фантастична, в українсько* му театральному просторі така одна. Прекрасно співає, грає, має тонке почут* тя гумору. А ще пані Ольга дуже яскрава, я б сказав, чарівна. Вона зізналася, що з перших репетицій у нас залюбилася і від* чувала якісь родинні театральні зв’язки. Думаємо, як показати цю виставу в ін* ших містах України, а потім поїхати з нею за кордон. Син Анатолія Гнатюка написав п’єсу “Звільнені війною”, над якою зараз працюємо. Інший проєкт – вистава “Ро* мео і Джульєтта” в Національному акаде* мічному драматичному театрі імені Івана Франка. Також закінчую зйомки в одному із серіалів. – Коли хороший матеріал, партнери, твій глядач – тоді сходяться всі планети, – вважає народний артист України, вико* навець ролі Михайла Володимир Нікола* єнко. – Так було цього разу. Анатолій Ва* сильович Гнатюк довго виношував цю ідею. І продюсер Олег Шпанчук теж під* ключився, йому хотілося, аби було своє, рідне, українське. Взяли п’єсу Котлярев* ського – і ми стали працювати. Практично починали все з нуля. Сиді* ли вчотирьох і думали, що та як. Запроси* ли драматурга Олександра Гриценка, щоб він дещо змінив сюжет. Автор вислухав наші пропозиції і підготував новий варі* ант. Він був хороший, але було не все так, як ми того хотіли. Почали накопичувати матеріал для того, щоб вистава була діє* вою, з якоюсь думкою і піснею. Ольга Ко* мановська запропонувала свої пісні, Ана* толій Гнатюк – свої. Це була справді ко* пітка праця. Свого героя я створював шляхом пробі пошуків. Він наївний романтик, який повністю довіряє своїй дружині, працьо* витий, прагне стати заможним селяни* ном. Зовсім не схожий на інших персона* жів вистави. Анатолій Гнатюк запропонував почи* нати виставу арією Петра з вистави “На* талка Полтавка” у моєму виконанні – і це вийшло дуже тепло, ніжно і щемливо. А ще Гнатюк запропонував мені прочитати вірш про жінок (автор Ярослав Стель* мах), мені ця ідея сподобалася: щоразу після цього зал аплодує, а жінки – найго* лосніше! Загалом у нашій роботі все плав* но перетікало з одного в інше. Думаю, ду* же важливо, що репетиційний процес був організований саме так. Загалом нашу спільну роботу оцінюю добре. Хоча ще бачу деякі сируваті місця. Можливо, певні епізоди треба подавати м’якше. Тож робота над виставою триває. Треба її загорнути до гарної обгортки – і буде смачна цукерка. Реакцією ж зали ми залишилися задоволеними. А в мене сьогодні, я б сказав, творча
Продюсерський центр “Колізей” представив у Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України виставу “Він, вона і Котляревський”. Це комедія, що вибухає сміхом, пристрастями й українським характером. Це не просто вистава – це дві години шаленого театрального свята, після якого забути побачене буде неможливо.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
